Україна між Байденом та Трампом: що впливатиме на підтримку від США у 2024 році

Вівторок, 2 січня 2024, 13:03 — , для Європейської правди
Фото: AFP/East News
Антиукраїнська позиція Дональда Трампа навряд чи зміниться. Ані під час виборчих перегонів, ані у разі його перемоги

Кінець 2023 року пройшов під акомпанемент побоювань, чи збережеться західна підтримка України.

І в центрі цих побоювань були Сполучені Штати, чия допомога має ключове значення для Києва. І саме наприкінці року виникли суттєві приводи для занепокоєння.

27 грудня США оголосили про надання Україні останнього пакета військової допомоги – вартістю $250 млн. Коли буде надано наступний пакет і чи взагалі продовжиться військова та фінансова підтримка від США, залежить під прийняття законопроєкту про додаткове фінансування, де Україні пропонується виділити понад $60 млрд.

Попри очікування, цей законопроєкт так і не був прийнятий до кінця 2023 року. Відповідно, кожен день затримки може дорого коштувати Україні.

"Якщо Конгрес не вживе термінових заходів у новому році, ми не зможемо продовжувати надсилати зброю і життєво важливі системи протиповітряної оборони, які потрібні Україні для захисту свого народу. Конгрес повинен активізуватися і діяти без будь-яких подальших зволікань", – наголошує президент Джо Байден.

Спробуємо розібратися, які проблеми впливають на рішення Конгресу щодо підтримки України. А разом із тим, як розвиватимуться відносини Вашингтона та Києва у 2024 році. 

Звичка до шатдауну

США мають свій вал викликів, що виходять назовні під час чергового загострення політичного протистояння.

У такій ситуації для пересічного американця традиційно на перший план виходять проблеми економічного характеру.

Але тут виник парадокс.

Хоча американська економіка почувається наразі цілком непогано, однак суспільство сприймає цю ситуацію як негативну.

Головну роль тут відіграють інфляція і високі відсотки, що люди мають сплачувати за свої кредити. Темпи інфляції, до речі, зараз сповільнені, але все одно усі перебувають під впливом стрибка цін, що був найстрімкішим за багато останніх десятиліть.

Коріння інфляції сягає періоду пандемії ковіду, ще до приходу Джо Байдена до Білого дому. Тож він особисто відповідальності наче не несе, але працює воно саме так – у всьому поганому звинувачуємо чинну владу.

Те, що адміністрація Байдена протягнула через Конгрес важливі закони, зокрема щодо підтримки інфраструктури, що дозволило створити багато нових робочих місць, і це зробило безробіття рекордно низьким – позитивно вражає далеко не всіх.

Навпаки, дехто зважає на те, що це ще більше підвищило бюджетний дефіцит.

Бюджетні протистояння вирують, часто приводячи політичну систему в кризовий стан. Власне, саме зараз вона перебуває саме в такому стані.

Уряд США функціонує уже на другому проміжному, тимчасовому бюджеті. Обидва були прийняті в останню мить, аби уникнути шатдауну – припинення бюджетного фінансування, що призводить до тимчасової зупинки роботи державних установ.

Шатдауну поки що уникли, але суперечки лишаються. Нинішній так званий "стопгеп" (тобто такий, що затикає діри), тимчасовий бюджет діє до 19 січня. Чи буде в цей термін нарешті прийнято уже повноцінний бюджет, наразі невідомо.

При цьому це далеко не перший шатдаун навіть у новітній історії США.

Але періодичність таких проблем збільшується, і рівень політичної напруги, який це супроводжує, лише зростає. Тому ми можемо кваліфікувати такий виклик як тенденцію американської політико-економічної системи, що стає традиційною.

Тут треба додати, що представники нової генерації в Республіканській партії не бояться шатдаунів.

Навпаки, вони виступають за руйнування системи, висловлюючи настрої частини американців, які вбачають в уряді, зокрема федеральному, радше ворога, ніж друга.

Тож вони готові спричиняти хаос, діяти за принципом "чим гірше, тим краще".

Кордон в обмін на допомогу Україні

Політичного накалу додає й питання нелегальної міграції. Більш того, ця проблема стала критичною для схвалення допомоги Україні.

Як відомо, без її вирішення протрампівське крило республіканців відмовляється розглядати додаткове фінансування для Києва.

Варто визнати, що проблема нелегальної міграції є цілком реальною, більш того – останнім часом ситуація лише погіршилась.

Тисячі мігрантів перетинають південний кордон США кожного дня. В одну з нещодавніх дат їх було зафіксовано аж 10 тисяч.

Те, що найпотужніша держава світу не контролює власного кордону, виглядає щонайменше дивно.

Тож це справжня криза, яка потребує реагування. Але саме щодо того, як реагувати, і точиться запекла дискусія.

Розуміння наявності проблеми та спроби провести імміграційну реформу мали місце й раніше. Зокрема, активно просував цю ідею колишній президент Джордж Буш-молодший.

Те саме робив і нині покійний сенатор Джон Маккейн.

Вони, до речі, добре відчували цю проблему, оскільки походили зі штатів на південному кордоні – Техасу та Аризони відповідно. Тож вони розуміли, що американська економіка потребує припливу робочої сили і що абсолютна більшість тих, хто прибуває, є цілком порядними людьми, які готові важко працювати та поважати американські закони.

З часом усі розмови про врегулювання цього питання зайшли в глухий кут. А позиції республіканців та демократів ставали все більш діаметрально протилежними.

Обидві партії рушили в бік крайнощів – в діапазоні від абсолютно відкритого до абсолютно закритого кордону. Активність більш радикальних сегментів всередині партій з цього питання неухильно зростала.

На правому фланзі важливим моментом (і не лише в цьому питанні) стала діяльність руху так званого "чаювання" (tea party) на початку президентства Барака Обами. Згодом наджорстка позиція з цього питання стала візитівкою нового правого руху часів Дональда Трампа.

Саме через це знайти якусь компромісну позицію зараз дуже важко. На правому фланзі відбувається справжня істерика щодо "інвазії" через південний кордон.

Це сприймають там як основну, екзистенційну загрозу для національної безпеки США, на відміну від наративу від Білого дому про загрозу Росії чи КНР. Тому вони і наполягають на тому, що абсолютним пріоритетом є вирішення проблеми на кордоні.

І це далеко не всі виклики для ухвалення допомоги Україні.

Далі серед республіканців починаються розбіжності між тими, хто вважає, що допомагати Україні взагалі не потрібно, і тими, хто вважає, що допомогти треба, але разом із вирішенням проблеми південного кордону.

У цій ситуації важливим є те, що нинішній спікер Палати представників Майк Джонсон поступово дрейфує від першого до другого підходу.

Це відкриває можливість компромісу згодом та означає, що голосування про новий пакет допомоги для нашої країни не буде заблоковано спікером.

Саме тому можна висловити обережний оптимізм щодо шансів на ухвалення такого пакета після святкової перерви у роботі Конгресу. Хоча, звісно, процес узгодження ще триває, тож не можна наразі точно сказати, в якому форматі й коли саме цей пакет буде схвалений. 

Фактор Трампа

Що стосується тривалішої перспективи, то тут зрозуміло, що політичне майбутнє США, а відтак і доля їхньої подальшої політики щодо України, великою мірою залежатимуть від результатів президентських виборів 2024 року.

Хоча ми часто критикуємо (в тому числі цілком виправдано) адміністрацію Байдена, немає сумнівів у тому, що цей президент і його команда – на боці України.

І це спирається не лише на особисті примхи президента, а на його розумінні американських інтересів.

Шкода лише, що активно говорити про допомогу Україні саме крізь призму того, що ця підтримка відповідає інтересам США, Байден та його команда почали тільки нещодавно, з великою затримкою. І це призвело до поширення в американському суспільстві протилежної точки зору.

Натомість антиукраїнська позиція Дональда Трампа навряд чи зміниться. Ані під час виборчих перегонів, ані у разі його перемоги.

Така позиція не є ситуативною – вона помітна вже багато років, принаймні від виборів 2016-го.

У цьому контексті можна пригадати і тиск на Київ у 2019 році (включно з блокуванням допомоги), і присмак, що лишився від небажання Зеленського підіграти тоді, і від слухань про імпічмент у Палаті представників.

При цьому проблему становить вже не лише особиста позиція Трампа, а й великий сегмент республіканських виборців – його електоральної бази, яка глибоко пройнялася негативом до України, а тому переконана у необхідності припинення допомоги.

Тож нас очікує політичний рік у США, який характеризуватиметься поглибленням там поляризації, і зокрема, на жаль, політизації питання політики щодо України.

Зараз позиції Байдена з огляду на вибори виглядають не дуже позитивно. Значна частина коаліції виборців, завдяки якій він зміг виграти у 2020 році, не демонструє аж такого великого ентузіазму цього разу.

Трамп, навпаки, незважаючи на судові справи та спроби зняти його з бюлетенів у праймеріз в окремих штатах, має доволі міцні позиції всередині своєї партії, а відтак має наразі перевагу над Байденом за соціологічними опитуваннями.

Сподіваймося, що США залишаться в ролі найважливішого для нас стратегічного партнера.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова

 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.