Тріщини в підтримці України: що заважає Канаді схвалити продовження військової допомоги

П'ятниця, 16 лютого 2024, 17:00 — , для Європейської правди
Фото пресслужби президента України
Візит в Україну прем'єр-міністра Канади Джастіна Трюдо. Київ, 10 червня 2023 року

У військовій співпраці України та Канади відбулося неочікуване зимове похолодання.

Йдеться про запит від українських силовиків на передачу 83 тис. ракет CRV7, які зберігаються на складі боєприпасів поблизу канадського міста Саскатун і підлягають утилізації.

Канадська некерована авіаційна ракета CRV7 калібру 70 мм була розроблена ще на початку 1970-х років і призначена для ударів по наземних цілях. Передбачалося, що Україна може використати їх для ударних вертольотів та в наземних пускових установках для ураження російських танків і артилерії.

Ця ідея вже тривалий час обговорювалася між двома сторонами, однак Канада досі зволікає з рішенням, пояснюючи це застарілістю ракет, чиї строки придатності спливли ще у 2000-х і які можуть бути небезпечними для транспортування і використання.

Натомість українське керівництво нагадує, що наші військові вже звикли працювати зі старими зразками (наприклад, тими ж радянськими), і в теперішніх умовах, коли відбувається затримка міжнародної допомоги, вони готові взяти на себе ці ризики. Зокрема, цю ідею активно просував керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов, наприклад в інтерв’ю GlobalNews, що поширило багато канадських ЗМІ.

Канадські експерти припускають, що лише незначна частина цих ракет буде придатною для використання у бойових умовах.

Адже більшість із них навіть не має зарядної частини. Проте українська сторона стверджує, що навіть вони можуть бути використані, наприклад в українській програмі безпілотників.

Хай там як, а питання передачі ракет CRV7 вкотре спричинило значну дискусію в канадських політичних колах.

Але водночас воно поляризувало погляди партійних та урядових представників. І це змушує шукати відповідь на запитання: що не так із військовою допомогою Канади?

Тріщини у канадському консенсусі

Перші ніж зануритися в деталі, важливо наголосити, що Канада входить у десятку найбільших донорів фінансової, гуманітарної та військової допомоги Україні.

Від початку повномасштабного російського вторгнення ця країна надала військової допомоги на суму понад 2,4 млрд канадських доларів та понад 3,5 млрд фінансової і гуманітарної допомоги. Українці повинні залишатися вдячними за цю підтримку, попри подібні труднощі, які, втім, сьогодні виникають у багатьох країнах.

Водночас ми також повинні розуміти, що, на жаль, допомога Україні стає питанням багатьох внутрішніх дебатів. А це означає, що ми повинні краще прораховувати ці ризики, діяти на випередження, більше комунікувати та формувати не лише декларативні, а й інституційні механізми забезпечення підтримки, які б не залежали від позицій тих чи інших представників влади.

Відсутність ствердної відповіді, але й заперечення щодо передачі ракет викликало непорозуміння не лише в української сторони, але й в канадської опозиції.

Так, лідер консерваторів П’єр Пуальєвр виступив із різкою критикою нерішучості уряду Трюдо, стверджуючи, що уряд провалив питання нарощення виробництва боєприпасів калібру 155 мм та досі не передав Україні обіцяні ще з минулого року комплекси ЗРК NASAMS.

Щодо останнього, то Канада дійсно сплатила уряду США кошти за виробництво цих систем протиповітряної оборони, за які він повинен був законтрактувати виробників безпосередньо. Ця схема дозволяла уникати чергових дозволів на використання американської зброї третіми сторонами. Однак віз і досі там.

Канадська опозиція також наголошує, що

передача ракет є вигідною для обох сторін – українці отримають необхідну зброю, а канадійці уникнуть витрат на її утилізацію.

Річ у тім, що уряд ще у 2021 році законтрактував приватну компанію для знищення зброї. На додаток виникла ще одна незначна проблема – компанія для виконання угоди вже інвестувала в додаткові потужності й веде наразі будівництво нового заводу для утилізації.

Ліберали також використовують цей аргумент у публічній дискусії, стверджуючи, що в разі ухвалення рішення про передачу ракет Україні уряд фактично зірве угоду. Проте треба наголосити, що у світовій та й у канадській практиці є безліч прикладів, коли з компаніями врешті домовляються - або компенсують витрати, або пропонують пільгові умови для наступних контрактів.

Натомість ліберали звинуватили опозицію в тому, що вона політизує питання постачання ракет, бо воно є доволі технічним.

Зокрема, речник міністра оборони Деніел Мінден переконує, що наразі уряд Канади проводить тестування зброї, щоб переконатися, що її можна ще безпечно використовувати та транспортувати, і лише тоді буде прийнято рішення про її можливу передачу Україні.

Однак ці заяви лунали ще на початку лютого, без зазначення жодних термінів закінчення перевірок та прийняття рішень.

Іншим свідченням, що двопартійна одностайність щодо допомоги Україні почала давати тріщину, став минулотижневий розгляд у Палаті громад питання оновлення канадсько-української торговельної угоди.

Так, консерватори відмовилися голосувати через пункт про так званий вуглецевий тариф в умовах безмитної торгівлі, хоча український уряд заявляв раніше, що це не створить значних проблем українському експорту. 

Екологічна політика є одним із найбільших каменів спотикання між двома партіями у внутрішній політиці, проте, як бачимо, вона переважила попередню синхронність щодо "українських питань".

Зрештою законопроєкт все ж набрав необхідну кількість голосів за рахунок інших партій, однак став показовим прикладом, що партійна боротьба почала трактуватися як важливіша.

Ймовірно, з наближенням виборів 2025 року зростатиме й кількість подібних розходжень позицій.

Важливо, щоб ці суперечності не перетворили питання підтримки України на заручника внутрішньої політики, як це відбулося в США.

Українській дипломатії необхідно вже сьогодні з обережністю враховувати ці перші дзвіночки й діяти на випередження.

Підтримка під тиском пацифізму

То в чому ж полягає проблема з канадською військовою допомогою?

Попри свою відверто проукраїнську позицію, питання надання чи навіть продажу летальної зброї є одним із важких питань для уряду канадських лібералів. Починаючи з 2014 року, Канада з низки причин експортувала здебільше нелетального озброєння.

Найперше,

Канада традиційно займає більш пацифістську позицію в міжнародних відносинах, ніж інші партнери по НАТО.

Більш того, уряд спеціально гальмує торгівлю зброєю та військовим обладнанням, покликаючись на свою політику просування миру у світі й не бажаючи, щоб канадська зброя була задіяна у військових конфліктах.

Україна є радше винятком з цього правила, адже ми отримали військову допомогу. Натомість попередні обіцянки Канади, наприклад іракським курдам у розпал боротьби з ІДІЛ у 2016 році, так і не були реалізовані.

По-друге, в канадському політикумі точаться значні дискусії про те, що зброя може потрапити до рук неправомірних збройних формувань у кожному випадку військової допомоги.

Ця ж риторика була присутня навіть під час прийняття рішень щодо допомоги Україні у 2022 році. Тоді, в перші дні російського вторгнення, тодішня міністерка оборони Аніта Ананд заявляла, що санкційна політика та розширення навчань у рамках місії UNIFIER є тим найбільшим вкладом, що може зробити Канада.

Інша причина – бюджетні обмеження. Канада має відносно невеликий оборонний бюджет, що значно скорочує її можливості надання військової допомоги, у порівнянні з тими ж США чи Великою Британією.

Так, у 2023 році оборонний бюджет Канади склав 26,9 млрд канадських доларів, з яких Україні було виділено зброї на суму близько 1 млрд, або ж 3,7%.

Проте найбільшою проблемою, що гальмує саме військову підтримку України та провокує непотрібну політизацію цього питання різними партіями, є відсутність у Канади чіткої стратегії цієї допомоги (попри всі декларації про підтримку "допоки це буде необхідно" та покрокове узгодження надання допомоги на двосторонньому та багатосторонньому рівнях, зокрема у рамках формату "Рамштайн").

Наміри укласти угоду про "безпекові гарантії" чи "запевнення", на зразок того, як це зробила Велика Британія, вже тривалий час обговорюються на двосторонньому рівні, але досі залишаються намірами.

В той самий час бодай такий документ з описаною механікою підтримки може значно структурувати роботу теперішнього та майбутнього канадського уряду і позбавити його нерішучості.

Важливість такої стратегії особливо зростає в контексті послаблення суспільного тиску.

Згідно з нещодавнім опитуванням Ipsos, частка тих канадійців, хто вважає, що уряд робить недостатньо для підтримки України, та стежить за подіями в Україні, скорочується у порівнянні з минулими роками.

Отже, потреба адвокації наших інтересів, що на рівні різних гілок української влади, що на рівні громадянського суспільства, знову загострюється.

Залишається сподіватися, що канадські військові та політики зможуть хоча б прийняти рішення про передачу 80 тис. ракет. Це буде доречним сигналом, що за два роки від початку повномасштабної російської агресії, Канада не на словах, а на практиці лишається непохитною в підтримці України.

 

Автор: Дмитро Шеренговський,

проректор Українського католицького університету, програмний директор Центру Дністрянського

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.