Загроза Придністров'я, план Путіна та "ватні" українці Молдови: інтерв'ю яструба з партії Санду

Вівторок, 27 лютого 2024, 13:35 — , Європейська правда

Із наближенням 28 лютого – дати, на яку в окупованому Придністров’ї призначили загальний з’їзд тамтешніх "депутатів", – дедалі гостріше постає питання про те, що ж запланував Кремль.

Депутат парламенту Молдови Оазу Нантой – один з небагатьох молдовських парламентарів, що детально знається на придністровському питанні, був залучений до нього ще від початку 1990-х років та розуміє тактику росіян. Ми поговорили з ним у Києві, куди Нантой приїхав на другу річницю російського вторгнення.

Нантой переконаний, що цей скандальний з’їзд скликають на вказівку Кремля і без звернення придністровської "влади" до Путіна не обійдеться. Утім, він вважає, що наразі про анексію регіону Росією не йдеться. А от визнання Москвою "незалежності" Придністров’я виключати не можна.

Про можливі наслідки цього, про те, чому Кишинів зберігає спокій, а також якою є позиція української громади Молдови – дивіться в інтерв’ю або читайте у скороченому українському текстовому викладі розмови.

Реклама:

Про те, як Придністров'я увійшло у воєнну реальність

Насамперед треба зрозуміти, наскільки дивним є "придністровський конфлікт".

Ця вузенька смужка землі на сході Молдови перетворилася на "дах" для бізнесу, де зрослися інтереси Тирасполя і Кишинева, їхні відносини перетворилися на потворне співмешкання, а "конфлікт" став прикриттям для міжнародної мережі організованої злочинності, яка займалася контрабандою, і Кишинів багато років поспіль також був у цьому зацікавлений.

Росія теж не мала заперечень – для неї було достатньо військової присутності у Придністров’ї, а також того, що вона контролювала ситуацію через так званий переговорний процес та стежила за тим, щоб ситуація лишалася замороженою.

Довгий час усе це задовольняло усіх.

Але потім сталося 24 лютого 2022 року. Війна зруйнувала статус-кво.

Це викликало шок на лівому березі Дністра – там чудово розуміли, що Росія далеко, а розгнівана Україна – поруч. Тож для того, щоби, боронь боже, не привернути чиєїсь уваги, так звана "влада" Придністров’я намагалася бути тихше води, нижче трави.

Утім, без наслідків все одно не минулося.

Річ у тім, що компанії з Придністров’я ще з 2000-х років могли вести торгівлю зі світом лише як економічні агенти Республіки Молдова. Але увесь цей час, через корупцію і зрадництво в молдовській владі, компанії на лівому березі мали податкові та митні преференції у порівнянні з компаніями, що зареєстровані на підконтрольній Молдові території.

Тож нинішня влада потихеньку почала "прикручувати" ці пільги.

Треба також додати, що російський контингент – так звана Оперативна група російських військ (ОГРВ) – перебуває у Придністров’ї ще з 1990-х років. І хоча Росія спекулює, що, мовляв, її військові виконують "миротворчу місію", насправді це окупаційна армія, завдання якої – не дозволити вирішити конфлікт мирними методами.

Особливість цієї окупації полягає у тому, що 50% рядових військових ОГРВ – це місцеві мешканці, які отримали російське громадянство і пішли в ОГРВ, бо це одне з небагатьох місць у цьому депресивному регіоні, де є стабільний заробіток.

Тобто вони пішли в армію заради зарплати, а не для того, щоб воювати і помирати за Путіна.

Про можливість "звернення Придністров'я до Путіна" щодо анексії

Ситуація тривожна, хоча особисто я ставлюся до неї з гумором, адже це – не вперше.

Придністров'я постійно повторює, що вони – російський форпост. Там було вже десь шість референдумів на тему "Путін, візьми нас" (прим. ЄП: останній і ключовий "референдум", який "встановив", що в майбутньому Придністров'я повинно увійти до складу РФ, відбувся 2006 року).

Але увесь цей час Росія не визнавала "незалежності" Придністров'я. Річ у тім, що Путіну потрібна не ця вузька смужка землі, а вся Республіка Молдова, на яку він усі ці роки впливав через Придністров'я.

І ось із таким базисом ми входимо у 28 лютого, коли в Тирасполі відбудеться так званий "з'їзд усіх депутатів", який планує звернутися до Путіна. Це спектакль і політична провокація, організована за заявкою Кремля. Мета – підіграти кремлівському фюреру.

Який крок Кремля буде за цим – сказати складно.

Адже ми вже всі переконалися, що Путін несповна розуму.

Не можна виключити, що для загострення ситуації Росія визнає так звану "незалежність Придністров'я".

Тим більше, що крок у цей бік Путін вже зробив: 21 лютого 2023 року він підписав декрет про скасування концепції зовнішньої політики, ухваленої десь у 2013 році. У тому документі десятирічної давнини був пункт про те, що Росія зобов'язується дотримуватися вирішення Придністровського конфлікту на основі територіальної цілісності Республіки Молдова.

Тобто Путін ще рік тому відмовився від рішення, яке формально утримувало його від цього кроку.

Утім, більш реально, що провокація у вигляді придністровського "з'їзду" пов'язана з внутрішньою політикою Молдови, де 2024 року мають відбутися президентські вибори та референдум щодо ставлення громадян до вступу Молдови в ЄС.

Про те, що буде у разі визнання РФ "незалежності Придністров'я"

У будь-якому разі я не очікую апокаліптичних сценаріїв.

Адже Придністров'я має фундаментальну відмінність від Південної Осетії, Абхазії (які Кремль оголосив "незалежними") і від "Л/ДНР" (які РФ протиправно анексувала) – те, що Молдова не має спільного кордону з Росією, а лінія фронту – далеко від Молдови.

Тому навіть у такому разі ситуація на лівому березі не може змінитися. Навпаки, такий крок Кремля може спонукати і Київ, і Кишинів до більш конкретних, але мирних кроків з реінтеграції Республіки Молдова.

Щоб люди на лівому березі Дністра усвідомили, що Росія – далеко.

І, до речі, правителі на лівому березі Дністра прекрасно усвідомлюють свою вразливість. Те, що Кремль може піти на загострення – не в їхніх бізнес-інтересах.

У військовому сенсі також нічого не зміниться, адже збройні підрозділи на лівому березі Дністра не мають серйозного військового потенціалу, особливо порівняно із ЗСУ, з їхнім рівнем технологій, спектром озброєння тощо.

Тож навіть якщо вони почнуть якісь дії проти України, їх надовго не вистачить.

Але я підкреслю: все, що я пояснив, стосується ситуації, коли Росія далеко, її наступ не має успіху, а острів Зміїний залишається під контролем України. Якщо ж суто теоретично припустити апокаліптичний сценарій, коли щось станеться на лінії фронту – тоді ОГРВ і "придністровська армія" можуть зіграти якусь роль.

Тож усе залежить від успіхів ЗСУ на фронті.

Про гібридні завдання Росії в Молдові

Спроби РФ дестабілізувати Молдову не обмежуються Придністров'ям.

Є підстави очікувати проблем у Гагаузькій автономії на півдні Молдови. Посилюються чутки, що перед 9 травня там хочуть провести свій "з'їзд" і використати 9 травня для масових провокацій. Мовляв, "і що ви нам зробите, ми святкуємо День Перемоги!" (детально про Гагаузію читайте у статті "Розповідаємо про головну зону впливу РФ у Молдові").

Але головна мета Росії – президентські вибори, які відбудуться в Молдові наприкінці 2024 року.

Росія ще не вибрала свого кандидата.

У Кремлі поставили собі завдання знайти того, хто не дозволить Санду перемогти в першому турі (а для такої перемоги є всі підстави), з надією потім влаштувати в Молдові хаос і постаратися на цьому тлі проштовхнути свого кандидата в президенти.

І цей пошук став для Кремля складним завданням.

Усім відомий експрезидент Ігор Додон намагається переконати Москву знову поставити на нього, хоча там розуміють, що він не може бути виграшним варіантом. Свою гру веде також Ілан Шор, заочно засуджений у Молдові на 15 років за шахрайство і співучасть у крадіжці мільярда. Також звучить ідея про висунення Ірини Влах, колишнього башкана Гагаузії.

І, нарешті, є така фігура, як мер Кишинева Іон Чебан.

Напевно не відомо, чи контролює його Кремль. Адже свого часу Чебан був і молодим комуністом, і соратником Додона – а зараз перефарбувався і став "проєвропейським" політиком.

Що поробиш, молода демократія з політичною проституцією часто ходять поруч, особливо коли виборці не мають гарної пам'яті.

Про українську нацменшину в Молдові

Згідно з переписом населення 1989 року українці були дуже великою етнічною групою – 12,8% населення на обох берегах Дністра, 600 тисяч осіб.

Зараз є оцінки, що на правобережжі Молдови залишилося близько 200 тисяч етнічних українців. На окупованому лівому березі також є українці і є організації українців.

Але є неприємний момент.

На жаль, серед українців Молдови домінують проросійські настрої. Українці Молдови переважно налаштовані проти України.

Показова історія: у листопаді 2014 року, через пів року після анексії Криму, опитування показало, що 72% громадян Молдови, які вважають себе українцями, заявили, що Крим "увійшов до складу Росії легітимним шляхом"!

На початку 2022 року опитування продемонстрували тимчасову ерозію проросійських настроїв українців, а потім усе знову повернулося, як було. Серед української молоді, звісно ж, є більш "просунуті", ми разом із ними вигадуємо різні ідеї, проєкти. Але основна частина...

Проблема пов'язана з тим, що багато жителів Молдови – "родом із Радянського Союзу". А в Союзі кремлівський режим десятиліттями створював homo sovieticus з регіональною специфікою. У Молдові ця регіональна специфіка, окрім русифікації, включала румунофобію. Тобто у людей створювали тваринний страх перед об'єднанням з Румунією – і цей страх залишився в підсвідомості.

Це факт.

35 років минуло, а вони все ще бояться.

Це підтверджують і соцопитування, і дії – коли ми бачимо, у чому звинувачують нашу партію і Маю Санду: мовляв, ми ведемо Молдову до об'єднання з Румунією.

Це складна проблема, але її треба вирішувати.

Адже Україні, яка героїчно чинить опір російській агресії, потрібна стабільна, передбачувана, проєвропейська Молдова.

Розмовляв Сергій Сидоренко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: