Фіцо за крок до монопольної влади: чим важливі президентські вибори у Словаччині

Вівторок, 5 березня 2024, 17:00 — , Європейська правда
Фото: Vaclav Salek/Associated Press/East News
Перемога на президентських виборах спікера Петера Пеллегріні (в центрі) дає прем'єру Роберту Фіцо можливість посилити свою владу

"Розгул українських неонацистів", Північноатлантичний альянс, який "ввів Росію в оману", та початок третьої світової війни, яка нібито стане неминучою у разі вступу України в НАТО.

Усе це – лише маленька частина скандальних заяв нового прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо.

Такі заяви поєднують його зі ще одним критиком європейського лібералізму та прихильником порозуміння з Путіним, угорським прем’єром Віктором Орбаном.

Проте між лідерами двох сусідніх держав є принципова різниця. Роберт Фіцо не має власної більшості у парламенті та вимушений зважати у своїх діях як на потужну опозицію, так і на прозахідну президентку Зузану Чапутову.

Тим важливішим для Фіцо стають президентські вибори, перший тур яких відбудеться вже 23 березня.

Перемога підтриманого Фіцо кандидата – а це чинний спікер парламенту Петер Пеллегріні – дозволить прем’єру консолідувати владу в одних руках.

Ще місяць тому перемога Пеллегріні вважалася майже неминучою. Проте поступово свої шанси збільшує опозиційний кандидат Іван Корчок.

Третя спроба Фіцо

Роберт Фіцо має досвід власної участі у президентських виборах – у далекому 2014 році. Тоді, десять років тому, він зазнав болючої поразки – як виявилося, високий антирейтинг тодішнього (і нинішнього) прем’єра робить неможливою його перемогу у другому турі.

Тоді, у 2014 році, перемогу отримав Андрей Кіска – не в останню чергу через збільшення активності виборців у другому турі.

Фіцо врахував цю помилку та на наступних виборах не йшов сам, а висував кандидата, котрий, як він думав, міг би стати об’єднавчим як для прозахідних, так і для проросійських виборців.

Таким кандидатом на виборах 2019 року став його однопартієць, а головне – віцепрезидент Єврокомісії Марош Шефчович. Ця ставка знову не спрацювала, не в останню чергу тому, що Шефчович, який вже давно працював у Брюсселі, виявився малопопулярним на батьківщині. А може й тому, що, як вважається, Шефчович не дуже прагнув змінювати Брюссель на Братиславу.

Тим не менш, Роберт Фіцо вирішив зберегти цю стратегію. І його кандидатом на президентських виборах 2024 року став чинний спікер парламенту та лідер партії "Голос" Петер Пеллегріні.

І наразі ця стратегія має високі шанси нарешті зіграти – від  початку виборчої кампанії Пеллегріні є безумовним фаворитом перегонів. І досі має найвищі шанси стати новим президентом Словаччини.

Універсальний кандидат

"Я йду в коаліцію, щоб гарантувати збереження західного вектора Словаччини", – заявив восени минулого року Петер Пеллегріні, погоджуючись на коаліцію з партією Роберта Фіцо Smer-SD, а також зі Словацькою національною партією Андрея Данко.

Під час парламентських виборів 2023 року партія "Голос" займала унікальне становище, ще до голосування отримавши "золоту акцію". Саме від її рішення, з ким йти до коаліції, залежало, чи зможе Фіцо повернутися до влади, чи уряд сформують прозахідні сили.

Ключовим аргументом Фіцо, який зумів переконати Пеллегріні обрати його у коаліційні партнери, була погроза розколом партії.

"Голос" сформували вихідці із Smer-SD, а сам Пеллегріні за квотою цієї партії став прем’єр-міністром після того, як через масштабні протести у країні у 2018 році Фіцо був змушений подати у відставку.

Попри те, що Пеллегріні позиціонував себе як гарант збереження прозахідного курсу Словаччини, на практиці він дозволяв собі лише поодинокі заяви, що розходилися з тезами нового уряду. У принципових питаннях, навіть тих, що викликали гостру критику ЄС, а відповідно – загрожують західному курсу країни, Пеллегріні утримується від критики Фіцо.

Саме тому спікер парламенту став ідеальним кандидатом для Фіцо, щоб підтримати його на президентських виборах.

По-перше, від досі вважається таким, що сидить на двох стільцях, тобто є прийнятним і для електорату Фіцо, і для прозахідної опозиції.

А по-друге, у випадку перемогу Пеллегріні буде змушений скласти повноваження голови партії "Голос". За такого сценарію існує велика ймовірність, що ця партія просто зіллється зі Smer-SD.

І тоді Фіцо впритул наблизиться до повного контролю над парламентською більшістю.

Майже єдиний прозахідний кандидат

Чинна президентка Зузана Чапутова залишається досить популярним словацьким політиком.

Попри це, її рішення, озвучене ще майже рік тому, не брати участі у нових президентських виборах (де вона мала б досить великі шанси на перемогу), у Словаччині сприйняли з розумінням. Чапутова напряму визнала, що причиною її рішення став тиск на неї та її родину.

І є підстави вважати, що після парламентських виборів, а особливо після повернення до влади Роберта Фіцо, цей тиск лише посилився. Зокрема, популярною є версія, що президентка дала згоду на висунення низки кандидатів у міністри, хоча мала підстави їх ветувати, лише через погрози з боку Фіцо.

Чи є це правдою, словацьке суспільство дізнається ще нескоро. Проте є суспільний консенсус серед прозахідних виборців щодо того, що новим президентом має стати політик, який не побоїться погроз і готовий до часто брудних методів політичної боротьби, які практикує чинний прем’єр.

Ще одна проблема полягає в тому, що прозахідна коаліція розвалилася ще в кінці 2022 року через конфлікт лідерів партій більшості. Тож кандидат у президенти має об’єднати вчорашніх суперників. І зробити це буде дуже непросто.

Втім, підходяща кандидатура стала відомою ще з літа. Колишній міністр закордонних справ та один із найбільш авторитетних словацьких дипломатів Іван Корчок заявив про свої плани взяти участь у виборах – якщо президентка Чапутова не змінить своє рішення.

Варто зазначити, що своє призначення міністром Корчок отримав за квотою партії SaS, проте не був членом ані цієї, ані іншої політсили.

А головне, він не брав участі у коаліційних конфліктах всередині минулої коаліції.

І це робить колишнього міністра закордонних справ кандидатом у президенти, прийнятним для більшості опозиційних партій.

Так, кандидатуру самовисуванця Корчока підтримали і ліволіберальна партія "Прогресивна Словаччина", і вже згадувана SaS, а після певних роздумів – і правоконсерватори з Християнсько-демократичного руху (там не приховували, що для них ексміністр є занадто ліберальним, але зрештою погодилися, що потреба зупинити Фіцо є важливішою).

Тож єдиним представником колишньої прозахідної коаліції, який самостійно пішов на президентські вибори став лідер Руху "Словаччина" (колишня партія OL'ANO) та експрем'єр Ігор Матович.

Розрив, що тане на очах

Перші соціологічні опитування, проведені на початку виборчої кампанії, фактично не давали Корчоку шансів на перемогу.

Попри те, що за результатами першого туру розрив між Пеллегріні та Корчоком був невеликий – на рівні від 2% до 6%, у другому турі перевага спікера була тотальною.

Зокрема, минулорічні опитування, моделюючи прохід у другий тур Корчока та Пеллегріні, прогнозували півтора- чи навіть майже двократну перевагу кандидата від влади.

В першу чергу це пов'язували з тим, що у виборах беруть участь чимало відверто проросійських політиків. Зокрема, третє місце має отримати колишній голова верховного суду та ексміністр юстиції Штефан Гарабін. Також у виборах беруть участь вже згадуваний лідер Словацької національної партії Андрей Данко та неонацист Маріан Котлеба.

Втім, із наближенням до дня голосування перевага Пеллегріні поступово танула.

Останнє соціологічне опитування, проведене MEDIAN SK та оприлюднене наприкінці минулого тижня, обіцяє Корчоку лідерство у першому турі (36% проти 32,6%), а головне, перевага Пеллегріні у другому турі зменшилася до рівня статистичної похибки – близько 3,5%.

Таку динаміку можна пояснити складнощами позиціонування спікера. Бажання всидіти на двох стільцях змушує Пеллегріні утримуватися від дебатів, щоб не втратити статус "універсального кандидата". Проте така стратегія може призвести до протилежного – неможливості стати своїм для обох політичних таборів.

Спікер словацького парламенту, розуміючи цю проблему, почав робити кроки назустріч проросійському виборцю.

Зокрема, він звернувся до Словацької хокейної асоціації із закликом повернути у збірну спортсменів, дискваліфікованих за гру в російських клубах. Або провів зустріч із послом РФ, де серед іншого критикував західні санкції.

Проте не схоже, щоб такі спроби поки дали необхідні для Пеллегріні результати. Не виключено, що чимала частина проросійських виборців може не піти на другий тур.

Натомість здобуття першого місця у першому турі може мобілізувати прозахідних виборців. І це дає Івану Корчоку реальний шанс на перемогу.

А разом із тим – шанс на те, що Словаччина не піде шляхом Угорщини, що вкрай важливо і для Євросоюзу, і для України.

 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.