Арешт майна РФ за кордоном. Можливо, але дуже складно

Четвер, 5 лютого 2015, 13:57 — Євген Блінов, AstapovLawyers

З початку року у ЗМІ стала з'являтися інформація про те, що в уряді України за участю Міністерства закордонних справ здійснюється робота з підготовки законопроекту про обмеження "суверенного імунітету", який дозволить громадянам та підприємствам України позиватися до Росії як до держави.

Інститут державного імунітету заснований на принципі суверенної рівності держав і полягає в тому, що держава та/або її органи не можуть бути притягнуті до відповідальності судами та/або іншими органами іноземної держави. Попри тривале існування інституту держави на рівні міжнародного права вона досі не має універсального правового регулювання.

У 2004 році під егідою Організації Об’єднаних Націй було укладено Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держави та її власності, яка на сьогоднішній день не вступила в юридичну силу через недостатню кількість ратифікуючих держав (лише 16 з необхідних 30; Україна та Російська Федерація не ратифікували).

На сьогоднішній день в законодавстві України питання імунітету іноземних держав регламентується законом "Про міжнародне приватне право", де закріплено, що "пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України".

Іншими словами, судові та інші органи державної влади України не мають повноважень розглядати спори за участю іноземної держави та вчиняти будь-які дії щодо її майна за відсутності її згоди на це.

Втім, це не означає повну неможливість притягнення Росії до суду.

У правовій доктрині та практиці більшості держав світу на сьогоднішній день підтримується теорія так званого "функціонального" імунітету держави. Дана теорія полягає в тому, що іноземна держава, її органи, а також майно користуються судовим імунітетом лише тоді, коли держава реалізує свої суверенні функції.

Якщо ж держава здійснює функції приватноправового характеру (зокрема, укладає інвестиційні або концесійні договори), то вона діє як приватна особа і тому не може посилатися на державний імунітет.

В якості ілюстрації випадків арешту та стягнення майна суверенної держави за судовим рішенням наведемо такі приклади.

22 червня 2001 року на авіасалоні міста Ле Бурже, Франція, було здійснено спробу заарештувати два російські військові винищувачі за заявою компанії Noga, яка була стягувачем боргу з Російської Федерації за рішенням Арбітражного суду Торгової палати Стокгольму. Арешт здійснити не вдалося через те, що літаки швидко залишили територію Франції, однак Російська Федерація, тим не менше, ініціювала процес скасування судового рішення про арешт. Врешті-решт рішення було скасовано, оскільки РФ, серед іншого, вдалося довести, що вимоги стягувача не можуть поширюватися на літаки, що не входять до складу цивільної авіації і мають державний імунітет.

У лютому 2006 року в німецькому місті Кельн будівлю колишнього торгового представника СРСР, що перебувала у власності Російської Федерації, було передано під контроль компанії Франца Зедельмайєра в рахунок погашення заборгованості за рішенням Арбітражного суду Торгової палати Стокгольму. Попри те, що дана будівля раніше використовувалася для потреб КДБ СРСР, стягувач зміг довести, що на момент звернення стягнення будівля не використовувалася в суверенних цілях боржника.

2 жовтня 2012 року в порту Гани органами влади було заарештовано тренувальний фрегат військово-морських сил Аргентини ARA Libertad. Підставою для арешту стали боргові розписки, видані Аргентиною до оголошення нею дефолту у 2002 році, у яких Аргентина відмовлялася від імунітету щодо свого майна. Однак у грудні 2012 року Міжнародний трибунал з морського права виніс рішення, що військові кораблі є наділеними імунітетом від цивільних позовів.

На підставі трьох вищенаведених справ можна підсумувати, що при вирішенні питання про стягнення боргу з суверенної держави необхідно довести допустимість вимоги за її підставою – дії держави комерційного характеру – та допустимість стягнення об’єкта, щодо якого заявлена вимога.

На жаль, будь-які претензії, що існують у громадян України внаслідок анексії Криму, не підпадають під характер комерційних, які б уможливлювали "зняття" з РФ суверенного імунітету.

Тому малоймовірно, що зміна правового регулювання імунітетів держави в Україні та перехід до функціонального підходу дасть змогу досягти поставленої вітчизняним урядом мети.

Більше того, навіть якщо припустити успішне позбавлення іноземної держави імунітету, слід зважати на те, що така держава матиме право аналогічним чином позбавити Україну її імунітету. В такому випадку можна прогнозувати виникнення серії позовів до України в судових органах Російської Федерації з метою арешту вітчизняного державного майна за кордоном.

Однак це не єдина проблема, з якою зіткнеться Україна при спробі стягнути майно, що належить РФ.

Набагато складніше буде досягти реалізації рішень українського суду в третіх країнах.

На даному етапі питання щодо визнання та приведення у виконання судових рішень України в іноземних державах врегульовано здебільшого у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу, яких налічується близько 35 і які умовно можна поділити на дві групи.

Одна група двосторонніх договорів (насамперед, з Грузією, Індією, Латвією, Литвою, Чехією тощо) закріплює мінімальний набір підстав для відмови у визнанні та виконанні рішень іноземних судів, що унеможливлює здійснення будь-якого негативного впливу з боку Російської Федерації на відповідний процес.

Друга група двосторонніх договорів про правову допомогу (насамперед, з Китаєм, Іраном та Сирією) закріплює в якості підстави для відмови у визнанні та приведенні у виконання іноземного судового рішення, серед іншого, його відповідність публічному порядку відповідної держави. В цьому випадку вирішення питання про визнання рішення українського суду проти Російської Федерації залежатиме від того, як широко підлягає тлумаченню категорія "публічного порядку" у відповідній державі та чи охоплюватиме така категорія випадки порушення стосунків із дружньою країною.

Що стосується визнання та приведення у виконання судових рішень у державах світу, з якими Україною не було укладено договорів про правову допомогу, дане питання вирішуватиметься на підставі внутрішнього процесуального законодавства кожної з них.

У більшості держав світу можливість визнання та приведення у виконання іноземного судового рішення залежить від принципу взаємності.

Як бачимо, перш ніж приймати будь-які нововведення у право України відносно імунітету іноземної держави, варто спершу максимально прорахувати можливі економічні ефекти від цього на основі, а насамперед - перспективність поширення сфери дії відповідних судових рішень на юрисдикції інших держав, де знаходиться російське майно.

 

Автор: Євген Блінов,

партнер та керівник практики міжнародного арбітражу

Міжнародної юридичної групи "AstapovLawyers"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua