Підтримка експортерів посольствами: чиєї допомоги не вистачає уряду?

Вівторок, 1 вересня 2015, 16:18 — Андрій Веселовський, Надзвичайний і Повноважний посол України

Питання, порушені "Європейською правдою" у серії публікацій про підтримку українського експорту дипломатичним відомством, викликали широку дискусію. (Див. публікації Дипломати та "дипломати": які посольства України ігнорують прохання бізнесуСерія 2: в МЗС готуються до великого штормуНові виклики МЗС – "автотролінг" дипломатів та некоректні бізнес-запити)

У ній взяли участь колишні й теперішні посли, торгпреди, продавці і покупці. 

Хтось коментував публічно, хтось – приватно.

В останній статті з цього приводу редакція ЄП висловила думку, що тему загалом обговорено і повертатися до неї не варто.

Я з цим не погоджуюся.

Проблематика експортної підтримки тільки-но почала вимальовуватися у всій своїй складності і багатогранності.

При цьому ані на рівні держави, ані урядом та окремими міністерствами, ані навіть суспільством досі не усвідомлене її глибинне значення.

До речі, суспільство страждає від цього туману в першу чергу.

Наголошу на первинних і абсолютно необхідних передумовах для подолання проблем в експортній сфері.

 – Концептуальний розгляд теми має відбутися на вищому урядовому рівні із залученням експертного середовища, НБУ та банківського сектора, а також експортерів - великих і малих.

 – Має бути створена як мінімум інституція для підтримки експорту, інституція для кредитування експорту. Також потрібно визначити міністерство (одне!) для кадрово-логістичного забезпечення експортерів на закордонних майданчиках.

 – Ці рішення треба ухвалити у формі законів Верховною радою, виділивши відповідне фінансування для їхньої реалізації.

 – І останнє: потрібне правильне кадрове забезпечення створеного механізму із залученням європейських консультантів/менеджерів.

Тривалість процесу – мінімум шість місяців. Віддача – десь з другої половини 2016 року.

Саме таким шляхом ішли усі успішні торговельні країни – чи виробники сировини, чи обробники цієї сировини в кінцевий продукт.

Проте навіть у випадку швидкого прийняття відповідних урядових рішень та якісного законодавчого забезпечення експортний віз ледве зрушить з місця. І піде не швидко. Над волами повинен цвьохкати батіг. Він має назву Громадянське Суспільство.

Саме громадські організації, як збирачі думок, прагнень, настроїв та інтересів, здатні акумулювати в експортний потік енергію тих виробників, яким не вистачає досвіду. Жодна, навіть найбільша державна інституція не здатна буде відповідати на запити усіх численних "царичанок", про які згадував Сергій Сидоренко у нещодавній статті.

Водночас територіальне або профільне об’єднання експортерів у формі громадської організації буде і фільтром, і вчителем, і посередником стихійних експортерів.

Воно не обмежуватиме ініціативи тих, хто захоче говорити з іноземним покупцем напряму. Воно пропонуватиме послуги за символічну винагороду, виграючи від близькості до виробника і від кількості залучених учасників.

Від уряду вимагатиметься лише одне: сприйняти такі громадські організації як рівноправного партнера, не відштовхувати на підставі "недержавного" статусу, надавати доступ до інформації і сприяти в реальній роботі.

Зусилля, які зараз докладаються "Європейською правдою" для "приведення до свідомості" українських посольств чи економічних представників, заслуговують на повагу. Так само, як заслуговують на вдячність зусилля Представництва України при ЄС в опрацюванні алгоритму роботи з експортерами по запитах.

І все ж це – лише окремі цеглини, з яких будинку не зліпиш. "Врємянку" – можна. Але у сусідів – комфортні котеджі.

Слід і нам виповзати із "врємянок".

На шляху до комплексної перебудови експортного напряму української економіки стоять серйозні перешкоди. Насамперед це наркозалежність бюджету від мита. А державного апарату - від митника. Тому, нічого не виробляючи, просто розрізаючи на металобрухт власні верстати і виробничі лінії, українська урядова машина отримує чисті відсотки митних надходжень плюс (!) готівку на вибори та кишенькові витрати.

В цьому ряду є проблема – завелика пафосність та не зафіксовані сфери відповідальності.

Кажете, експорт? Що ж, це питання Мінекономіки. Закордон? Ну, тоді це питання МЗС. Експорт? Ну і, зрозуміло, ще й Торговельно-промислова палата. І так без кінця і… без результату.  

В Угорщині питання вирішили створенням одного міністерства – МЗС, яке очолює фахівець із зовнішньої торгівлі. В Канаді – створенням об’єднаного закордонно-зовнішньоторговельного відомства. В Латвії – ще простіша конструкція. Але в усіх успішних випадках ця конструкція визначена, вона діє, всі до неї мають доступ і вона ефективна.

Третя проблема – кадри. А може, вона і перша.

Тут, як в Антикорупційному бюро, немає права на помилку.

Мало знаючих, ще менше покликаних. Декотрі з них – мов ті добровольчі батальйони, кожен на своїй ділянці закривають амбразури, але є й такі, хто, знеохочені неувагою Центру, просто відсиджуються, як ті кадрові частини, які складали зброю в Криму.

На жаль, в Україні мало хто готовий до нових форм роботи кадрів. Багато знаючих пішли у приватний бізнес, якась частина – за кордоном, чимало – вже глибокі пенсіонери.

Українська молодь в останні роки навчалася в умовах корумпованої вищої школи, і це наклало свій відбиток і на знання, і на звички. Крім того, серйозною вадою багатьох молодих організаторів експорту є відсутність досвіду життя і роботи за кордоном, а це створює емоційний бар’єр у контактах.

Такого бар’єру не мають ті, хто навчався в іноземних вишах. Та чи захочуть вони прийти на державну службу, хай і пов’язану з експортом, якщо дадуть посаду нижчу від заступника міністра? Чи створимо їм стимули цікавіші, ніж створить бізнес?

Даруйте, маю повторитися.

Україна – історично експортно орієнтована країна.

Ця бюджетоформуюча сфера вимагає належної організації (а не просто реорганізації!). Це – справа державної ваги. Вона має вирішуватися на державному рівні, і невідкладно. Суспільство це усвідомило і цього вимагає.

Не менше, ніж чесних прокурорів.

 

Автор: Андрій Веселовський,

кандидат політичних наук, Надзвичайний і Повноважний посол України,
представник України при ЄС (2008-2010 роки)

Член Консультативної ради Інституту суспільно-економічних досліджень.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua