Розірвання договору між США та Іраном: чи є загроза для України

Четвер, 11 жовтня 2018, 08:58 — , Український інститут майбутнього
Фото: thenational.ae

3 жовтня Сполучені Штати вустами свого державного секретаря Майкла Помпео повідомили, що розривають Договір про дружбу, економічні стосунки та консульські права з Іраном від 1955 року.

Ця подія стала однією з останніх у драматичному двобої Вашингтона і Тегерана. Приводом розірвати договір стало рішення Міжнародного суду ООН про несправедливість та необґрунтованість американських санкцій проти Ірану.

Постанова суду про те, що санкції носять репресивний характер і що США мають їх послабити, розлютила адміністрацію Трампа. Як наслiдок, у Білому домі вирішили в односторонньому порядку припинити дію договору, який зобов`язував сторони вирішувати свої суперечки через Міжнародний суд ООН.

Розрив договору 1955 року, а також заява радника президента США з питань національної безпеки Джона Болтона про те, що Вашингтон перегляне свою участь у протоколах Віденської конвенції, які регулюють співпрацю США з Міжнародним судом, стали одними з останніх актів Дональда Трампа, спрямованих на підрив існуючого світового порядку. Із самого свого приходу до влади президент США взяв курс на знищення (або принаймні на послаблення) глобальних післявоєнних інститутів, на які спирається старий ліберальний світовий порядок.

Початок торгових суперечок з Китаєм, Євросоюзом, Індією, Південною Кореєю і Японією при повному ігноруванні правил Світової організації торгівлі стали тяжким ударом по світовій системі.

США заклали прецедент, яким відтепер можуть скористатися й інші країни.

Адже якщо один порушує існуючі правила гри, то достатньо швидко з`являться й інші охочі зробити те саме, а це загрожує хаосом у системі та її розпадом. Власне, це і сталося на регіональному рівні з північноамериканським договором НАФТА, який Трамп зруйнував на користь двох окремих двосторонніх договорів з Мексикою і Канадою.

З кожним ударом Трампа по основних точках опори світового порядку страждають і традиційні післявоєнні ліберальні еліти, які стали одночасно продуктом цієї системи та її основним рушієм. Руйнуючи міжнародну систему, Вашингтон призводить до занепаду і її еліти, разом із цим посилюючи їхніх опонентів – ідеологічно близьких до Трампа націонал-популістів і консерваторів.

Відповідно, коли в ЄС настала криза, пов`язана з необхідністю реформування усієї структури, дії Трампа лише нашкодили і поглибили розкол усередині Союзу, чим скористалися як геополітичні противники США (Росія, Китай, Іран), так і внутрішні європейські праві сили, які почали приходити до влади у 2015-2017 роках, звалюючи один ліберальний уряд за іншим.

Читайте також
Любов і ненависть у Пхеньяні: чому угода двох Корей стала викликом для США

Відмова Сполучених Штатів гарантувати безпеку своїм союзникам, як це було протягом десятиліть до цього, спровокувала глобальну кризу безпеки, яка змусила чимало держав шукати нові альянси або формувати нові регіональні та глобальні точки опори.

Протягом двох останніх років Японія починає обережно говорити про кінець американського панування у Східній Азії. Південна Корея, шокована результатом Сінгапурського саміту Дональда Трампа та Кім Чен Ина, не може більше повністю довіряти своєму партнеру через односторонні недолугі обіцянки Трампа Пхеньяну, про які й досі ніхто нічого не знає.

Саміт у Хельсінкі з Володимиром Путіним підірвав довіру до США з боку Європи і дав потужний козир багатьом європейським лідерам почати розворот у своїй політиці щодо Росії. Мовляв, якщо Трамп домовляється з Путіним, то чому ми маємо й надалі тримати санкційний режим і воювати з РФ сам-на-сам?

Зменшення американського впливу на Близькому Сході посилює Росію, Китай та Іран.

Водночас це змушує регіональних гравців Саудівську Аравію, Ізраїль та ОАЕ шукати шляхів, щоб або залишити бодай мінімальну присутність США, або сформувати нові регіональні союзи для протистояння своїм ворогам. Так з`явилися дещо фантастичні, але дуже актуальні розмови про створення якогось "арабського НАТО" під парасолькою США, але з мінімальним залученням Вашингтона у місцеві процеси.

Ситуація з Міжнародним судом ООН – ще одна демонстрація Сполученими Штатами своєї зневаги до правил міжнародної системи та черговий поганий прецедент, яким тепер можуть скористатися інші глобальні гравці. Рішення Міжнародного суду ООН є обов`язковими до виконання усіма країнами-членами.

Читайте також
"Ви будете страждати, як ніколи": куди приведе нове загострення між США та Іраном

Однак США ще з 1970-х років відкрито ігнорували його рішення, якщо вони були не на їхню користь. Наприклад, коли суд постановив, щоб США виплатили компенсацію Нікарагуа за втручання у їхню громадянську війну, у Білому домі просто сказали "ні". Зараз відбувається те саме, і це підриває авторитет суду та довіру до США, адже все більше країн задається питанням: чому одна країна може робити все, що їй заманеться, і ніхто у світі нічого їй не зробить?

Україна у цій схемі також перебуває на лаві лузерів, адже залежить від регіонального та світового порядку. Україна, не маючи постійного місця в Раді Безпеки ООН, ядерної зброї або потужної економіки, яка складала би цінність щонайменше для регіональних гравців, у своїй політиці вимушена покладатися на існуючі правила гри, правила, які спираються на роботу міжнародних інституцій і багатосторонньої дипломатії.

Переговори "Нормандського формату", антиросійські позови до Міжнародного суду ООН, скарги України на Росію до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, судові тяганини щодо газових спорів у численних арбітражах, санкційна політика ЄС, план щодо миротворців ООН – все це і багато іншого є елементами старого повоєнного світового порядку, який Дональд Трамп руйнує, безперешкодно реалізуючи свою зовнішню політику, базовану на принципах національного егоїзму, націонал-популізму, антилібералізму та антиглобалізму. 

Пастка прецедентів, що як естафета переходить від одного глобального гравця до іншого, зрештою знищить цю систему, а на її місцi постане щось нове. Однак до моменту, коли ці прецеденти остаточно виведуть систему з-під контролю, постраждати можуть ті країни, які сьогодні спираються на цю систему.

Звісно, якщо вони не встигнуть адаптуватися і сформувати нові регіональні альянси (чи приєднатися до створених), щоб пережити "темні часи". Це стосується України, яка, на жаль, поки що навіть не помічає цих процесів.

Попри явну загрозу нинішньої політики Трампа для світового порядку, Україна продовжує жити минулими часами, так, ніби в Штатах і не змінювалася адміністрація, а Євросоюз не занурився у внутрішньополітичні чвари. 

Те, що США зробили з договором про дружбу з Іраном, а також їхнє публічне приниження Міжнародного суду ООН, підриває позиції України.

Адже своїм прикладом Сполучені Штати демонструють Росії, Китаю та іншим гравцям: ви можете робити те саме.

Це пряма стратегічна загроза для України та майбутнього її політики протистояння з Москвою.

І чим швидше в Україні усвідомлять цю проблему та припинять займатися самообманом і жити у наївно-романтичному світі "добра" та "зла", тим швидше Україна стане на шлях переосмислення своєї ролі у світі та регіоні, пошуку нових партнерів для захисту національних інтересів, підвищення ефективності тих секторів економіки, які будуть необхідні для виживання держави вже у новій світовій системі з новим науково-технологічним укладом.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.