Вкрадене свято: чому РФ не має права "приватизувати" перемогу у Другій світовій

П'ятниця, 8 травня 2020, 12:04 — , міністр закордонних справ (2014-2019 рр.)

Ми нечасто дивимося на європейську інтеграцію крізь призму історичної пам’яті.

Проте на початку травня стає як ніколи очевидним, що не може бути інших настільки різних підходів до історії, ніж європейський та російський.

У сучасній Росії справжню Другу світову знищили і замінили на лубок, в якому все визначає державна міфологія. Її сенс – сталінський СРСР врятував світ від нацизму, а Росія є його прямою наступницею, тому її унікальність – не в турботі про людину, а в необхідності масових жертв завжди, коли скаже її керівництво.

Росія привласнила перемогу і зробила її своєю зброєю всередині та зовні.

Вона присвоїла собі право самостійно міняти дати завершення Другої світової з 2 на 3 вересня. Там впадають в істерику, коли у сусідній Білорусі президент Александр Лукашенко намагається провести парад 9 травня і захопити частку цієї міфології.

Ще один приклад присвоєння РФ собі ексклюзивного права вирішувати, що мають робити інші в царині історичної пам’яті, показала історія з демонтажем пам’ятника маршалу Конєву у Празі. Історія, продовженням якої стало побоювання за своє життя мера цього міста.

А який рівень цинізму потрібно мати, щоб напасти на Фінляндію у 1939 році, а у 2020-му звинуватити її в геноциді?

В Євросоюзі війну сприймають такою, як вона була, там добре пам’ятають її трагедію, воєнні злочини та злочини проти людяності. Звичайно, всюди є поодинокі виродки, які хочуть бути схожими на нацистів, але в цілому вся Європа зробила простий висновок – ніколи знову.

Обравши європейські цінності, ми вибрали чесний погляд на історію.

Ми любимо свою історію за те, що вона належить нам з усіма своїми перемогами та вадами. Саме за таку історію ми маємо боротися, адже Росія хоче, щоб вона належала саме їй – від печенігів і половців до Другої світової.

Вона також хоче, щоб ми сперечалися щодо свого минулого, але ми не будемо. Всі українці у війнах, у тому числі тих, що велися між імперіями, загинули за Україну, яку ми маємо зараз. І на цьому потрібно раз і назавжди припинити дискусії, яким так радіють у Москві.

Друга світова почалася як результат змови двох тоталітарних режимів, закріпленої в пакті Молотова – Ріббентропа. Нацистська Німеччина та сталінський СРСР розділили і назавжди знищили Центральну Європу, яка була нашим спільним домом, причому Сталін аж ніяк не поводився краще, ніж Гітлер – достатньо згадати Катинь.

До речі, я ніколи не розумів, чому ми не співпрацюємо з Польщею у питанні можливих компенсацій за вторгнення 1939 року. Звичайно, це складна справа політично та юридично, але привід для серйозної співпраці тут є, і він об’єднує нас із Польщею.

Перемога над нацизмом – наше свято, як і всіх інших країн, незалежно від того, на чиєму боці вони були.

Для Німеччини або Італії це таке саме свято – і в цьому сенс європейської історичної пам’яті та свідомості.

Натомість Росія не має права на неї, оскільки не засвоїла уроків цієї війни. Свідчення цього – російська агресія проти України та інших. Для мільйонів українців і не тільки їхня георгіївська стрічка стала символом зла, уособленням агресивної Росії та "русского мира".

Більш того, РФ використовує перемогу у Другій світовій як елемент мобілізації для інших своїх війн.

Що робити Україні у такій ситуації? Перш за все, ми маємо бачити свою участь у Другій світовій як частину власної історії з усіма подіями, що передували війні.

Голодомор був не тільки трагедією української нації, він докорінно зменшив нашу здатність до захисту у зіткненні нацистського та сталінського режимів, а також сильно вплинув на наш світогляд. Це повною мірою стосується й злочину сталінських чисток 1930-х років.

Після трагедій такого масштабу для багатьох українців обидва режими були однаково злочинними. І саме цим пояснюється багато складних моментів, пов’язаних з подіями тих часів.

Обравши європейський погляд на історію Другої світової, нам варто замислитися й над тим, щоб нарешті спільно з партнерами по ЄС почати святкувати 9 травня День Європи. Наразі в Україні це свято відзначається у третю суботу травня.

Необхідно було ухвалити це складне для багатьох рішення ще тоді, коли ми офіційно визначили 8 травня Днем пам’яті та примирення. Але як тоді, так і зараз на це так і не наважилися.

І наостанок, нам критично не вистачає тих, хто очолить боротьбу за власну історію.

В нас майже немає класних історичних серіалів та фільмів, політики в нас рідко використовують посилання на історичні події або цитують власних героїв, вони їх просто не знають. На цьому тлі у Росії – вкрай широкий простір для дій.

Треба чітко розуміти, що наразі ще й триває війна за нашу історію, і вона має вестися не менш агресивно, ніж справжня.

Тут перемога надзвичайно важлива.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua