Оксана Маркарова: Немає підстав очікувати, що Конгрес США відновить допомогу Україні

Оксана Маркарова – колишня посолка України у США, що працювала на цій посаді з 2021-го по 2025-й. На її каденцію припав початок повномасштабного вторгнення РФ, обрання Трампа на другий термін, а також найскладніший наразі період у відносинах України зі США на початку 2025 року – із припиненням допомоги та шантажем з боку американської адміністрації.

За новим поворотом у Америці після проміжних виборів, вона спостерігає вже з-поза меж державної служби, але від того її оцінки є, можливо, навіть цікавішими.

Оксана Маркарова категорично не погоджується із поширеною думкою про те, що вибори послабили підтримку України у Конгресі через поразку кількох членів українського кокусу, та пояснює чому. Водночас – радить скептично сприймати прогнози про те, що новий Конгрес може змусити Трампа відновити допомогу ЗСУ, попри повідомлення джерел західних журналістів.

Про це та про пріоритети у взаємодії зі США – розмові, яку ми записали з нею у нашій студії Києві.

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми зібрали найважливіше з цієї розмови у текстовій версії, яку подаємо від першої особи.

Про те, чому республіканці програли

Загалом те, що президент США втратив більшість, не є чимось геть незвичним. У США цей маятник хитається за кожного президента.

Майже щоразу партія, яка виграла і президентські вибори, і контроль у Палаті представників, через два роки втрачає як мінімум Палату, а іноді й весь Конгрес. Так само Джо Байден починав працювати президентом, мав демократичну більшість у Палаті та спікерку Ненсі Пелосі, але за два роки це змінилося.

І щоразу партія влади програє саме через президента.

У США політика побудована навколо президента і президентських виборів. 

Президент формує уряд, і всі міністри, всі очільники відомств втілюють ті обіцянки, які він дав на виборах. А виконати їх не виходить – бо у демократичній країні складно втілити усі плани. Бо навіть всередині твоєї партії є різні точки зору, різне бачення конкретних реформ або рішень – до прикладу, як скласти бюджет.

Тому природно, що за два перших роки будь-який президент США збирає негатив через те, що не зробив обіцяне, і на проміжних виборах ми бачимо реакцію, протест виборців.

Але сказати, що ця зміна точно надовго і що республіканці гарантовано програють наступні вибори, я не можу. Дуже багато залежатиме від того, як пройдуть наступні два роки.

Залежатиме і від дій президента, і від того, чим будуть займатися демократи на чолі Конгресу.

Зрештою, не треба забувати, що для американців внутрішні питання набагато важливіші, ніж зовнішні. Америка значно більш американоцентрична, ніж нам часом здається з України.

Про нових лідерів Конгресу

Вже визначені лідери республіканської меншості у Конгресі (ними стануть Джим Джордан у Палаті та Джон Тун у Сенаті. – ЄП).

У Демократичній партії, яка повертається до влади у Конгресі, ще йдуть активні дискусії, внутрішньопартійна боротьба. Є навіть спроби оскаржити лідерські посади, хоча декілька місяців здавалося, що тут буде рішення без обговорення. Тому лідери демократичної більшості в обох палатах будуть офіційно обрані приблизно за місяць.

Втім, найімовірніше, зупиняться на тих кандидатах, що й обговорювалися: більшість у Сенаті очолить Чак Шумер. А конгресмен Гакім Джеффріс – лишиться кандидатом номер один на спікера і згодом обійме цю посаду.

А вже у січні буде офіційне обрання спікера, голів та заступників голів комітетів, які забирає керівна партія. Зараз триває активна робота з розподілу всіх цих посад.

І Шумер, і Джеффріс підтримують Україну.

Про підтримку з боку Шумера широко відомо (він ще за Байдена очолював сенатську більшість, що підтримувала Україну).

Але і Гакім Джеффріс, який очолював демократичну меншість у попередньому скликанні Палати – безумовно, справжній друг України. 

У 2024 році, коли я ще була послом, ми з ним робили зустріч з українською громадою в його окрузі.

Кожен візит президента Зеленського, кожен візит спікера Стефанчука і наших делегацій, які я організовувала як посол, обов’язково включав зустріч з лідером демократичної меншості Джеффрісом, причому він брав активну участь також у групових зустрічах. Його офіс завжди був на дуже активному контакті, і я знаю, що вони продовжують перебувати на контакті з посольством.

Попри чутки, не варто чекати $15 млрд від США 

Немає підстав очікувати, що Сполучені Штати знову надаватимуть пряму допомогу.

Ми не отримували нової допомоги від США з 2025 року – ні бюджетної допомоги, ні фінансування зброї тощо. Це політика президента Трампа. Він наперед про це попереджав, нам дуже чітко сказали, що фіндопомоги не буде, і адміністрація Трампа цю обіцянку втілює.

Чи може Конгрес це змінити?

Теоретично – так, Конгрес може ухвалити законопроєкт про надання допомоги Україні.

Але, по-перше, Трамп може його заветувати. А по-друге, навіть якщо закон підпишуть, його ще необхідно буде втілити. А я нагадаю, що низка програм допомоги, яку США зобов’язалися надати, досі не виконані. Вони просто не втілюються урядом, хоча там закони були не тільки ухвалені, а й профінансовані, зброя замовлена – але постачання досі не відбулося. І у адміністрації є дуже багато можливостей їх не здійснювати. 

Тому відновити допомогу США так просто, як хтось сподівається – не вийде.

Зараз медіа пишуть про $15 млрд, які нібито планує виділити Конгрес.

Але я не розумію, чому ми маємо очікувати на цю допомогу, якщо не буде ініціативи з Білого дому. А позиція Білого дому – дуже чітка і негативна. 

Те, що неназвані джерела західного видання (йдеться про FT) щось сказали – це не завжди означає, що є таке рішення, чи що воно може бути втілене на практиці. Тому не треба малювати собі "перемогу", щоби потім провалюватися у "зраду", коли цього не станеться.

Втім, певні рішення на користь України Конгрес все ж може ухвалити. Причому ще старий Конгрес, з республіканською більшістю.

До кінця року старе скликання має виконати конкретні завдання, у тому числі проголосувати військовий бюджет. Стандартно у цьому бюджеті передбачається $300 млн на програму USAI, для допомоги Україні. Можливо, цього року з'явиться рядок дещо більший. Можливо, це стане компромісом в обмін на інше фінансування, яке буде потрібне іншим гравцям. І також це скликання може ухвалити певні рішення щодо санкцій.

А далі – будемо чекати на новий склад Палати і Сенату з демократичною більшістю і будемо дивитися, які питання по Україні будуть для нього пріоритетними.

Але треба пам'ятати, що в Америці виконавча влада є головним гравцем. Тому активна робота з адміністрацією має продовжуватись і посилюватись незалежно від зміни більшості у Конгресі.

Чи втратила Україна своїх друзів у Конгресі

Майже всі співголови українського кокусу, тобто "групи дружби" з Україною в Палаті представників, переобралися. Марсі Каптур (Демпартія), Майк Квіглі (Демпартія) і от Джо Вілсон (Республіканська партія) знову будуть у Конгресі.

Був перерахунок на округу Вілсона, і вчора нарешті підтвердилося, що він переміг у своєму окрузі (його відрив від суперника-демократа склав менше відсотка. – ЄП).

На жаль, четвертий співголова, Браян Фіцпатрік, не виграв вибори, як і низка чинних членів кокусу. 

Але я не думаю, що в нас будуть проблеми зі збільшенням складу "групи дружби" у Палаті представників. Думаю, нинішня кількість наших прихильників не тільки не зменшиться, а можливо, навіть збільшиться, і вони будуть активнішими.

В Сенаті ситуація взагалі виглядає для нас дуже позитивно.

Попри те, що кілька членів українського кокусу не брали участі у виборах, як республіканці Джоні Ернст та Том Тілліс – але більшість і членів кокусу, і тих, хто голосував за нас, або переобралися, або навіть повернулися до верхньої палати, як сенатор Шеррод Браун з Огайо.

Кількість людей, які знають і підтримують Україну, в Сенаті однозначно збільшилась.

Крім того, у Сенаті насправді ніколи не було проблеми зібрати голоси за "наші" закони. Санкційні законопроєкти у 2022 році там ухвалювали з показником 100% голосів "за"!

До прикладу, дуже важливий закон про заборону імпорту нафтопродуктів з Росії був проголосований 100 голосами зі 100. Тобто кожен сенатор без винятку проголосував за запровадження цих санкцій.

І ми бачимо цей закон у дії зараз, коли танкери з російським дизелем підходять до США, але чомусь не заходять у порти і розвертаються.

Чи треба Україні вчитися "говорити демократичною мовою"

Зараз часто звучить фраза "Україні треба знову вчитися говорити демократичною мовою", тобто щоб нас чула Демократична партія. 

Але дуже часто це очікування спрямоване не за адресою.

Бо офіційний Київ – президент, МЗС, посольство тощо – має завжди говорити двопартійно, говорити з усіма. Інше питання, що із США має говорити не тільки офіційний Київ. 

Щоб Україну чули у США – її голоси мають бути щирими і автентичними. З лівими повинні говорити ліві, з правими – праві. Релігійні групи у США почують тих українців, які вірять в Бога – тільки тоді це резонує. Якщо ти "змінюєш мову" залежно від того, хто при владі – це звучить нещиро і ніколи не дасть результату.

Тому кількість людей, які говорять із США з нашого боку, повинна бути набагато більшою. Це залучає до підтримки України набагато більше американських груп і вибудовує зв'язки, які згодом дають результат.

А владі треба говорити з усіма.

Наведу приклад. Я приїхала до США після роботи в уряді, і за мірками США, я була дуже консервативним міністром фінансів, бо тут я зменшувала борг і дефіцит бюджету, робила фіскальну консолідацію. Тому мені завжди було легше говорити зі своїх тем з республіканцями. 

Але у 2023 році виникла потреба домовитися з крайніми лівими.

Тоді Україна дуже просила у США касетні снаряди, і ми зіткнулися з опозицією майже 30 "прогресистів" у Палаті. Вони виступили проти не тому, що вони проти України, а через те, що ліві – у принципі проти касетних снарядів, протипіхотних мін тощо.

Я тоді зустрілася майже з кожним з них, і ми тоді з тодішнім міністром оборони знайшли, як їм це пояснити та переконати.

Також дуже важливо говорити не тільки з тими, хто при владі. Тому що справжнє партнерство не будується сьогодні на завтра.

Приклад – вже згаданий сенатор Шеррод Браун, який у 2024 році програв вибори, але ми не припиняли свої контакти з ним. І зараз, коли він знову повертається до Сенату, ці контакти відразу спрацюють. Так само ми не втратили Браяна Фіцпатріка, хоч він і програв вибори. Фіцпатрік – молодий амбітний політик з великими перспективами. Впевнена, що він лишиться у політиці, і з ним треба продовжувати дуже активні контакти.

Про питання протидії корупції

Серед членів Конгресу, які переобралися (і стають новою більшістю. – ЄП), є ті, для кого це дуже важливе питання. Воно завжди було важливим, і вони, безумовно, будуть це питання піднімати.

У попередні роки (у каденцію Байдена. – ЄП) Вашингтон ставив це питання ширше. Було питання відповідальності, прозорості і підзвітності за ту допомогу, яка нам виділяється.

У кожному бюджеті, крім виділення нам допомоги, були спеціальні інструменти контролю і перевірки у кожній інституції, у Пентагоні, у Держдепі тощо. Зараз їх немає. Наші партнери самі їх ліквідували, і зробити їх заново зможе лише уряд, адміністрація США. Конгрес тут може лише рекомендувати, ухвалювати якесь законодавство – але головним партнером залишається адміністрація Трампа.

Поза тим, питання боротьби з корупцією – воно ж повинно бути важливе для нас, а не для США.

Це ж не те, що нам мають нав’язувати Америка чи Європа. Але це лишається питанням, від якого залежить наша європейська інтеграція. Зрештою, це питання нашого з вами життя тут, в Україні.

Про унікальний рівень підтримки України у США

Я хочу наголосити, що у нас дуже велика "група дружби" – і це добре, це показує зацікавленість Україною.

Кокуси щодо інших країн бувають на 5-6 людей.

А до українського кокусу в цьому скликанні входило 100 конгресменів. Жодна країна, наскільки я пам’ятаю, не мала більшої "групи дружби" у Конгресі. Більшим за нас був лише жіночий кокус і, можливо, ще якісь загальні, не "країнові".

Звісно, з цих 100 чи 99 конгресменів не всі однаково активно задіяні в українських питаннях. З іншого боку, за українські рішення завжди голосують більше людей, ніж є у "групі дружби".

Утім, переважна більшість членів українського кокусу переобралися. А Емі Клобучар, яка вирішила піти з Сенату, обралася губернаторкою Міннесоти.

Хочу окремо наголосити, в США дуже багато національної політики будується на локальному рівні. Тому губернатори, місцева влада, місцеві сенати тощо – це дуже важливі для нас партнери, співпраця з якими потім складається в прихильну позицію і Білого дому, і Конгресу.

Так, це довгий шлях, і його постійно треба проходити.

Звісно, у Конгресі є люди, яких ми ніколи не схилимо на свій бік. 

Є переконані ізоляціоністи – і я не візьмуся говорити, що вони "антиукраїнські", бо так само можна назвати їх антиєвропейськими абощо. Але і з ними треба розмовляти. Бо ж речі, які і вони підтримують – від повернення викрадених українських дітей до спільних економічних можливостей або внеску України в інших театрах бойових дій, як-от на Близькому Сході.

Тому з кожним є про що поговорити – як мінімум, щоб забезпечити нейтральність цієї людини.

Ми не зможемо всіх переконати, що їм треба "полюбити Україну". Але треба всім донести точку зору, що допомога Україні важлива для американської національної безпеки і для американського добробуту. 

Про санкції і закон Грема

Наше завдання – перемогти в цій війні, і воно залишається незалежно від того, хто при владі у США. Рецепт досягнення цієї мети є один: більше зброї і допомоги нам, більше санкцій та ізоляції для Росії.

За останні півтора року цей підхід дав тріщину. Росія вийшла з ізоляції, ми бачимо відсутність або зменшення пакетів санкцій від США. Допомога також зупинилася.

Все це впливає на Путіна.

Але ж для нас це не перестало бути пріоритетом. Це означає, що нам треба шукати ті підходи, які переконають: те, що потрібно нам, також важливо і для них. 

Що стосується "закону про пекельні санкції" – я би не чекала змін через вибори. І загалом раджу його не переоцінювати.

Щоб запровадити санкції проти Росії, Трампу не потрібні жодні додаткові закони. З 2022 року в адміністрації США є всі повноваження для запровадження будь-яких санкцій. А у Міністерства торгівлі – з 2022-23 років є розширені повноваження для будь-якого експортного контролю, щоб запобігати обходу санкцій.

Закон Грема-Блументаля був важливий як символ. Він став сигналом, що це має двопартійну підтримку. Також цей закон був важливий через положення, яке не дає президенту права знімати санкції без погодження з Конгресом – це додатковий запобіжник.

Але щоб запровадити "пекельні санкції" проти РФ, Трамп просто має взяти і запровадити їх.

Якщо хтось дійсно хоче миру – має вдарити Росію додатковими санкціями. 

Тому що реальні перемовини почнуться лише тоді, коли Росія і Путін зрозуміють, що їхнє завтра може бути гіршим, ніж сьогодні.

Зокрема, потрібні секторальні санкції для російських банків (це взагалі треба було зробити одним з перших кроків!). І політично легше це зробити саме через закон Грема-Блументаля – чудово. Але це точно не "срібна куля".

Спілкувався Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди".

Відео Михайла Алексеєва