Контратака Лукашенка: 7 тез про розвиток білоруського протесту

Середа, 26 серпня 2020, 14:40 — , "Мінський діалог" (Білорусь)
Фото: Сергій Гриць/AP/EAST NEWS

На другому тижні протести в Білорусі втратили гостроту. Це дозволило владі мобілізуватися і перейти в контрнаступ.

Як змінилися протести в Мінську та інших містах Білорусі? На що в нових умовах може розраховувати Лукашенко, а на що – опозиція?

І кого можна назвати головним бенефіціаром подій у Білорусі?

1. Масовість протестів зберігається, але вона йде на спад.

Мабуть, даються взнаки кілька факторів: втома, демонстрація сили з боку держави в перші дні протестів і недвозначна готовність влади протидіяти будь-якими засобами в разі переходу мітингувальників до рішучіших дій.

У неділю якимось дивом вдалося уникнути зіткнень і великих жертв біля Палацу Незалежності, де була сконцентрована велика маса людей.

Ситуація була дуже схожа на запланований тест системи; протестувальникам в останній момент надійшла вказівка ​​відійти від оточення.

Акції в регіонах також втрачають масовість. Зберігається мирний характер протестів.

Тривають мітинги прихильників чинної влади, але вони набагато менші за чисельністю, ніж акції опозиції.

2. Загальний страйк організувати не вдалося. Робітники великих підприємств загалом протест не підтримали.

Страйк мав стати одним із ключових важелів, здатних обернути ситуацію на користь протестного руху. Розуміючи це, влада доклала максимум зусиль і проявила певну гнучкість, щоб погасити емоції в робітничому середовищі.

І це їй вдалося, в тому числі й тому, що учасники протесту (не страйкарі – це важлива відмінність) з-поміж робітників висували винятково політичні вимоги.

Економічних вимог не було взагалі. І коли етика (або естетика) зіткнулася з жорстокою реальністю, перемогла остання

3. Ще один ключовий фактор – Росія – також залишається на боці Лукашенка.

Низка фактів свідчить про те, що Мінськ пішов на серйозні поступки задля забезпечення такої підтримки.

Судячи з усього, під загрозою кольорової революції Лукашенко прийняв пропозицію, від якої він не міг відмовитися.

В цілому видається, що кнопка від політичного процесу в Білорусі знаходиться у Москві.

Це потребує додаткового аналізу і окремого тексту, але поки очевидно, що Кремль – єдиний бенефіціар ситуації, що складається (певні кола в сусідніх країнах вважають, що вони теж – але це лише через нерозуміння). І у нього ж були всі можливості для створення такої ситуації.

Найближчими місяцями ми, швидше за все, побачимо, якою була ціна питання.

Читайте також
Революція на виснаження: 10 висновків про хід білоруських протестів

4. Держапарат все ще зберігає лояльність.

Вперше за всю історію в політичному протистоянні була задіяна армія. Можливо, це також стало стримуючим фактором для опозиції.

Загалом система влади, за всіх гігантських прорахунків на всіх етапах виборчої кампанії і в ході протестів, показала свою стійкість і запас міцності.

5. Дивно, але факт: за два тижні безпрецедентних протестів вулиця досі не висунула своїх лідерів, які стали б суб'єктами переговорів і політичним центром ухвалення рішень.

Протестами, як і раніше, фактично керує один телеграм-канал, який невідомо ким реально контролюється.

Вплив Тихановської і Координаційної ради на тактику і стратегію протестів, судячи з усього, мінімальний.

Легітимність Ради для вулиці (не кажучи вже про владу) також під великим питанням, оскільки представництво цього органу – низьке, а принципи відбору – не зовсім зрозумілі й обґрунтовані.

Та й склад Координаційної ради дає підстави припускати великий потенціал для внутрішніх суперечок. Про те, що в Білорусі нині двовладдя, говорити дуже передчасно.

6. Схоже, найгостріша фаза кризи (коли дійсно була загроза для влади) в Білорусі минула.

Влада намагається звичними методами придушити осередки потенційного опору (суди над членами Координаційної ради, учасниками виступів, звільнення нелояльних) і перейти до дипломатичного врегулювання.

Масштаб лиха на зовнішньополітичному напрямку поки не до кінця зрозумілий, оскільки і США, і ЄС перебувають на стадії формулювання своїх політик щодо Білорусі.

Тривають їхні консультації з Росією, з Тихановською, з різними політичними силами всередині Білорусі.

Як і передбачалося, реакція Заходу в площині реальної політики (а не риторики) є досить м'якою. Причини цього – побоювання створити осередок нестабільності за прикладом України та побоювання реакції Росії.

Фактично делегітимації Лукашенка як президента не відбулося: посли не відкликані (вони акредитуються при президенті, чим підтверджують його легітимність в очах власних урядів), тривають поточні програми співпраці, визнається реальний контроль президентом уряду і території країни.

Заявлено лише про невизнання підсумків виборів. Але поки не зрозуміло, що це означатиме на практиці.

7. Незважаючи на все сказане, конфлікт у Білорусі зберігається і, швидше за все, набуде затяжного характеру,

з одночасним формуванням чітко розділених ворожих таборів всередині білоруського суспільства.

Коли загроза для влади буде повністю ліквідована, перед керівництвом країни постане дилема: або повністю закручувати гайки і зачищати потенційні осередки спалахів, або реформувати систему з метою тоншого налаштування, щоб здійснити плавний перехід і не допустити повного зламу державного устрою при наступній спробі революції.

Така реформа планувалася вже дуже давно, але її реалізація щоразу відкладалася. Ціна цього відкладання виразно демонструється просто зараз.

Оргвисновки, поза сумнівом, будуть зроблені.

Як вони були зроблені після виборів 2010 року, коли в силовому блоці були проведені істотні зміни. Але події останніх двох тижнів показують, що цього вже замало.

Текст розмішено на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua