Негідник, проте свій: як Росія експлуатує міф про свою належність до Європи

Понеділок, 8 лютого 2021, 14:17 — , філософ, перекладач
Фото Alexander Zemlianichenko/Associated Press/EastNews
Пресконференція президента РФ Владіміра Путіна, грудень 2018 року

Чому європейські політики так вперто чіпляються за бодай примару "діалогу" та "порозуміння" з Росією?

Тому що у разі відмови від цього "діалогу" в них зруйнується картина світу останніх щонайменше трьох століть.

Суть цієї картини чудово виразив Луук ван Мідделаар у книзі "Нова політика Європи", описуючи "дійових осіб" європейської політичної сцени. Одною з цих "дійових осіб" він називає президента Росії, якого характеризує так: "негідник європейської родини, але все ж таки належить до цієї родини".

Завважмо, що принаймні від XVIII до початку XX століття належність правителів Росії до "європейської родини" була самоочевидним династичним фактом.

Далі стався "злам" у зв'язку з більшовицькою революцією, але паводок біглих росіян, які проникли чи не в усі закутки Європи, лише зайвий раз підтвердив, що йдеться про "скандал у родині", а не десь за її межами (російські біженці – не сирійські).

Якщо це так, то Європа, хай не без проблем, але простягається не лише до Уралу (як воно начебто виходить географічно), а й до самого Тихого океану. Думка, певна річ, примарна (з причин, про які скажу далі), але в багатьох відношеннях дуже заспокійлива.

Тепер же Путін успішно шантажує європейців готовністю розірвати будь-які зв'язки з ними, якщо ці зв'язки хоч якось стримуватимуть його дії – а вони піддаються на цей шантаж, оскільки такий розрив зв'язків буде для них чимось набагато гіршим, ніж навіть колишня "залізна завіса".

Та хоча б ділила європейський континент навпіл (тобто по обидва боки завіси була справжня чи несправжня, але Європа); зараз же вихід, наприклад, Росії з ПАРЄ означатиме, що питання "східного кордону Європи" знову постане з жахливою та дошкульною гостротою.

Росія опиняється точно за цим кордоном (оце ж бо й лячно, хоча "безумний Путін", здається, цілком до цього готовий!); країни ЄС – точно по європейський бік кордону; а от куди віднести Білорусь, Україну та Молдову?

Отож, європейські політики не на жарт налякані думкою про те, що вони, піддавшись спокусі несприятливого історичного моменту, непоправно "втратять Росію для Європи". А це, вважають вони, буде погано і для самих росіян (адже за багатьма ознаками ті, здається, є хоч і трохи дивними, але ж явно "європейцями"), і також для самої Європи (насамперед у безпековому плані).

Чому я вважаю цю легко прочитувану позицію європейських політиків принципово хибною та недалекоглядною?

Тому що вони європейський фасад Росії звично сприймають за її європейське єство.

Насправді ж Російська імперія (відома також як СРСР або Російська Федерація) історично (від часів Івана I Каліти) сформувалася як культурний кентавр: її релігійна та художня культура мала західне (точніше, південно-західне) походження, натомість її політична та правова культура мала східне (точніше, південно-східне) походження: її успадкували (точніше, успішно перейняли) в Улусу Джучі, відомого також як "Золота Орда".

Ця "євразійська" подвійність зберігається в культурному устрої Російської Федерації й сьогодні (наприклад, ординський баскак функціонально дорівнює сьогоднішньому представнику президента Російської Федерації у федеральному окрузі, якому за сумісництвом доручили ще й очолити місцеву податкову адміністрацію).

А це означає, що за впізнаваним європейським фасадом духовної культури ("Інша Європа") постає принципово несумісне з Європою державне єство: східна деспотія, яка від хвиль лібералізму та "демократизації" щоразу зазнавала руйнації та втрачала окремі клаптики раніше завойованих нею територій.

Отже, чи можлива Європа на територіях, які нині належать Російській Федерації?

Загалом так, хоча цілком можливо, що не на всіх. Певною мірою тамтешні мешканці до цього схильні.

Проте чи можлива на цих територіях Європа, допоки РФ зберігається як єдина держава у своїх сьогоднішніх кордонах? Категорично ні.

Чи можливий "мирний діалог" з цією державою, який би сприяв не "русифікації Європи", а навпаки, лібералізації та демократизації Росії?

Ні, бо лібералізація та демократизація означають кінець не лише путінського правління, а й самої цієї держави, яка лише жорсткими авторитарними засобами досі прихитряється втримувати контроль за всіма своїми територіями як єдиним цілим.

Тому московський деспот в "європейській родині" – не просто "негідник", а справжній "Чужий", який успішно спромігся проникнути всередину європейського тіла й тепер, захищаючи свою владу від отруйних для неї західних впливів, активно руйнує його зсередини.

Це гірка правда, визнання якої дорівнює визнанню майбутнього величезного геополітичного катаклізму: нового й радикального політичного перелаштування цієї частини Євразійського континенту.

Якщо європейський політик і подумає про таке, його очікуваною першою реакцією буде: "Боже, хай цього не станеться, а якщо й станеться, то, будь ласка, не за мого життя!".

Біда ж полягає в тому, що європейські політики, "не відпускаючи" від себе путінську Росію, попри весь дозований "секторальний" опір її впливу допускають зараження всієї Європи згубними для неї політичними патернами, розвиток яких активно стимулює Кремль:

- "стінка на стінку" замість пошуку компромісів (звідси підтримка Кремлем по всій Європі водночас ультралівих і ультраправих);

- політичний цинізм і тотальне панування Realpolitik замість політики обстоювання цінностей (тактика "продовження за будь-яку ціну діалогу з людожером" успішно множить ці цінності на нуль).

Отже, або Європа побачить гірку реальність і відмовиться визнавати правителя Кремля хай негідним, але членом "європейської родини" – або Європа ризикує зрадити себе й зазнати доленосної геополітичної поразки, визнавши "повноправним європейцем" московського деспота в усій його авторитарній хижості.

Ціннісний вибір вимагає першого. Страх перед наслідками спонукає радше ризикнути другим.

Але в такому разі Європа закінчиться не десь між Вільнюсом та Москвою.

Вона закінчиться скрізь.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua