Єврокомісарка Марта Кос під час "Українського ланчу" в рамках Мюнхенської безпекової конференції першою з офіційних осіб Єврокомісії зробила заяву про обговорення можливості прискореного вступу України в ЄС вже у 2027 році.

"Відповідно до чинної методології 1 січня 2027 року не є можливою датою для вступу України до ЄС. Але ми маємо знайти рішення, щоби подолати розрив між принципом, заснованим на заслугах, і методологією, яку ми застосовуємо протягом останніх 40 років, а також геополітичними викликами – з іншого боку. Ми більше не можемо чекати", – заявила вона. 

Для України це є дуже доброю новиною, адже виводить дискусію про альтернативні підходи до політики розширення на новий рівень.

Ідея прискореного вступу перестає бути лише теоретичним міркуванням експертів.

Більш того, ця ідея поступово перетворюється на пошук практичного механізму її реалізації.

Водночас можна виокремити щонайменше три суттєві виклики, з якими ця ідея зіткнеться вже найближчим часом.

Перше – це потреба наповнити прискорене членство змістом. Очевидно, що Україна (та, ймовірно, й інші країни-кандидати) не здатна виконати увесь обсяг реформ для повноцінного вступу вже у 2027 році.

Тоді яким чином це прискорене членство буде реалізоване? Зараз обговорюється кілька ідей.

До ЄС на чесному слові. Що стоїть за розмовами про 2027 рік та "часткове" членство України

Одна з них, під умовною назвою "зворотне розширення" (reverse enlargement), полягає в тому, що Україна одразу буде формально визнана членом ЄС, але практичного наповнення це членство набуватиме в міру виконання реформ.

Також обговорюється ідея президента Франції Еммануеля Макрона про "Європу двох швидкостей". Очевидно, що право голосу щодо частини (уточнімо – частини, а не усіх) спільних рішень ЄС Україна отримає останньою.

Водночас досі незрозуміло, як саме відбуватиметься відкриття доступу до спільного ринку та фондів ЄС, а також участь України на технічному рівні в інституціях Союзу.

Цілком можливо, що навіть у разі реалізації ідеї членства у 2027 році воно матиме радше формальний характер, а реальна залученість України до життя ЄС розпочнеться лише після досягнення істотного прогресу в реформах, достатнього для закриття усіх переговорних глав.

Ані прискорена, ані стандартна методологія розширення не означатимуть відмови від імплементації повного масиву законодавства ЄС та належної підготовки українських інституцій.

Як заявила 13 лютого у Таллінні Марта Кос: "Повноправне членство можливе лише після повного впровадження реформ".

Друге – це внутрішньополітична динаміка в ЄС. Будь-які зміни методології розширення (а прискорене членство неминуче означає такі зміни) потребуватимуть одностайного рішення всіх держав-членів ЄС.

Досягнення такого консенсусу є складним завданням. Наприклад, якщо Віктор Орбан знову виграє вибори в Угорщині, його позиція може стати серйозною перешкодою. 

Водночас не виключено, що спротив ідеї прискореного членства може спостерігатися і в інших країнах.

Зокрема, Eurobarometer 2025 фіксує серед країн ЄС найнижчий рівень підтримки розширення в Чехії, Франції та Австрії, де менше половини опитаних громадян підтримують прийом нових членів.

Ситуація для України могла би спроститися, якби прискорене розширення стосувалося й інших країн-кандидатів.

У такому разі прихильникам вступу Молдови чи країн Західних Балкан було б легше погодитися на зміну методології розширення.

Водночас і Єврокомісії було би простіше обґрунтувати необхідність таких змін, коли вони застосовуються до всіх країн-кандидатів, а не виключно до України.

Саме на це звернув увагу прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович, заявивши, що він "підтримує Україну, але ці зміни мають стосуватися всіх, а це означатиме велику хвилю розширення, подібної до якої ЄС не бачив уже багато років".

Та навіть якщо вдасться досягти консенсусу серед країн-членів ЄС та погодити нову хвилю розширення за участю України, Євросоюзу все одно доведеться шукати рішення щодо внутрішньої реформи.

Ця реформа має стосуватися фінансових питань (зокрема, Спільної аграрної політики та політики згуртованості), оскільки нова хвиля розширення вимагатиме перерозподілу наявних ресурсів з урахуванням потреб нових членів.

А також інституційної реформи, що передбачатиме врегулювання зловживань правом вето (з 2011 року право вето з різних питань в ЄС застосовувалося 45 разів, з них 19 – Угорщиною) та організацією роботи Єврокомісії, враховуючи нових членів і потребу у скороченні кількості єврокомісарів.

Водночас станом на сьогодні Єврокомісія ще не представила конкретних проєктів такої внутрішньої реформи.

І третє – це геополітичні питання. Ідея прискореного вступу з’явилася як частина безпекових гарантій для України в рамках перемовин щодо миру, які відбуваються зараз. Однак що буде, якщо мирної угоди на цьому етапі не вдасться досягти?

Чи буде ця ідея життєздатною сама по собі за межами конкретного геополітичного контексту?

Україна є безумовно важливим партнером Євросоюзу в безпековій сфері і обом сторонам вигідне максимальне залучення України до безпекової співпраці з ЄС.

Та чи достатньо буде безпекових потреб ЄС для приєднання України до спільного ринку і повноправного членства? 

Колишній президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу зауважив, що "креативність європейських юристів є безмежною, коли виникає справжня потреба".

Водночас хочеться сподіватися, що для формування нових правил вступу до ЄС вистачить не лише креативності, а й політичного консенсусу – аби повернути політиці розширення той потужний геополітичний вплив, який вона мала раніше.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів