Політична криза у Чорногорії здатна поставити хрест на її європейських перспективах. Тепер про це прямо заявляють європейські дипломати. А отже, ситуація дійсно видається надзвичайно тривожною.

До такого рівня проблем країну довів конфлікт між новоствореною коаліцією та президентом Міло Джукановичем.

Про те, чи під силу Євросоюзу та Сполученим Штатам запобігти найгіршому сценарію у найменшій балканській країні та що цей конфлікт означає для України, читайте у статті редактора ЄвроПравди Юрія Панченка Хрест на європейських амбіціях: куди заведе Чорногорію реванш просербських сил.

Коріння нинішнього конфлікту ростуть від парламентських виборів 2020 року, коли Демократична партія соціалістів (ДПС) – партія чинного президента Джукановича – вперше в історії Чорногорії опинилася в опозиції. Кількість її прихильників зменшилася через корупційні скандали.

Натомість за активної підтримки Сербської православної церкви до влади прийшла партія "Демократичний фронт", орієнтована на сербську меншину. Разом із нею до коаліції увійшли партії, що представляють інтереси інших меншин, тоді як партії, що представляють інтереси титульної нації, опинилися у меншості.

Нова коаліція обіцяла продовжити прозахідний зовнішній курс. Втім, події минулого, а особливо початку нинішнього року, показали, що це брехня. Відносини Подгориці з ЄС та НАТО суттєво погіршилися, а останньою краплею стало дуже формальне прийняття санкцій проти РФ – без реального виконання цього рішення.

Внаслідок кризи на посаду нового прем’єра країни було обрано відносно поміркованого політика Міодрага Лекича.

Президент Джуканович відмовився затверджувати кандидатуру нового прем’єра, вимагаючи проведення дострокових парламентських виборів.

Коаліція у відповідь спочатку погрожувала президенту імпічментом (що було нереально здійснити), а згодом вирішила просто обмежити конституційні повноваження глави держави. Зокрема, його хочуть позбавити права відхиляти кандидатуру кандидата у прем’єри.

Відповідний закон було ухвалено і надіслано на підпис президенту. При цьому, за чорногорською конституцією, президент має право лише один раз накладати вето, а при повторному ухваленні закону має його підписати.

Перегляд повноважень явно суперечить конституції, проте Конституційний суд наразі у країні не працює.

А відповідно, легальних шляхів виходу з цієї кризи просто немає.

Якщо раніше в Євросоюзі робили абстрактні заяви про необхідність пошуку виходу з політичної кризи, розблокування інституцій та повернення до виконання євроінтеграційного "домашнього завдання", то згодом там напряму почали критикувати дії опозиції.

А головне – там напряму заявляють, що нинішня політична криза вже призвела про гальмування процесу вступу до ЄС.

У Євросоюзі все частіше пропонують план виходу з кризи, подібний до опозиційного: призначити нарешті судів Конституційного суду та піти на дострокові вибори, щоб заспокоїти суспільство.

Варто погодитися з опозицією, що уряд, ухвалений коаліцією в обхід президента, визнаватимуть легітимним лише в Белграді. Додамо – і у Москві також.

Замороження відносин із ЄС у перспективі дозволить РФ відновити свій вплив на Чорногорію. Нехай навіть спершу там продовжуватимуть робити заяви про незмінність прозахідного курсу.

Як не дивно, де-факто антизахідні дії коаліції поки не призвели до зупинення допомоги Києву. Прем’єр Абазович у червні приїжджав до Києва, щоб висловити підтримку надання Україні статусу кандидата у члени ЄС.

Також Чорногорія в межах своїх сил надає допомогу Україні, в тому числі військову. Ця допомога залишалася незмінною навіть у розпал кризи.

Чи зміниться ця ситуація з приходом нового прем’єра? Можливо, першим часом і не зміниться.

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Хрест на європейських амбіціях: куди заведе Чорногорію реванш просербських сил.