Цього тижня відбулося нове зіткнення між вірменськими та азербайджанськими військовими. І знову – з летальними наслідками.

Про те, що зараз відбувається у південнокавказькому регіоні, в чому полягають нинішні стратегії дій Вірменії, Азербайджану та РФ і як на цей конфлікт може вплинути перебіг російсько-української війни читайте в статті редактора ЄвроПравди Юрія Панченка Вікно можливостей для нової війни: як розвивається конфлікт між Вірменією та Азербайджаном.

Попри те, що формально бойові дії другої війни за Карабах були зупинені у листопаді 2020 року, конфлікт не зупинився, а лише перейшов у фазу низької інтенсивності.

Регулярні зіткнення, в тому числі з використанням артилерії, відбувалися всі наступні роки.

Попри це, не зупинялися і мирні переговори. При цьому вони проходили двома паралельними треками, один з яких модерувався у Москві, а інший – у Брюсселі та Вашингтоні. При цьому кожен із переговорних треків мав свої особливості, що впливало на його шанси на реалізацію.

Російська пропозиція передбачала винесення питання Карабаху в окрему угоду та зосередження на питанні розмежування азербайджано-вірменського кордону.

Такий сценарій був вигідним РФ, адже передбачав замороження присутності російських "миротворців" у Карабаху.

А ще більше він був вигідний Вірменії, адже не передбачав остаточного визнання Карабаху невід’ємною частиною Азербайджану.

Проте такий підхід категорично не влаштовував Азербайджан, а відповідно, не мав жодних шансів на успіх.

Натомість підхід Заходу передбачав суттєві поступки, проте для обох сторін. З одного боку, Захід не ставить під сумнів приналежність Карабаху, але одночасно ставить питання про гарантування прав вірменської громади, що мешкає там.

Проте саме через необхідність поступок обох сторін цей план мав певні шанси на реалізацію – і це відверто дратувало Кремль.

Однак вже з осені минулого року тема мирних переговорів поступово зникає з порядку денного.

На зміну їм приходять нові загострення.

У Баку зробили ставку на силове вирішення проблеми, і поки діють цілком успішно.

Збереження нинішньої ситуації – найбільш бажаний сценарій для РФ, адже присутність російських "миротворців" у Карабаху дає можливість впливати як на Вірменію, так і на Азербайджан.

А якщо це буде неможливо – в останні роки вплив РФ в Азербайджані критично знизився, – то програмою-мінімум для Кремля є збереження контролю над Вірменією. Тим більше, що готовність ЄС надати Грузії кандидатський статус докорінно змінює ситуацію в регіоні.

Європейська перспектива Грузії дає надію і Вірменії – і це дуже серйозна загроза для планів Москви.

Натомість для Азербайджану відкрилося справжнє "вікно можливостей".

Послаблення РФ внаслідок війни проти України дає сподівання добитися набагато більших поступок від Вірменії. А відповідно, мирні переговори зараз явно не є пріоритетом для Баку.

Наразі Азербайджан рухається до першої проміжної мети у своїй карабаській стратегії. Йдеться про встановлення КПП на Лачинській дорозі, що дозволить контроль за транзитом. Наступні пункти: остаточна демілітаризація сил самооборони Карабаху, а згодом – і виведення російських "миротворців".

Найскладніше становище – у Вірменії. Проте і його не можна назвати безвихідним.

Крах багаторічної ставки на союзницькі відносини з РФ вже став очевидним.

Звідси й минулорічний демарш вірменського прем’єра Нікола Пашиняна на саміті ОДКБ, і очікування виходу Вірменії із цієї організації.

На тлі показової бездіяльності РФ вакуум поступово заповнює Захід.

Після того як ОДКБ відмовилася надіслати спостерігачів на вірмено-азербайджанський кордон, Єревану вдалося добитися створення спостережної місії ЄС, рішення про яку було прийняте вже у січні нинішнього року.

Вперше у Вірменії відчули, що гарантом їхньої безпеки може бути зовсім не РФ.

Так само Вірменія знайшла заміну й російському озброєнню. Після того як РФ відмовилася поставляти проплачену Єреваном зброю, Вірменія знайшла інших продавців, зокрема, уклавши угоду про закупівлю систем ППО в Індії.

Поки позиції РФ у Вірменії ще достатньо потужні, щоб не допустити свого витіснення Сполученими Штатами та ЄС.

Проте час грає явно не на користь Росії.

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Вікно можливостей для нової війни: як розвивається конфлікт між Вірменією та Азербайджаном.