У п’ятницю у Києві відбувся Форум дипломатії воєнного часу, де обговорювали успіхи та проблеми міжнародної роботи України (і "ЄвроПравда" вже опублікувала про це статтю).

Та повернутися до цієї події варто через програмну промову міністра Дмитра Кулеби. У цьому виступі очільник МЗС уперше детально окреслив правила та принципи України на дипломатичній арені під час повномасштабної війни.

Ця промова систематизує та пояснює підходи України, тож дуже радимо її прочитати. Далі – короткий виклад промови міністра, яку ми назвали Жорстко, без правил та без "плану Б": сім принципів української дипломатії воєнного часу.

Початок воєнній дипломатії України поклав президент буквально з перших годин повномасштабного вторгнення. Його телефонні розмови, заяви спершу здавалися зовнішнім спостерігачам занадто різкими, контроверсійними, вони порушували стереотипи – але зрештою вони дали свій результат.

Чим воєнна дипломатія відрізняється від дипломатії мирного часу, окрім того, що дипломати починають вільно оперувати абревіатурами військової сфери?

За два роки ми сформулювали для себе сім принципів воєнної дипломатії. Усі вони були вироблені, як то кажуть, не від хорошого життя. Але вони працюють.

Перший принцип – це впертість. Там, де класичний дипломат мирного часу, почувши "ні" декілька разів, давно зупинився би і відклав ці переговори – дипломат воєнного часу не має такого права.

Він має битися доти, доки не отримає відповідь "так".

Другий принцип: не боятися ставити друзів у незручне становище.

Якщо ціна вашого виживання – це витягнути друзів із зони комфорту, то вам потрібно це робити. Якщо не працює дружня тиха розмова за зачиненими дверима, потрібно з друзями говорити відверто і за присутності інших. Доти, поки не буде результату.

Третій принцип – непотрібність "плану Б".

Непотрібність "плану Б" полягає не в тому, що ви дурні й не придумали собі резервний план. Просто воєнна дипломатія передбачає, що ви або досягаєте результату, або вам кінець. 

Четвертий принцип – це максимальне стиснення часу для ухвалення рішень.

Класична дипломатія передбачає максимальне проведення питань через усі фільтри. І краще хай рішення трошки затримається, "вилежиться". Може, зміняться обставини, виникнуть додаткові фактори.

Але під час війни ти не маєш на це часу.

Коли гинуть люди – тобі не до протоколів і не до процедур.

П'ятий принцип – це гнучкість рішень у стилі "меню".

Воєнна дипломатія вимагає мистецтва поєднання жорсткості, принциповості та гнучкості.

Як писав Сунь-цзи, війна – це наступ і маневр.

Наступ – це там, де ти жорсткий і принциповий. Маневр – це там, де ти проявляєш гнучкість.

І тому коли президент Зеленський виступив з ідеєю "формули миру", вона отримала ось цей елемент гнучкості: ти можеш вибрати пункти, до яких ти хочеш приєднатися, якими ти хочеш займатися.

Шостий принцип воєнної дипломатії я б назвав так: "усі говорять з усіма".

У країні, яка перебуває у війні, усі – від найвищих посадовців до секретарок і помічників – мають говорити зі своїми відповідниками в країнах, з якими треба вирішувати те чи інше питання. 

І сьомий принцип – це чіткість, прямота висловлювань, доречних у конкретному контексті.

У часи війни краще виглядати незграбно, ніж говорити так, що твої слова не матимуть ефекту.

Та більш докладно, з прикладами, – в матеріалі Жорстко, без правил та без "плану Б": сім принципів української дипломатії воєнного часу.