Як Європа готується захищати Гренландію від Трампа і чи вдасться їй це

Успіх у Венесуелі дав адміністрації Дональда Трампа не просто впевненість, а майже абсолютну віру у свою вседозволеність і непереможність.

Як наслідок, вже другий тиждень все оточення Трампа з подачі Стівена Міллера, одного з його ключових урядовців, раз за разом повторює одну мантру: "А хто буде готовий кинути нам виклик?".

Цілком можливо, що перевіряти готовність інших кинути виклик Америці трампісти будуть у Гренландії.

Про те, чи готові в Європі до протистояння з американськими "заклятими друзями", читайте в статті експерта Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександра Краєва Чи буде Європа воювати за Гренландію? Як вимога Трампа стала викликом для НАТО. Далі – стислий її виклад.

Вже майже не залишилося сумніву – нинішній дипломатичний шторм навколо Гренландії жодним чином не варто сприймати просто як ексцентричну примху чинної адміністрації Білого дому.

Натомість маємо справу з черговою, проте – найбільш агресивною, спробою реалізації давньої американської стратегії в Арктиці.

На тлі посилення риторики Вашингтона щодо необхідності встановлення контролю над Гренландією європейські союзники перейшли до фази активних, хоча й переважно символічних дій у регіоні.

Якщо аргументація Білого дому будується на загрозі перехоплення ініціативи в Арктиці Росією та Китаєм, то європейські столиці у відповідь ініціювали розгортання військових контингентів.

Тим самим намагаючись продемонструвати здатність НАТО самостійно гарантувати безпеку "Високої Півночі" без порушення суверенітету Данії.

Практична реалізація цієї стратегії вилилася в операцію під назвою Arctic Endurance.

У Вашингтоні ще не відреагували на такий крок європейців. Зрештою, там завжди були впевнені у своїй здатності нав'язати Європі своє рішення. 

А тому США можуть дозволити собі вдавати, що ці дії ніяк не здатні змінити їхні плани.

А на додачу – нарощування військової присутності НАТО в Арктиці викликало прогнозовану негативну реакцію з боку Росії, яка отримала можливість звинуватити Альянс у використанні "фальшивих приводів" для мілітаризації регіону. 

Якщо у Кремля заявлять про плани аналогічно посилити свою військову присутність в Арктиці, це стане скоріш аргументом на користь США.  

Водночас політичне керівництво Гренландії категорично відкидає ідею переходу під юрисдикцію США, наголошуючи на своїй ідентичності та виборі на користь Данії в умовах поточної геополітичної кризи. 

Ситуація виявила глибокі розбіжності всередині НАТО щодо методів реагування. 

З одного боку, Велика Британія та країни-лідери ЄС – в першу чергу Франція та Німеччина. А також інші нордичні країни, для яких погрози на адресу Данії є й особистою загрозою. Ці країни активно підтримують розгортання військ, розробляючи плани щодо залучення кораблів та авіації – нібито для заспокоєння побоювань Трампа.

Натомість інші члени НАТО висловлюють застереження такій політиці. В тому числі – побоюючись за свої відносини із США.

Та чи є у європейських лідерів така ж впертість, як в адміністрації Дональда Трампа, до кінця наполягати на своєму? 

Не виключено, що справжнім лідером "захисту Гренландії" доведеться стати Британії. 

Однак з огляду на достатньо врівноважену риторику Лондона, його рішучість виглядає здебільшого як підтримуючий елемент – основна надія досі на славнозвісні "особливі відносини" двох столиць по обидва боки Атлантики. Саме вони рятували їх у найскладніші моменти, і зараз британський прем'єр Кір Стармер вважає, що врятують знову. 

Докладніше – в матеріалі Олександра Краєва Чи буде Європа воювати за Гренландію? Як вимога Трампа стала викликом для НАТО.