Прозрачность как средство от обхода санкций: каким путем пошли ЕС, США и Британия

Якою є логічна реакція особи після застосування щодо неї санкцій?

Намагатися швидко вивести незаблоковані активи? Сховати їх у трастах дружніх юрисдикцій? Переписати все, що можливо, на родичів і перечекати? Інтуїція підказує саме такі сценарії. Навіщо співпрацювати з регулятором, який тільки й чекає, щоб заблокувати раніше неідентифіковані активи? 

Проте на практиці міжнародних партнерів України, зокрема у Великій Британії та ЄС, така стратегія веде до ще більших обмежень, а не рятує від них.

Як показало дослідження аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей", одним із ключових елементів дієвої санкційної системи є звітування. І саме через нього найбезпечнішим варіантом для підсанкційної особи є якраз протилежне – розкрити регулятору інформацію про всі власні активи. 

Але чому підсанкційним особам, які звикли ховати майно, вигідно розкрити інформацію?

Ціна доступу до активів

Перша причина – суто прагматична. Після застосування санкції у вигляді блокування активів підсанкційна особа не може безперешкодно використовувати власні кошти. Це унеможливлює утримання сім’ї, оплату необхідних медичних або юридичних послуг, оскільки будь-які операції з активами заборонені.

Законодавство країн-партнерів передбачає вихід із такої ситуації – отримання дозволу на вчинення дій, заборонених санкціями.

Підсанкційна особа може звернутися до компетентного органу, довести наявність необхідних умов та отримати дозвіл на здійснення конкретної операції.

Але тут є принциповий момент: скориставшись цим дозволом, підсанкційна особа автоматично погоджується з його умовами, зокрема з обов’язком звітувати про належне використання цього дозволу. 

У США, де загального обов’язку самозвітування для підсанкційних осіб немає, звітування за дозволом, виданим OFAC (Управління з контролю за іноземними активами), є одним із небагатьох випадків, коли підсанкційна особа взагалі змушена розкривати інформацію про власні активи регулятору.

У Великій Британії та ЄС звітування за дозволом працює як додатковий канал розкриття поруч із загальним обов’язком самозвітування про активи. 

Альтернативою дозволам є використання активів в обхід санкцій.

Наприклад – через підставних осіб або складні корпоративні структури.

Проте у Великій Британії та ЄС такі дії є кримінальним правопорушенням, а покарання за них співмірне або суворіше, ніж за неподання звіту. 

Мовчання як підстава для покарання

Самих лише прагматичних стимулів було б недостатньо. Саме тому у Великій Британії та ЄС запроваджено обов’язок самозвітування, за порушення якого передбачено кримінальну відповідальність.

У Великій Британії обов’язок самозвітування запроваджено у 2023 році у межах санкційного режиму щодо Росії, а в 2024 році – щодо Білорусі.

Підсанкційна особа зобов’язана упродовж 10 тижнів з дати внесення до санкційного списку подати звіт про будь-які кошти чи економічні ресурси, якими вона володіє, які утримує чи контролює.

Йдеться про будь-які активи, якщо їхня вартість перевищує 10 тис. фунтів стерлінгів. 

Також підсанкційна особа зобов’язана невідкладно інформувати компетентний орган про будь-які зміни у фінансових обставинах шляхом подання звіту про зміни.

Якщо особа є британським резидентом, вона зобов’язана повідомити про всі свої активи у світі. Якщо ні – лише про ті, що перебувають у Сполученому Королівстві. За відмову звітувати без поважної причини або подання неправдивих даних загрожує кримінальна відповідальність.

В ЄС ст. 9 Регламенту 269/2014 і раніше зобов’язувала підсанкційних осіб повідомляти про активи в межах Союзу впродовж шести тижнів. Директива 2024/1226 зобов’язує всі держави-члени визнати умисне неподання звіту окремим кримінальним правопорушенням.

Якщо вартість незадекларованих активів перевищує 100 тис. євро, максимальне покарання має становити не менше одного року позбавлення волі. 

Оскільки директиви ЄС встановлюють лише мінімальний стандарт, який держави-члени можуть посилювати у власному законодавстві, окремі держави-члени запровадили значно суворіші покарання.

Наприклад, на Мальті порушнику загрожує штраф у розмірі від 25 тис. до 5 млн євро, або ув’язнення на строк від 1 до 12 років, або обидва покарання.

Наведемо як приклад судову справу, в рамках якої російські олігархи Михаїл Фрідман, Пьотр Авен та Герман Хан намагалися оскаржити зобов’язання звітувати про активи.

Проте Велика палата Суду загальної юрисдикції ЄС визнала, що такий захід не порушує основної суті права на повагу до приватного життя, оскільки має тимчасовий та відновлювальний характер, а його метою є забезпечення можливості ефективно та уніфіковано ідентифікувати активи підсанкційних осіб. 

А в іншій справі Суд ЄС додатково зазначив, що 41 день на подання декларації одночасно до чотирьох національних компетентних органів не є невиправдано коротким періодом, оскільки підсанкційні особи найкраще знають склад свого майна. Водночас Суд наголосив, що

ненавмисне неподання звіту не є порушенням, оскільки участь в обході санкцій має бути "свідомою та навмисною".

Отже, ці рішення підтвердили законність системи звітування та її необхідність для ефективної імплементації санкцій.

Ховатися більше немає від кого

Навіть якщо підсанкційна особа вирішить не вказувати у звіті все належне їй майно, приховані активи з високою ймовірністю все одно будуть ідентифіковані.

Адже обов’язок звітування мають не лише підсанкційні особи, але й треті особи, зокрема банки, страхові та інвестиційні компанії, рієлтори, нотаріуси, юристи, бухгалтери тощо. 

Фактично в ЄС і Великій Британії існує система двостороннього звітування, оскільки підсанкційна особа розкриває інформацію про власні активи, а треті особи – про активи, які вони виявили. Будь-яка розбіжність між ними може стати сигналом для компетентного органу про можливе приховування активів.

Саме на звітуванні третіх осіб побудована санкційна система США.

На відміну від ЄС та Великої Британії, загального обов’язку самозвітування для підсанкційних осіб не існує. Ця відмінність зумовлена дією П’ятої поправки до Конституції США, яка гарантує свободу від самообвинувачення.

Ця ідея підтверджена і судовою практикою. 

Зокрема, у справі Marchetti v. United States (1968) Верховний Суд США визнав, що держава не може карати особу за відмову виконувати обов’язок звітування, якщо таке звітування автоматично призвело б до визнання винуватості в злочині.

Тому обов’язок звітування у США покладено на "U.S. Person" (переважно фінансові установи), які утримують майно підсанкційних осіб.

А що Україна?

Закон України "Про санкції" наразі не передбачає механізму самозвітування.

Проте як держава-кандидат на членство в ЄС Україна зобов’язана гармонізувати власне законодавство з правом Євросоюзу, зокрема шляхом запровадження повноцінної системи звітування.

Зважаючи на це, Україні необхідно:

– запровадити обов’язок самозвітування – подання звіту (декларації) підсанкційною особою про активи, які їй належать, контролюються нею або якими вона фактично розпоряджається. Обов’язок варто поширити на активи, які перебувають під юрисдикцією України, а стосовно підсанкційних громадян України та юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, незалежно від їхнього місцеперебування;

– чітко розмежувати суб’єктів звітування. Основний тягар і спеціальні обов’язки мають покладатися на фінансові та кредитні установи, а також на представників визначених нефінансових професій (нотаріусів, адвокатів, аудиторів, реєстраторів тощо);

– запровадити загальний обов’язок звітування (наприклад, щодо факту виявлення активів підсанкційної особи, щодо підозри в порушенні санкцій) для будь-яких фізичних та юридичних осіб;

– встановити кримінальну відповідальність за умисне неподання звітності, неповне, несвоєчасне чи неправдиве подання. У разі неістотного або необережного порушення обов’язків звітування до порушників мають застосовуватися адміністративні заходи впливу.

Звітування робить приховування активів невигідним для самих підсанкційних осіб.

Українська санкційна система поки не має такого інструменту, тому саме його запровадження має стати пріоритетом для влади. 

Автори:

Андрій Климосюк, керівник проєктів "Інституту законодавчих ідей",

Оксана Гузій, юристка-аналітикиня "Інституту законодавчих ідей"

Публікацію створено Інститутом законодавчих ідей за підтримки фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР "Єднання" в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО "Інститут законодавчих ідей" та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР "Єднання"