Перемогу Петера Мадяра та партії "Тиса" на парламентських виборах в Угорщині слід сприймати з обережним оптимізмом.

Я уважно відстежувала та аналізувала перші заяви переможця виборів, в яких він каже про прагнення до союзницьких відносин із сусідніми країнами. Але водночас прямо говорить і про інше: у відносинах з Україною ключовою умовою є врегулювання питання прав угорської меншини.

Ми чуємо ці сигнали. Це чесна позиція. І відповідь на неї має бути такою ж прямою.

Вона дуже проста: Україна за останні роки зробила для цього більше, ніж будь-коли раніше.

Я говорю це не як сторонній спостерігач, а як співголова депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Угорщиною, яка безпосередньо працювала над цими питаннями – і на рівні законодавства, і в межах переговорного процесу. 

Суперечності, які важливо розуміти 

Щоб рухатися далі, потрібно проаналізувати, з чого все почалося.

У 2017 році зміни до Закону "Про освіту" суттєво змінили підхід до мов навчання в Україні. У 2020 році Законом "Про повну загальну середню освіту" цю модель було деталізовано – зі збільшенням частки навчання українською мовою.

Для угорської громади Закарпаття це стало справді болючим питанням, яке значно погіршило відносини між нашими державами. Саме відтоді міжпарламентський діалог фактично зупинився, а українсько-угорські відносини увійшли в період затяжної кризи.

І це факт. Але ключове – ми не облишили це питання, а почали його вирішувати.

Вже у 2022 році ситуація змінилася принципово.

Європейська комісія тоді прямо визначила: питання прав національних меншин є одним із критеріїв для початку переговорів про вступ України до ЄС.

Україна не сперечалася, а почала діяти. 13 грудня 2022 року було ухвалено Закон "Про національні меншини (спільноти) України" – перший системний закон у цій сфері за роки незалежності.

А у грудні 2023 року – законопроєкт №3504-IX. І саме він став переломним.

Саме цей закон повернув право європейських нацменшин навчатися рідною мовою, закріпив використання мови національної меншини в освітньому процесі поряд із державною, розширив права у медіа, рекламі, публічному житті та місцевому самоврядуванні.

Фактично було відновлено модель, яка існувала до 2017 року. Саме ту, на якій наполягала угорська сторона і яка відповідала рекомендації Венеційської комісії Ради Європи – водночас євроінтеграційним вимогам Європейської комісії.

За цей закон проголосували 317 народних депутатів, що свідчить не про ситуативність рішення, а про прагматичну та консолідовану позицію парламенту.

Освіта – точка найбільшої напруги

Освіта завжди була найскладнішим питанням щодо забезпечення прав нацменшин. І саме тут було найбільше маніпуляцій.

Сьогодні закон "Про освіту" прямо фіксує: у класах, де навчання ведеться мовами національних меншин, які є офіційними мовами ЄС, гарантується право на використання мови відповідної національної меншини в освітньому процесі поряд з державною мовою.

Угорська мова – офіційна мова ЄС. А це означає, що зазначені вище гарантії напряму стосуються угорської громади Закарпаття.

Без "але" і подвійних трактувань. 

Щоб не залишалося ілюзій щодо того, як це працює на практиці, наведу конкретний приклад.

На початку повномасштабної війни Національний мультипредметний тест (НМТ) угорською мовою не проводили. І це подавалося як обмеження прав національної меншини. 

Але причина була інша – і дуже проста. 

На той момент не існувало можливості навчатися угорською мовою у системі вищої освіти в Україні.

Відповідно, складання тесту угорською просто не мало сенсу.

Після змін 2023 року така можливість з’явилася – зокрема, у приватних закладах вищої освіти. І одразу після цього було додано НМТ угорською мовою.

Це показує, що Україна не просто декларує забезпечення прав – вона приводить у відповідність до цієї логіки всю систему.

11 пунктів Угорщини

Наприкінці січня 2024 року в Ужгороді відбулася зустріч тодішнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака з тодішнім міністром закордонних справ Угорщини Петером Сійярто. Після неї було розпочато роботу над 11 пунктами, які сформулювала угорська сторона.

Йдеться про комплекс питань – передусім у сфері освіти та мовної політики: від мови навчання у школах і можливості використання угорської мови в освітньому процесі до питань застосування мови у публічному житті, діяльності органів влади та окремих аспектах політичного представництва.

Я входила до складу цієї робочої групи і скажу відверто – це була складна і довга робота.

Безліч засідань, багато дискусій та дуже детальний аналіз законодавства.

Станом на сьогодні частина питань уже вирішена або щодо них знайдені реальні компромісні рішення. Зокрема, з питань НМТ, використання угорської мови в освітньому процесі, дотримання гуманітарних і культурних прав та окремих аспектів публічного життя. І Україна готова й далі продовжувати діалог заради відновлення конструктивних партнерських взаємин між нашими країнами.

Захист прав національних меншин – це базовий європейський принцип. Але так само принципом є існування та захист нашої державної мови.

Це не конфлікт. Йдеться не про вибір між українською і угорською, а про забезпечення нормальної та традиційної для більшості європейських країн моделі: рідна мова – як право, державна мова – як можливість. 

Можливість отримати освіту, працювати та бути частиною держави.

Це стандартна європейська практика. 

У більшості країн ЄС діє саме така модель: держава гарантує право на навчання рідною мовою, але водночас забезпечує достатній рівень володіння державною мовою як інструмент повноцінної участі у суспільному житті. 

Саме так побудовані освітні системи, зокрема, у країнах Центральної Європи – таких як Румунія, Словаччина чи Польща, де поєднуються навчання мовою меншини та обов’язкове опанування державної мови.

Угорська громада Закарпаття є частиною українського суспільства. Саме тому це питання для нас є не політичним компромісом, а елементом державної політики.

Чому саме зараз – вирішальний момент

Сьогодні ми маємо дуже рідкісне поєднання факторів – нова політична реальність в Угорщині, вже виконані Україною зобов’язання, наявний переговорний процес та можливість перезавантаження відносин між нашими країнами. 

Саме тому я публічно, разом з колегами, з трибуни запросила делегацію новообраного парламенту Угорщини до Верховної Ради. Це єдина країна Європейського Союзу, парламентську делегацію якої ми не приймали в стінах ВР з початку повномасштабного вторгнення. 

І це ненормально, що за всі ці роки ми не мали повноцінного міжпарламентського діалогу з одним з наших найближчих сусідів, хоча Україна робила кроки для цього. Переконана, що його потрібно відновлювати, особливо зараз, коли для цього є всі можливості. 

Сам Петер Мадяр говорить про прагматичні відносини із сусідами. А прагматизм починається з визнання фактів.

Україна більшу частину своєї роботи вже виконала. 

І це також факт.

Ми змінили законодавство. Відновили мовні права. Провели переговори та відкрили діалог. І зробили це не формально, а конкретно та ефективно. 

І тепер питання дуже просте: чи готова Угорщина рухатися далі? 

Тримати баланс між своїми вимогами та повагою до інтересів України? Чи готова зайняти конструктивну позицію з усіх зазначених нею ж питань та компромісів, щоб цей процес виглядав двостороннім – а не одностороннім рухом України назустріч без відповіді на шляху відновлення добросусідських взаємин та європейського поступу України?

Україна – готова. Про це свідчить, зокрема, те, що проблема, яка роками блокувала наші відносини, сьогодні вже не виглядає нерозв’язною.

Рішення є – воно вже закладене в законах і реалізується на практиці.

Питання вже не в Україні. Питання – у спільній готовності зробити наступний крок. І саме зараз – той момент, коли його потрібно робити.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів