Російська агресія проти України змінила політику у сфері безпеки багатьох європейських країн.

Не стала винятком і Литва. Результатом цього стало як збільшення оборонного бюджету, так і повернення призову. Перший призов – строком на 9 місяців – був мобілізований в 2015 році і вже незабаром буде замінений новим. При цьому говорити про примусовий призов не доводиться – перший набір на 90% складався з добровольців. Швидше за все, така ситуація збережеться і в нинішньому році. У литовському Міноборони розповідають, що за два місяці їм вже прийшла така кількість заявок на строкову службу, що "закриває" 70% річного призову.

Саме ця реакція суспільства стала ключовою зміною в Литві.

Ще одним доказом зміни настроїв литовців стало різке зростання популярності ідеї підтримки армії поза службою.

Останнім займається Союз литовських стрільців – організація, яка незабаром святкуватиме свій 100-річний ювілей. Вона була заснована в 1919 році і відігравала важливу роль у захисті незалежності молодої литовської держави.

У 1940 році, під час радянської окупації, союз був заборонений, а більшу частину його членів – заарештовано. Решта ще довго продовжувала опір серед "лісових братів".

"Друге народження" союзу стрільців – 1989 рік. Зараз це допоміжні військові частини, готові в разі воєнного стану в найкоротші терміни влитися до складу армії.

Відповідно, організація діє за принципом швейцарської армії – її члени мають військову форму з власними знаками відмінності, а на тренуваннях використовують як особисту зброю (максимально подібну до тієї, що знаходиться на озброєнні армії), так і автоматичну, видану союзу міністерством оборони. Як і в литовській армії, серед стрільців багато жінок.

Будучи за документами громадською організацією, вона має унікальний статус. Ця особливість полягає в глибокій інтеграції з армією – члени товариства мають право використовувати для своїх тренувань полігони Міноборони, проводити спільні навчання з армією і багато іншого.

Натомість Міноборони контролює обрання керівництва організації – відповідно до статуту товариства, її керівником повинен бути відставний військовий в чині не нижче полковника. Його кандидатуру міністр оборони подає керівництву стрілецького союзу.

Теоретично, "стрільці" мають право її відхилити, однак таких прецедентів досі не було. Також міністр оборони погоджує кандидатури керівників крайових осередків товариства.

"Союз литовських стрільців – це наша давня традиція. Вона дає можливість сприяти армії і тим, хто не служив – вони готуються до масової мобілізації, і тим, хто вже за віком не може воювати – вони можуть передавати свій досвід. Я сам давно перебуваю в стрілецькому союзі", – розповідає "ЄвроПравді" міністр оборони Литви Юозас Олекас (сам він за фахом лікар і раніше очолював міністерство охорони здоров'я).

Разом з тим в Міноборони неофіційно визнають – ще пару років тому Союз стрільців був більшою мірою ветеранським клубом і мало приваблював молодь.

Все змінилося в 2014 році, після дій РФ. Зміни відбулися не тільки кількісні – кількість членів товариства зросла з 6 до 9 тисяч, але і якісні.

Тепер членами Стрілецького товариства є відомі ведучі, політики, дипломати. Все це приваблює нових добровольців.

Тому нинішнє зростання членів – зовсім не межа.

Для українських журналістів Міноборони Литви організовує поїздку на тренування стрільців. Це невелике стрільбищі під Вільнюсом – такі тренування влаштовуються щотижня, а раз або двічі на рік – великі навчання  – від 500 чоловік і вище.

Екскурсію по полігону проводить Гарольдос Даубліс. У "цивільному" житті він приватний підприємець, а тут – один з активістів, а також координатор групи підтримки України.

Серед іншого, стрілки організували збір коштів на закупівлю апаратів для переливання крові в Слов'янську і збирають на аналогічний – для Сєвєродонецька.

Гарольдос відзначає, що в останні роки серйозно зросла як активність суспільства, так і рівень співпраці з Міноборони. Результат цього – регулярні заняття і тренування, які проводять фахівці з армії: від тактичної медицини до дій в тилу у ворога.

"Безумовно, не у всіх є час відвідувати всі заняття, тому ми намагаємося, щоб у нашому загоні було по декілька фахівців з різних напрямків", – говорить він.

Разом з тим виникає питання – як можуть використовуватися стрільці, що мають різний рівень підготовки.

У Міноборони Литви це питання намагаються не коментувати – план загальної мобілізації є секретним документом, і використання стрільців – його невід'ємна частина.

Сам же Гарольдос уточнює – у стрільців є градації відповідно до рівня підготовки.

У разі загальної мобілізації велика частина стрільців буде займатися охороною інфраструктурних об'єктів, частина – увіллється в загальні військові частини, а найбільш підготовлені від початку готуються влитися в частини спецпризначення.

"Початково у всіх є свої функції, і це повністю координується з міністерством", – уточнює Даубліс.

Ключове питання – наскільки прийнятний такий досвід для України? Це питання ставимо безпосередньо стрільцям.

"Я неодноразово бував в Україні, в тому числі і в зоні АТО, і впевнений – вам потрібна така організація. Це ж не наша особливість – подібні союзи діють в інших країнах: в Скандинавії і Балтії, і скрізь довели свою успішність", – вважає Гарольдос Даубліс.

"Прекрасно розумію побоювання українського керівництва – особливо після Мукачева. Однак цілком можна вирішити це питання, тримаючи зброю на складах під охороною і видаючи її тільки для навчань. З тією кількістю зброї, що залишилася з часів СРСР, таку можливість нерозумно не використовувати", – додає він.