Пастка Білого Орла: як погрози Зеленському зіграли проти самого президента Польщі
Загострення відносин між Україною та Польщею триває вже другий тиждень, проте події останніх днів демонструють важливу зміну.
А саме – жорстка й безкомпромісна позиція Варшави із вимогами до Києва та відмовою від компромісів поступово стає проблемою для польської сторони.
8 червня капітул Ордену Білого Орла – найвищої нагороди Польщі, розглядав запит президента Кароля Навроцького про позбавлення її президента України Володимира Зеленського. Причиною такого покарання є рішення про присвоєння почесного найменування "Імені героїв УПА" одному з підрозділів ЗСУ..
Це рішення українського президента викликало справжній шквал обурення у Польщі, ситуативно об’єднавши навіть непримиренних політичних опонентів. Так само майже єдиним було і суспільство – назвати польську реакцію надмірною зважилися лише поодинокі діячі культури та інтелектуали.
Показовою стала ситуація навколо заступника міністра науки Анджея Шептицького, який зважився просто описати українське бачення ситуації з УПА, жодним чином не солідаризуючись із ним.
Втім, навіть такий м’який відступ від єдиної лінії атаки на Україну став неприйнятним для польських правих.Тепер у Польщі масово звучать вимоги або звільнити самого Шептицького, або відправити у відставку уряд Дональда Туска.
Крім того, багато хто бачив у цій історії ще один шанс для Навроцького атакувати уряд. Адже за законодавство рішення про позбавлення Зеленського ордена набуде чинності лише у разі схваленням прем'єра, який не поділяє ентузіазму правих з цього приводу, і на якого би впала частина відповідальності.
Туск опинився би перед вибором – чи то хейт всередині країни, чи наслідки зовні.
За таких обставин позбавлення Володимира Зеленського найвищої нагороди Польщі, або принаймні ініціювання цього процесу президентом, здавалося не лише неминучим, а питанням найближчих днів.
Втім, досить несподівано засідання капітулу минуло без наслідків. Натомість у канцелярії президента Польщі не стали оприлюднювати висновок цього органу, заявивши, що Кароль Навроцький "ухвалить рішення у відповідний час".
Також 8 червня з’явилися перші заяви польських політиків, які можна сприйняти за бажання деескалувати відносини із Україною. Перша за все, варто згадати заяву прем’єра Дональда Туска – голова уряду закликав Володимира Зеленського та Кароля Навроцького до відвертої розмови. "Співпраця лежить в інтересах обох наших держав і народів, а конфлікт – в інтересах Москви. Гадаю, це очевидно для нас усіх", – закликає Дональд Туск.
Аналогічним чином за зменшення напруження виступив і спікер Сейму Влодзімеж Чажастий, закликавши бути "мудрішими", щоб не допустити масштабування конфлікту.
Ще відвертішим був колишній спікер Сейму Шимон Головня – за його словами, відкликання ордену у президента країни, яка воює за незалежність, завдасть більше шкоди самій Польщі, аніж Володимиру Зеленському.
Звичайно, зараз Головня є "збитим льотчиком" – після провалу на минулорічних президентських виборах він втратив і посаду спікера, і керівництво створеної ним партії. Тож може дозволити собі сказати те, чого не скажуть вголос чинні політики.
Проте події понеділка 8 червня показали:
у Польщі виявилися неготові, що конфлікт з Україною дійде аж такого рівня.
Можна припустити, що гучні заяви і президента Навроцького, і працівників його канцелярії базувалися на розрахунку, що українська сторона швидко піде на поступки і скасує рішення про найменування підрозділу. А глава Польщі запише собі в актив "перемогу над бандерівцями".
Показово, що відповідно до статуту Ордену Білого Орла, для позбавлення когось цієї нагороди президенту Польщі не потрібне погодження капітулу. Навпаки – це капітул може ініціювати такий процес, проте фінальне слово залишається за очільником держави. Незалежно від висновку експертів.
І це додатково свідчить, що звернення до капітулу було потрібно Навроцькому насамперед для тиску на Київ.
Не дивно, що після візиту до Варшави голови Офісу президента України Кирила Буданова у польські ЗМІ злили інформацію – за даними "Європейської правди" фейкову та безпідставну – про нібито готовність Києва відкликати рішення щодо "героїв УПА".
Зауважимо, що небажання Києва йти на такий крок має усі підстави.
Він може і вирішив би нинішню проблему, однак створив би набагато гостріші виклики на майбутнє – по суті, це би легалізувало право Варшави редагувати українську історію, вимагаючи її викладення у найбільше прийнятному для Польщі вигляді. Для Києва це – неприйнятно.
А рішення Володимира Зеленського змінити аеропорт базування свого літака з польського Жешува на Кишинів додатково демонструє, що не піддається на тиск.
Але джерело кризи нікуди не поділася.
Антиукраїнська істерика, що тривала протягом останніх днів у польських ЗМІ, свідчить, що суспільний запит на "покарання невдячних українців" залишається дуже високим. Відповідно, є всі підстави прогнозувати, що ця тема буде однією з ключових і на парламентських виборах 2027 року – як це було і під час президентських виборів 2025 року.
Одночасно, нинішні заяви польських політиків демонструють нові страхи щодо України – окрім старих, як от тези про "українізацію Польщі".
Насамперед польських політиків турбує, що залежність Києва від підтримки Варшави суттєво знизилася. Якщо 2022 року ця підтримка була ключовою для здатності України воювати, то поступово Польща опинилася у тіні більш масштабної допомоги з боку інших європейських країн.
А відповідно, різко знижується можливість погрожувати обмеженням чи припиненням цієї допомоги. В разі чого країнам Західної та Північної Європи не стане особливою проблемою компенсувати припинення допомоги з боку Польщі.
На додачу, затяжна криза у відносинах ставить під сумнів обіцянки польських політиків добитися найкращих умов для польського бізнесу при розподіленні контрактів із відновлення України.
І одночасно це посилює побоювання, що зовнішня політика Києва буде дедалі більше орієнтуватися на Берлін, а не на Варшаву.
Накладання цих страхів на вже усталений у Польщі стереотип про "невдячність українців", а також на давні фобії, призводить до появи та популярності у польському правому середовищі досить дивних (особливо – з української точки зору) теорій.
Наприклад про те, що ініціатором нинішнього загострення є Німеччина та її канцлер Фрідріх Мерц – німці нібито прагнуть заблокувати вступ України до ЄС, але обов’язково чужими руками.
За таких розкладів конфлікт з Україною, який обіцяв принести істотні політичні дивіденди, став для Кароля Навроцького швидше пасткою.
Він іміджево вклався у ініціативу з позбавлення Володимира Зеленського ордена Білого Орла – тож тепер відмова від цієї ініціативи може стати для Навроцького репутаційним ударом.
Натомість реалізація цієї погрози також завдасть удару, скоріше по Польщі.
І добре, що польські політики почали це публічно озвучувати.
Натомість для України теперішня ситуація, як би дивно це не виглядало, може стати шансом на оздоровлення відносин із нашим сусідом та стратегічним союзником.
Винесення історичних питань за дужки політичних відносин між Києвом та Варшавою має піти на користь обом. Звичайно, крім тих діячів, що будують політичний імідж на критиці та шантажі сусідньої країни, яка веде війну за виживання.
Автор: Юрій Панченко,
співзасновник "Європейської правди"