Поліцейська місія ОБСЄ: чи реально домовитися про ключові деталі?

Понеділок, 9 травня 2016, 11:18 — Геннадій Максак, "Українська призма", для ЄвроПравди
фото OSCE

Вкотре в українських ЗМІ піднялася хвиля інтересу до збройної поліцейської місії ОБСЄ. Її спровокував коментар генерального секретаря ОБСЄ Ламберто Заньєра. 3 травня на прес-конференції у Відні той заявив про початок дискусії щодо обрисів цієї місії.

Але відразу дипломатично натякнув: очікувати швидкого ухвалення рішення не варто. Знайти консенсус 57 країн щодо цієї пропозиції України буде важко.

Чи вдасться узгодити калібр?

Причина тут – на поверхні. Київ і Москва мають дуже різні позиції щодо того, якими мають бути ця місія та її основні завдання. А нещодавня заява Путіна про те, що озброєні міжнародні спостерігачі можуть бути лише на лінії зіткнення, особливого оптимізму не додає.

Умовно кажучи, калібр не той.

Україна намагається витягнути максимум можливого, а направду, й неможливого від ОБСЄ – присутність озброєних спостерігачів на всій території поза контролем Києва.

Варто відразу зазначити, що

формат озброєної міжнародної місії, який пропонує українська влада, важко віднести до категорії поліцейської місії ОБСЄ.

Не ті задачі, мандат та етап запровадження у циклі вирішення конфліктів.  

Але не варто через це закидати камінням українських дипломатів та переговірників. Розуміння і сутності проблеми, і способу її вирішення є. Однак триває пошук формату, який би не називався миротворчим, але по суті виконував функції з підтримання миру.

Принаймні, робота в цьому напрямку ведеться небезпідставно.

Росія імітує хоч якусь мінімальну дискусію в рамках ОБСЄ. На відміну від вето з порогу на кожну українську ініціативу щодо миротворчої місії під егідою ООН. Та й вкрай складну проблему погодження оонівської місії з сепаратистами ніхто не відміняв. Формально ж вони – сторона конфлікту.

Отже, в чому різниця між заявленими позиціями, які наразі є предметом дискусій на рівні ОБСЄ? Спробуємо подивитись крізь призму запропонованого мандату місії, її території та озброєння, яке сторони хочуть надати.

Погляд Росії:
спостерігачі з пістолетами на лінії розмежування

Російська позиція формує нижню планку можливого.

Почнемо з того, що мінімально припустиме рішення – не виносити жодного рішення на затвердження через відсутність спільного знаменника в дискусії, що точиться. А він поки справді не проглядається.

Максимально допустимі для РФ рамки сухо, але змістовно оголосив російський президент: це може бути розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на лінії розмежування. Для посилення безпеки запропоновано легку стрілецьку зброю.

Така позиція цілком може відповідати поточній поведінці Росії з точки зору її підходу до виконання мінських угод.

Оскільки припинення вогню йде першим пунктом, то формально Кремль погоджується на його підтримку таким кроком.

Щоби тут і зупинитись.

Хоча в дійсності цей крок ані додає безпеки самим спостерігачам, ані є додатковим форматом примусу порушників. Така собі легка модифікація безпорадності Спеціальної моніторингової місії.

Поширення діяльності такої збройної місії вглиб окупованих територій Донбасу відразу ж блокуватиметься російською стороною як загроза для жителів "ДНР" і "ЛНР", вчасно почута уважним північним сусідом. Про контроль чи хоча б спостереження за відрізком українсько-російського кордону взагалі не йдеться.

Часові рамки такої місії можуть обговорюватись, але чи є в цьому варіанті хоч найменший сенс для Києва?

Українська позиція:
важке озброєння і широкі повноваження

На відміну від російського опонента, український президент пропонує принципово новий мандат місії. Щоправда, такі пропозиції мають менший шанс на консенсус в рамках ОБСЄ.

Київ пропонує нову окрему збройну місію з широким обсягом повноважень.

Безпековий компонент задач для міжнародного поліцейського контингенту, на думку України, має три основні складові: моніторинг лінії зіткнення, спостереження за місцями відведення важкого озброєння та неконтрольованою ділянкою кордону.

В деяких заявах Петро Порошенко додає до них можливість контролю місією виводу російських військ з окупованої частини території України.

До гуманітарного компоненту можна віднести участь вказаної місії у процесі підготовки до проведення місцевих виборів у окремих районах Донецької та Луганської областей на основі міжнародних стандартів ОБСЄ та українського законодавства, контроль безпеки під час проведення виборів, а також передачі повноважень від незаконних угруповань до обраних представників місцевого самоврядування.

Тобто це багатокомпонентний підхід з 6-7 задач, виконання яких вирізняється не тільки необхідністю забезпечення власної безпеки співробітників місії, а й правопорядку на решті територій, які наразі непідконтрольні Україні.

Через це українська сторона пропонує наявність "важкого озброєння" у представників міжнародної місії. На даний час важко змалювати кількісний та якісний склад такого озброєння, зважаючи на мультизадачність та необхідний значний особовий склад місії.

Хоча набір задач виглядає логічно і системно, дана позиція Києва навряд чи отримає підтримку.

Адже вона являє пряму загрозу створеному Росією паритету сил в неконтрольованих районах та фактично знищує канали поновлення озброєння у сепаратистів.

Перебування міжнародної місії до часу передачі повноважень новообраній місцевій владі на тлі подальших вимог України (відновлення діяльності ЗМІ, участь у виборах політичних партій, участь у голосуванні внутрішньо переміщених осіб) здатне затягнути погодження мандату місії на невизначений період.

Тому така позиція є радше ідеальною, а не переговорною.

Чи можливий консенсус?

Досягнення консенсусу між Україною та Росією навряд чи є можливим при збереженні задекларованих позицій сторін.

При цьому тиск західних партнерів на Росію навряд призведе до наближення до українського бачення місії, тоді як тиск на Україну може спричинити значну зміну позицій Києва.

Тому ми можемо стати свідками модифікації української пропозиції як в безпековій, так і в гуманітарній частині.

Питання тут лише в тому, що саме Україна вважатиме "червоною лінією", нижче якої не дозволяють спуститись національні інтереси.

Передбачити ці межі зараз неможливо в принципі. Але вкрай важливо стежити за можливими змінами та виявляти їхні слабкі сторони та приховані загрози.

 

Автор: Геннадій Максак,

голова Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua