Чому Франція скасує санкції проти РФ в 2017 році – розповідь соратника Саркозі

Вівторок, 20 вересня 2016, 11:40 — П'єр Лелуш, екс-міністр у справах Європи та з питань зовнішньої торгівлі
Фото Yalta European Strategy

"Європейська правда" публікує дуже незвичну промову.

Це – дослівний виклад того, що говорив французький політик П'єр Лелуш на дискусії під час щорічної зустрічі Yalta European Strategy.

Промова, яку на початку слухачі переривали оплесками (коли Лелуш говорив про свої почуття до України), згодом неймовірно наелектризувала залу. Адже в Києві не було майже нікого, хто би підтримав позицію французького політика, і навіть модератор намагався йому опонувати.

Колишній французький міністр (а він за президентства Саркозі був міністром у справах Європи та з питань зовнішньої політики), який справді вважає себе другом України, говорив неприємні речі про "реальну політику". Так, його висновки подекуди є дуже дискусійними. Але це не змінює того факту, що саме так думають у Парижі. І не лише там. І тому важливо зрозуміти їхню логіку.

Адже 2017 року у Франції відбудуться парламентські та президентські вибори. Рейтинги свідчать, що до влади майже напевно прийде партія "Республіканці", до якої належить Лелуш.

* * * * *

Я зараз в опозиції у Франції, я намагатимусь бути щирим.

Хочу сказати українській аудиторії: я один із тих небагатьох французьких політиків, яким небайдужа Україна.

13 років тому під час Помаранчевої революції я був єдиним французьким політиком, який був на майдані Незалежності. Єдиним! Отже, Україна мені справді небайдужа. Для мене, як для голліста, важлива ідея національного суверенітету і незалежності.

Але тепер давайте я вам розповім, як виглядає ситуація з вікон Європи. Не Східної Європи, а, скажімо, Парижа чи інших столиць. Що ми бачимо?

Ми бачимо охоплений полум’ям Близький Схід; ми бачимо мільйон вісімсот тисяч мігрантів торік і майже шістсот тисяч вже цього року; ми бачимо, що Європа, світовий лад завалюється, і не тільки Близький Схід, а й Шенгенська зона, і Європа в цілому; ми бачимо проблему тероризму – за рік у Франції було вбито 280 людей, 800 були поранені.

А отже, наш пріоритет номер один – це залагодити справи на Близькому Сході. Це місце, де карта змінюється, де країни зникають. Пані та панове, я перепрошую, але

якщо треба залагодити справи на Близькому Сході, це треба робити за допомогою Росії, а не всупереч їй.

Найкращий доказ цьому – і ми бачили його в останні 2-3 роки – це те, що ви не можете будувати зовнішню політику, видаючи бажане за дійсне, або на розділенні світу на поганих та хороших.

Скажете, "Башар Асад поганий, він м’ясник, він має піти"? Але ж він не йде!

І для нас ще проблема в тому, що вбиває не Асад, а "Ісламська держава", а отже, нам тепер треба вбити не Башара, а ІДІЛ. Щоб її подолати, треба поєднати сили двох коаліцій – американської і російської.

Отже, хто зараз займається цим об’єднанням? Американці. А де Франція? А її немає в процесі.

Де ми були, коли тривали переговори з Іраном (щодо ядерної програми)? Нас усунули. Обама напряму вів переговори з Іраном. Де ми були на переговорах із Сирією? Нас усунули.

А тепер інше: де ми у питаннях торгівлі? США не відкривають внутрішній ринок в рамках переговорів щодо Зони вільної торгівлі і роблять дуже неприємні для французьких компаній і банків речі.

Тому я бачу велику проблему з Америкою і з американською політикою на Близькому Сході. Для мене є проблема не в Росії, а в Америці. І при цьому я бачу потребу долучити Росію (до вирішення проблем) на Близькому Сході

А тепер – до питання, пов’язаного з Україною.

Мені не потрібна нова холодна війна в Європі.

Так, я згодний з Леоном Панеттою (екс-міністр оборони США) – з росіянами треба розмовляти з позиції сили. Так, нам треба бути сильними, мати стратегію. Але зараз нам потрібно переоцінити те, що ми можемо робити разом з Росією.

Ми можемо, звісно, розпочати холодну війну, припускаючи, що вони готові і хочуть забрати назад Україну і Балтію, і це означатиме війну, а не лише економічні санкції. І тоді нам треба готуватися до війни.

Але, можливо, краще дивитися на них як на складного, але необхідного партнера, з яким можна співпрацювати, в тому числі на Кавказі і на Близькому Сході?

І саме через цю призму ми маємо дивитися на те, як нам вилізти з пастки, в яку ми потрапили в Україні. Чи маємо щопівроку автоматично відновлювати санкції? Чи ми будемо працювати з українським політичним класом, щоб той ухвалив необхідне законодавство задля виконання Мінських угоди?..

Тож ми маємо застосовувати тиск і до Росії, і до Верховної ради, щоб зрушити Мінський процес.

Чи, може, санкції мають бути навічно, на наступні 10 років? Чи це нам потрібно?

Чи нам потрібно посилювати санкції, надсилати більше зброї в Україну?

Зараз багато людей в моїй країні, які насправді не є прорадянськими чи проросійськими, вже ведуть мову, що потрібно переглядати, з ким ми укладаємо союз.

Чи готові ми кожні півроку продовжувати санкції і мати хаос на Близькому Сході і в Європі? Чи не настане час, коли більше не буде Європи?

Я намагаюся говорити дуже щиро.

І тому я кажу моїм українським друзям: єдиний спосіб стримати Росію – це досягти успіху у ваших економічних і політичних реформах. Можна скільки завгодно допомагати Україні, але поки ви не дасте лад самі собі, доки ви не започаткуєте сильну демократію, ви і далі будете вразливі до російських дій. І я не можу зробити це замість вас.

Так, ми можемо допомогти, ми можемо зробити все можливе, але ми вже 13 років чекаємо на ваші дії, тому візьміть самі себе за руку і залагодьте ваші справи, і тоді, сподіваюся, і Мінськ запрацює.

Я не знаю, що буде на французьких виборах наступного літа, але настає час переоцінки.

Йдеться не про брак солідарності, а про реалізм. Я належу до школи реалістів. Я знаю про проблеми Росії, економічні проблеми, але я також знаю:

нам потрібна Росія, щоби впоратися з кількома великими конфліктами в цілому світі.

І нам не потрібна нова холодна війна в Європі.

Так, Україна віддала ядерну зброю в обмін на гарантії безпеки, а росіяни порушили ці гарантії.

Про це просто не можна забути і це не можна пробачити.

І ми з цим не погоджуємося. І ми не визнаємо анексії Криму Росією.

Але реальність полягає в тому, що  і Вашингтоні, і в Парижі, і в Лондоні ніхто не зважиться на "нову кримську війну", як це було в 1853 році.

150 років тому ми втратили 150 тисяч людей, ніхто цього не буде робити знову. Отже, єдиний шлях – зміцнювати українську економіку і демократію.

Що стосується Донбасу, то там ситуація інакша. Ми маємо Мінськ і повинні втілювати його. Частина відповідальності за це лежить на Росії, але частина – на Україні. І французи, і німці мають забезпечити наявність календаря, за яким і Росія, і Україна виконують свої зобов’язання, в тому числі Україна має ухвалити необхідне законодавство.

Але я не вважаю, що збереження санкцій наближає нас до цієї мети.

Нинішні дії лише допомагають зберігати "статус кво", але я не вважаю, що це відповідає чиїмсь інтересах.

Я розумію: те, що я кажу, тут непопулярне. Але я також знаю, що це не є недружніми діями, коли друг ділиться своїм поглядом на реальність. Так, погляд друга може відрізнятися від консенсусу в цій залі, але варто також послухати, що каже друг.

Леон Панетта каже про необхідність, надати Україні зброю, але я не думаю, що це – проблема! Проблемою України є внутрішня стабільність і здатність нинішньої влади впроваджувати реформи.

А ви нездатні це зробити. Перепрошую за прямоту, але такою є реальність.

...

Звичайно, ви не вірите Росії на Близькому Сході, я їм теж не вірю. Чи вірю я вам? Ні, вам я теж не вірю.

Я вірю своїм національним інтересам.

Що роблять росіяни на Близькому Сході? Вони захищають довготермінові стратегічні інтереси на базі в Тартусі. І через це вони захищають Башара Асада. Вони будують сильний альянс із персами (хоча це їхня помилка, бо варто говорити з обома сторонами).

І до того ж вони просто намагаються розбити сім тисяч громадян Росії, які воюють на боці ІДІЛ – а це ті, кого вони не змогли "дістати" в Росії.

І це в принципі обґрунтований інтерес.

Тож коли ми, французька опозиція, протягом останніх років казали "давайте поговоримо з ними, а не просто будемо ігнорувати" – це було мудро, це не якийсь там ідеалізм, чи наївність. Це – реальна політика.

І те, до чого я закликаю – це також реальна політика.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua