OPAL розбрату. Навіщо Євросоюз підіграв антиукраїнським планам "Газпрому"

П'ятниця, 4 листопада 2016, 16:25 — Марія Мельник, для Європейської правди
Фото gazprom.ru

Днями інформаційний простір сколихнула новина про рішення Єврокомісії дозволити "Газпрому" використовувати більші потужності німецького газопроводу OPAL. Це дозволить росіянам постачати більше газу через "Північний потік" і менше – через українську ГТС.

Також ЗМІ повідомили про досить неоднозначні перспективи рішення Єврокомісії в антимонопольній справі проти "Газпрому". Нібито за зловживання своїм становищем той може обійтися без великих штрафів. Чи дійсно у Брюсселі назріває чергова #зрада, яка зашкодить інтересам України? Спробуємо розібратися.

Трохи історії

Протягом останніх десятиліть "Газпром" намагається закріпити власне панівне становище у поставках газу до Європи. Тривалий час російській компанії це вдавалося. Зараз російський монополіст є найбільшим постачальником газу до Європи з часткою більше 30%.

 Джерело: Gazprom.com

При цьому методи завоювання ринку обиралися неринкові. Можна згадати ситуацію 2009 року, коли через конфлікт з Україною "Газпром" поставив під загрозу постачання газу і до ЄС.

Європа чутлива до цього питання, адже деякі країни Південно-Східної Європи залежать від російського газу аж до 100%.

Щоб визначити відсоткову частку залежності Європи від імпорту російського газу, ми поділили його імпорт з РФ на загальне споживання "блакитного" палива в кожній із представлених країн. 

Європейці, у свою чергу, послідовно боролися проти такої політики. Ще 2003 року в Європі піднімалося питання домінуючої позиції "Газпрому".

 Графіка DiXi Group за даними Міжнародного Енергетичного Агентства.
Натисніть для збільшення

Тоді Єврокомісія та російський монополіст досягли домовленості на тлі спроби ізолювати ринок Італії. Угода полягала в тому, щоб надати італійській Eni право перепродавати газ, куплений раніше у "Газпрому", не лише всередині, а й за межами країни. Таким чином було скасовано так звану умову доставки (destination clause), яка забороняла перепродавати поставлений росіянами газ.

Разом з тим, лише "газові війни" 2005 і 2009 років змусили Брюссель вдатися до рішучих дій, зокрема ухвалення Третього енергетичного пакету – набору директив і регламентів, покликаного відкрити національні ринки газу для конкуренції та диверсифікації постачальників.

Несправедливі ціни: початок антимонопольного розслідування

Вже з 2011 році почався масовий процес перегляду довгострокових контрактів "Газпрому" та його партнерів у Європі.

Зокрема, енергетичні компанії Німеччини та Італії, E.on і Eni, звернулися до російського монополіста з приводу перегляду контрактної ціни газу, з огляду на зміни на світовому ринку. Також у 2011 році було порушено питання перегляду контракту між "Газпромом" та Литвою.

Та спроби домовитися з росіянами були марними,

тому німецька E.on, італійська Eni та литовська Lietuvos dujos вирішили подати позов проти "Газпрому". Пізніше географія позовів розширилася, охопивши польську PGNIG та чеський підрозділ німецької RWE.

У вересні 2011 року ЄС розпочав перевірки в офісах покупців "Газпрому" і його асоційованих компаній у Центральній та Східній Європі. В Брюсселі зазначили, що причина розслідування – підозри у встановленні несправедливих цін у 8 країнах: Болгарії, Чехії, Угорщині, Польщі, Словаччині, Естонії, Латвії та Литві.

Останньою краплею, що призвела до початку розслідування, стала скарга Литви на застосування "Газпромом" методів нечесної конкуренції.

Вже у вересні 2012 році проти "Газпрому" активізувалося антимонопольне розслідування, розпочате Генеральним директоратом ЄК з питань конкуренції.

Три головних звинувачення такі: перешкоджання вільному обігу газу між країнами ЄС, перешкоджання диверсифікації постачань та встановлення несправедливих цін.

Нарешті, у 2015 році Україна розпочала власне антимонопольне розслідування проти "Газпрому".

Розслідування триває вже 5 років і Єврокомісія кілька разів робила в ньому паузи для детальнішого вивчення справи. На думку деяких аналітиків, призупинення у справі відбувалися з двох причин: перша – бюрократія всередині Єврокомісії, друга – ефективне використання Росією важелів впливу в ЄС.

Якщо дуже треба, то можна?

Незважаючи на показову стурбованість Європи монопольним становищем "Газпрому", 28 жовтня ЄК досить несподівано вийшла з рішенням щодо газопроводу OPAL.

Найцікавіше те, що відповідно до європейських директив, а саме статті 36 Директиви 2009/73/ЄС про загальні правила внутрішнього ринку природного газу, а також антимонопольного законодавства ЄС, не допускаються дії, спрямовані на зловживання одним з учасників ринку своїм домінуючим становищем.

Рішення ЄК виглядає нелогічним.

Отримавши дозвіл на дозавантаження газопроводу OPAL, російський монополіст зможе претендувати на поставку в ЄС додатково від 7,7 до 10,2 млрд кубометрів газу, тоді як загальний обсяг газу, що надходитиме з РФ по газопроводу, зможе досягти 28 млрд кубометрів. На думку аналітиків Stratfor, це рішення дозволить "Газпрому" розпочати активну кампанію з лобіювання "Північного потоку–2".

Для України відповідне рішення було несподіванкою, вже після його схвалення Київ почав рахувати свої втрати.

Перспективи для Києва в цьому напрямку не можна назвати світлими: Україна, по суті, вже втратила до 10 млрд кубометрів транзиту на рік, тоді як контракт між країнами на надання транзитних послуг діє лише до 2019 року.

За оцінками "Нафтогазу", Україна може втратити близько 10 млрд кубометрів транзиту газу на рік, що еквівалентно близько $290 млн прибутків. У разі реалізації "Північного потоку–2" втрати можуть сягати до $2 млрд. Протягом 2015 року транзит російського газу через Україну становив 67,1 млрд кубометрів, що еквівалентно 66% від загального об’єму газу, що транспортується "Газпромом" в Європу, дохід від транзиту у 2015 році становив близько $2 млрд.

Хоча Брюссель і досі офіційно не надає підтримку проекту "Північний потік–2", з’являється все більше причин думати, що Єврокомісія готова погодити його реалізацію за певних умов.

Замість того, щоб застосувати до всього проекту – у тому числі морської частини – вимоги Третього енергетичного пакету, ЄС може розробити регуляторну схему, дозволивши завантаження спочатку частини потужностей, а потім майже всіх, як це сталося в ситуації з OPAL.

Віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович продовжує наголошувати, що український транзит до Європи залишається пріоритетом. Водночас,

уряди країн-членів ЄС прагнуть вести бізнес, що буде вигідним для самої країни.

Саме з цих міркувань можна пояснити позицію Німеччини щодо нових трубопроводів.

У 2012 році країна спожила 88 млрд кубометрів газу, тоді як до 2020 року передбачається зростання споживання до 95 млрд кубометрів (так само воно має зрости в Європі в цілому). "Газпром" є найбільшим постачальником газу до країни.

Зважаючи на прогноз зростання попиту та непевну ситуацію з іншими джерелами поставок, німецьке промислове лобі досить ефективно просуває ідею про виключно "економічну природу" російських газових проектів.

 

Боротьба триває

Та передчасно вважати, що "Газпром" переграє спільну політику ЄС. Якщо "газова війна" 2009 року була поштовхом до створення єдиної зовнішньої енергетичної політики ЄС, то "гібридні війни" "Газпрому" 2011-2014 років стали ключовою передумовою для створення Енергетичного союзу.

Ця масштабна стратегія Брюсселя розвивається досить стрімко, з огляду на темпи європейської бюрократії. У червні цього року Рада ЄС погодила основні підходи до проекту Рішення про створення механізму обміну інформацією щодо міжурядових угод. Документ є одним з наріжних каменів Енергетичного союзу: за ним Єврокомісія має оцінювати міжурядові угоди щодо постачання газу, перш ніж вони будуть підписані.

Тобто, якщо це рішення буде введено в дію до кінця року, будь-які угоди РФ на поставки газу потребуватимуть дозволу Брюсселя.

Такий дозвіл буде важко отримати, якщо угода означатиме збільшення частки "Газпрому" на ринках, де він і так домінує, якщо це призведе до спотворення конкуренції та ускладнення доступу інших постачальників. Таким чином, позиція Європи щодо "Північного потоку–2" також стає більш окресленою і зрозумілою.

Україна і офіційний Брюссель не самотні на фронті боротьби з "Північним потоком–2".

На передньому краї також Польща, яка вже втручалася у процес реалізації проекту через блокування створення спільного підприємства між "Газпромом" та п’ятьма енергокомпаніями в ЄС. Відтак, наразі  реалізацію цього проекту "Газпром" повинен фінансувати самостійно. Щодо позиції США, то вони також налаштовані проти "Північного потоку–2". За офіційними заявами, країна глибоко стурбована загрозою енергобезпеці Східної Європи та країн Балтії.

Єдиним фронтом

Поки немає остаточного рішення Єврокомісії з приводу антимонопольної справи проти "Газпрому", можна лише прогнозувати імовірні межі компромісу та їхні наслідки для України.

Зважаючи на рішення щодо OPAL, оглядачі припускають, що йдеться про велику "пакетну" угоду між ЄС і росіянами.

Беручи до уваги ситуацію, що склалася, Україні варто серйозно задуматися над розвитком енергодипломатії, яка зосереджується на питаннях енергетичної безпеки як в довгостроковій, так і в короткостроковій перспективі. Це дасть змогу відстоювати власні інтереси та не допустити подальшого тиску з боку "Газпрому".

Прикладом успіху для нас може бути Литва,

яка разом зі вступом до ЄС почала використовувати всі важелі боротьби з монополізацією енергетичного ринку з боку Росії.

Серед механізмів боротьби було виконання Третього енергетичного пакета ЄС, прийняття ключових договорів та ініціатив, а також запуск власного СПГ-терміналу.

Подальші кроки України мають бути злагоджені та цілеспрямовані, а саме:

1)     Уряд України повинен сприяти імплементації подальших реформ у газовому секторі, що є важливим кроком для підвищення інвестиційної привабливості, а отже, дозволить заручитися підтримкою іноземного бізнесу у лобіюванні власних інтересів;

2)     Позиція Єврокомісії щодо інтеграції України до ЄС неоднозначна: в той час як віце-президент ЄК з питань енергетики Шефчович каже про "великий інтерес до співпраці з Україною", єврокомісар із питань конкуренції Вестагер припускає можливість для реалізації "Північного потоку–2". Зважаючи на це, доцільно організувати переговорний процес між дотичними єврокомісарами та українськими посадовцями, щоби прояснити всі неясності та закликати до зміцнення відносин між Україною та ЄС;

3)     Не менш важливо розвивати співпрацю з країнами Центральної Європи (Угорщина, Польща, Словаччина), які також є транзитерами російського газу. Україна також повинна долучитися до активностей Польщі та інших країн у блокуванні "Північного потоку–2" як такого, що порушує зусилля ЄС з диверсифікації джерел постачань.

4)     Нарешті, Україна має бути залучена до плідного діалогу з німецькими чиновниками та бізнесменами. Німецький бізнес має стати зацікавленим у інвестиціях в українську транзитну інфраструктуру, що є вигіднішим за побудову нових трубопроводів.

Водночас ефективна координація зусиль політиків, дипломатів, бізнесу, експертного та громадського активу має стати запорукою злагодженої, потужної кампанії з протидії "Північному потоку–2" та іншим проектам, що суперечать інтересам як України, так і Заходу.

Автор: Марія Мельник,

молодший експерт DiXi Group 

Автор висловлює подяку Лукашу Куліху, інтерну DiXi Group, магістру з міжнародної енергетики університету Paris Institute of Political Studies (Sciences Po), за допомогу в підготовці матеріалу 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua