Місяць тому на Балканах знову запахло війною. Провокаційний приїзд сербського міністра до Косова та його затримання косовським спецназом викликав масові протести у північній – заселеній сербами – частині Косова.

Вперше за довгі роки з’явилися барикади. І хоча найгіршого сценарію вдалося уникнути (про це – у нашому репортажі з Косова), ситуація у регіоні все ж залишається нестабільною.

А отже, знову зросла важливість миротворців KFOR – багатонаціональних військових сил під егідою НАТО, розмішених у Косові.

Серед них є й українські військові.

40 саперів

Півдороги між косовською столицею Приштиною та Мітровицею – містом, яке стало символом протистояння між косоварами та сербами. Порівнявшись із меморіалом та цвинтарем бійців Армії визволення Косова, завертаємо вбік від шосе.

Асоціація ворожнечі: чи втримає Брюссель мир на Балканах. Репортаж із Косова

Саме тут знаходиться Novo Selo Camp – великий мультинаціональний табір KFOR.

Невеличке албанське містечко звикло до військових – багато хто приязно махає їм. "Для місцевих косоварів миротворці були порятунком, вони захистили їх від сербської армії", – розповідає підполковник Олександр Кузьменко.

Він єдиний з українців, хто працює у центральному штабі KFOR у Приштині. Решта базуються у Novo Selo Camp. У підпорядкуванні Олександра – 39 саперів. 

Якщо хтось вважає, що Україна почала співпрацювати з НАТО лише зараз, то косовський досвід наочно доводить: це не так. Українці беруть участь у миротворчій місії в Косові від початку операції Альянсу, з 1999 року. Спочатку ми діяли в складі "УкрПолБату", згодом – в якості самостійного підрозділу. Свого часу в Косові одночасно перебували аж 500 українських миротворців!

Та з часом з'явилася купа причин скоротити нашу присутність. 

Скорочення кількості миротворців – це загальний тренд. Загалом контингент KFOR за ці роки скоротився більш ніж вдесятеро – з 55 тисяч до 5 тисяч.

Та останнє велике скорочення присутності українських військових відбулося у серпні 2014 року, через російську агресію проти України.

Тоді, під час найгарячіших боїв на Донбасі, було вирішено вивезти на Батьківщину 123 миротворці. Зокрема, відразу на фронт було переведено маневрену роту, залишивши у Косові лише інженерну роту.

Але не треба звертати забагато уваги на слово "сапери". Йдеться не лише про розмінування. Український підрозділ насамперед має гарантувати вільне пересування косовськими автошляхами. Якщо дороги будуть перегороджені, українці мають зруйнувати ці перешкоди. Для цього український контингент обладнаний двома ІМР-2 (інженерними машинами розгородження).

Машини не нові, але, як кажуть наші миротворці, цілком надійні. 30 років тому їхні копії добре проявили себе, розчищаючи завали у Чорнобилі. А головне – те, що вони абсолютно незамінні при знищенні барикад.

Останній раз автошляхи у Косові блокували зовсім нещодавно – у березні. Втім, підключати українців тоді не довелося.  

У таких випадках миротворці KFOR спочатку ведуть переговори.

У березні це спрацювало: загородження розібрали самі серби, з ними про це домовився військовий патруль. "Всі ж розуміють, що вільний рух на автошляхах має бути відновлено. А якщо цим займемося ми, то машини, які беруть участь у блокаді, будуть знищені, і компенсацію власникам за це ніхто не платитиме", – пояснює Олександр Кузьменко.

А ще українські сапери займаються розмінуванням території Косова, а також допомагають охороняти об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Таких об’єктів у Косові чотири – це старовинні православні монастирі, котрим, як вважають косовські серби, досі загрожує знищення від рук косовських албанців. 

А на Великдень до контролю за монастирями долучили й українських саперів – вони стежили, щоб на службу, яку традиційно відвідують чимало людей, не пронесли вибухівку.

Novo Selo

На мультинаціональній базі живуть декілька тисяч військових. Попри те, що наразі НАТО скорочує кількість миротворців у Косові, табір, навпаки, зростає. Адже сюди перебазували військових з іншої зачиненої бази у Прізрені – це самий південь Косова, і ситуація там наразі вважається спокійною.

А відповідно, у таборі і зараз будуються нові казарми. Їхнє облаштування усіма необхідними інженерними конструкціями – ще одна (хоч і не основна) робота українських військових.

У натівському таборі українці займають окрему двоповерхову казарму. Заселені далеко не всі кімнати – лише другий поверх та частина першого. Решта – на випадок ротації, там спочатку живуть новачки.

Поруч – невелика зона відпочинку: кілька лавок та волейбольна сітка. "Як буває нудно – викликаємо на волейбольний двобій американських менів (їхні казарми – найближчі до української) та, як правило, ‘робимо’ їх", – розповідають військові. Взагалі, на загальних спортивних змаганнях серед національних команд Novo Selo Camp українці взяли два срібла: з волейболу та футболу.

За зоною відпочинку – штабні приміщення. Дві кімнати: в одній черговий постійно знаходиться на скайп-зв'язку з Києвом, у другій – стіл для штабних нарад. На стіні в останній висять портрети усіх п'ятьох українських військових, що загинули під час миротворчої місії у Косові.

Останній раз український миротворець загинув у Косові в далекому 2008 році.

Тоді, незабаром після проголошення незалежності Косова, розпочалися протести сербського населення, що мешкає на півночі країни. Українець Ігор Кіналь загинув під час штурму будинку окружного суду Мітровиці, захопленого сербами.

Умови життя – такі самі, як у представників інших країн. Казарми також однакові для всіх мешканців табору. Єдина відмінність – українці живуть у новішому будинку, який побудували з урахуванням помилки. Зокрема, вбиральні та душові знаходяться у будинку, а не надворі, як у колег з інших країн – попри теплий косовський клімат, це не дуже зручно.

Так само спільними для всіх військових є шпиталь, гімнастичний зал та їдальня. "Годують добре, зараз ви моє фото розмістите – дружина побачить і зрозуміє, що саме час купувати нові джинси", – жартують українські сапери.

Проблеми миротворців виникають лише там, де за справу береться рідна держава. "Коли з бази вивозили попередню зміну, прислали лише невеликий автобус, куди ледь влізли люди та їхні речі – і так їх мали везти аж до України. Для західних військових це нонсенс, за ними присилають комфортабельний автобус, а речі везуть окремо. Було дуже неприємно: дивитися, як від'їжджають українці, збігся увесь табір", – розповідають наші військові.

"Підкачує" і техніка – на тлі західних зразків, наші "УАЗи" та "Урали" виглядають, м'яко кажучи, не дуже. І це лише верхівка айсберга.

Пізніше, коли українці показують світлини із навчань, в очі кидається, що за рівнем спецтехніки наші поступаються саперам з інших країн, наприклад швейцарцям. "Дивіться, для пошуку вибухівки швейцарські сапери запускають робота, навіть не виходячи з машини. Звичайно, що про таку техніку нам залишається тільки мріяти", – коментують фото українці.

Втім, визнаючи таке відставання, українці одразу переходять на жарт: проте у нас є те, чого ні в кого більше немає.

Український підрозділ – єдиний, який має кінолога із собакою. Перед демонтажем загороджень їх перевіряють на вибухівку.

"Були випадки, коли протестувальники нібито мирно залишали барикади, але підклали замасковану тазиком вибухівку", – розповідають українські військові. На пошук вибухівки натренована вівчарка Рік – місцева зірка.

Колись кінологи були й у американському, і в італійському підрозділах. Тепер – лише в українському. Щоправда, в американців досі залишається військовий ветеринар. Коли у Ріка розболівся зуб, його везли в інший військовий табір до лікаря.

Від Донбасу до Косова

Хоча формально участь в АТО не є обов'язковою вимогою для миротворців, та вона суттєво збільшує шанси потрапити до Косова. Маєте досвід в інших гарячих точках? Тоді ваші шанси додатково зростають!

"Приблизно 80% нашого складу, навіть більше, мають позаду АТО, причому чимала частина – у найгарячіших точках. Це дає додаткові бали при відборі. А конкурс туди був чималий – по декілька десятків бажаючих на місце. Інші критерії стандартні: нормативи та відгуки про виконання служби з частини", – пояснює Юрій Ковянов. А додатково, вже напередодні відрядження, українські військові мали й спеціальні заняття з англійської.

Вже незабаром буде нова ротація, нинішня зміна завершує свою роботу в червні, тож саме зараз на Батьківщині для них готують заміну.

А українські миротворці з Косова повернуться до своїх частин. Найчастіше – на Донбас.   

Логічне запитання: як допомагає досвід, отриманий в АТО, у новій роботі? "Звичайно, і на Донбасі нам доводилося демонтувати барикади, проте умови зовсім інші", – говорить капітан Михайло Новосад.

Якщо в АТО часто доводилося працювати під супровід пострілів прямо з-за барикади, то у Косові, за правилами KFOR, сапери беруться за роботу лише після того, як протестувальники відтиснуті від барикад щонайменше на 100 метрів.

Саме тому важливо, щоб наші сапери могли працювати "у зв'язці" з іншими миротворцями. Як правило, представниками однієї з країн-членів НАТО.

"Тут представлені військові з багатьох країн, але за необхідності ми всі маємо діяти, як один кулак", – пояснює Юрій Ковянов.

Для цього постійно проводяться тренування та спільні навчання. Найбільші, Silver Sabre, проводять кожні півроку, за кілька днів вони саме мали розпочатися. "Дуже вчасно – а то б ви приїхали, і поговорити не було б із ким. А так подивитесь, як ми готуємося", – пояснює командир частини підполковник Олег Рябчук.

Постійні тренування, мабуть, найбільша відмінність роботи у KFOR від української армії. "Якщо комусь і треба сюди їздити навчатися, то це штабістам – подивитися, як треба організовувати співпрацю підрозділів", – кажуть наші військові.

Зокрема, будь-яка травма на українських навчаннях – це надзвичайна подія, за яку можуть серйозно покарати. А відповідно, тренування рідко коли йдуть "у повну силу".

У KFOR усе навпаки. Зокрема, тренуючись протидіяти протестам, військові закидують один одного "коктейлями Молотова", а вивихи та навіть переломи під час таких тренувань – цілком звичне явище. Адже солдатам треба бути готовими до реального протистояння.

* * * * *

Для багатьох українських військових участь у миротворчих операціях – велика вдача. Виплати миротворців не йдуть у порівняння з національними. Не випадково раніше, коли термін контракту наших миротворців складав рік (тепер його скорочено до півроку – стільки служать і військові інших країн), іноземці дивувалися: чому українці ніколи не беруть відпусток, невже вони не сумують за рідними.

Втім, Косово аж ніяк не є місцем для відпочинку. Останні протести, що виникли зненацька, довели: нинішній спокій є оманливим.

"То що, гадаєте, незабаром почнеться? Ви ж недарма приїхали в Косово", – одне з перших питань, що задали наші військові. Адже останні події на півночі Косова суттєво нагадували старт сумнозвісних для українських військових протестів 2008 року.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди",
Косово-Україна