Атака заради Трампа: навіщо Угорщина зберігала конфлікт з Україною

Четвер, 21 червня 2018, 12:48 — , для Європейської правди
Фото: zdf.de

Чи продовжить Будапешт блокувати співпрацю України із НАТО?

Здавалося б, спільна участь перших леді України та Угорщини в благодійній акції на початку червня, а також останні зустрічі голів МЗС та Міноборони двох країн мали би означати, що Будапешт нарешті припинив блокування.

Але відразу після згаданих подій віце-прем’єр Іванна Климпуш-Цинцадзе повідомила, що блокада з боку Угорщини триває (хоч і припустила, що її можуть зняти в останній момент).

Цей "останній момент" станеться вже найближчої п’ятниці.

22 червня на Закарпатті відбудуться переговорів за участі одразу 4 міністрів. Разом з Петером Сійярто та Павлом Клімкіним за один стіл переговорів сядуть міністр освіти Лілія Гриневич та її угорський колега Міклош Кашлер.

Та важливо розуміти, що навряд на цій зустрічі буде досягнуто якоїсь кінцевої згоди чи остаточного порозуміння. Цього очікувати некоректно, несерйозно і просто марно.

Завдання-максимум сьогодні – вийти на шлях врегулювання ситуації з законом про освіту та хоча б тимчасово розблокувати засідання комісії Україна-НАТО.

Міфи про Угорщину

Як для української, так і для угорської дипломатії ця суперечка тривалістю майже рік стала справжнім випробуванням. Та якщо Київ обрав виключно оборонну тактику, то Будапешт за ці 9 місяців відпрацював увесь наявний арсенал прийомів та стратегій, перевірив різні сценарії й тактики.

І те, що у суперечку довелося втрутитися Вашингтону, який нарешті змусити Київ і Будапешт сісти за стіл переговорів – також є складовою дипломатії Віктора Орбана, яку Угорщина просуває на міжнародній арені останні 5 років.

Але все це Київ не завжди помічав та розумів.

У Києві мали дуже розмите уявлення про справжні мотиви Будапешта – світоглядні та кон’юнктурні.

Гостра реакція Будапешта на закон про освіту у вересні минулого року стала для України справжньою несподіванкою. Не відразу прийшло розуміння рівня образи угорської влади через недостатню увагу до їхньої думки в мовному питанні (та й фактичне ігнорування всього угорського вектора).

Так само не відразу Київ усвідомив, що заїжджена теза про захист закордонних угорців завжди була для офіційного Будапешта пріоритетом у зовнішній політиці, а з 2012 року – ще й конституційним обов’язком угорського уряду. Про "травму Тріанона" як вагомий фактор угорської політики в Україні теж донедавна мало хто знав.

 
Орбан та Путін у Будапешті, 2015 рік

І навіть зараз, коли в Києві нарешті усвідомили вирішальну залежність угорської громади Закарпаття від Будапешта, далеко не всі з українського боку розуміють, що це є результатом не тільки політики угорського уряду, а також бездіяльності української влади в цьому регіоні.

Також досі дезорієнтують та дратують Київ теплі відносини Віктора Орбана з Владіміром Путіним. До останнього чимало українських політиків та дипломатів бачили саме "руку Кремля" в непоступливості Будапешта. Та що там, дехто досі тиражує цю думку.

Звичайно, російський фактор в угорській зовнішній політиці останніх років – дуже вагомий, але його вплив на сьогоднішню суперечку Києва та Будапешта – мізерний. Розуміння цього поступово з’являється і в Україні.

Значно більшу вагу мають інші фактори, які разом з фундаментальною ідеєю про захист закордонних угорців і складають нову зовнішню політику Угорщини.

Що важливо для Орбана

Умовною датою запровадження "Нової зовнішньої політики Угорщини" можна вважати 2014-й рік, коли Віктор Орбан вдруге поспіль переміг на парламентських виборах. Тоді за один рік змінилося три керівника МЗС, а саме відомство було кардинально перебудоване.

Йому додали економічну компетенцію та перейменували у Міністерство закордонних справ та зовнішньої торгівлі. Відбулася серйозна ротація, яку дехто називає "чисткою": тоді багато дипломатів були переведені в Мін'юст, а до МЗС прийшли молоді люди. Одним із них був Петер Сійярто, який очолив міністерство у вересні 2014 року, і керує ним і досі.

То був час, коли Віктор Орбан вже завершив перекроювати внутрішнє законодавство країни, включно з Конституцією – і всерйоз зайнявся геополітикою.

Колишні кадрові угорські дипломати кажуть, що починаючи з 2014 року класична дипломатія у діях Будапешта фактично відсутня. Відтоді зовнішня політика Угорщини є тотальним відображенням особистої волі Віктора Орбана, його цілей, стилю та світогляду як політика.

Відтак, аби пояснити кроки Будапешта на зовнішній арені, угорські аналітики дуже часто апелюють до психоаналізу особистості Віктора Орбана, або аналогій з футболом, у який угорський лідер продовжує грати і досі.

 

Через це зовнішня політика Угорщини останніх років дуже часто вирізняється епатажністю та волюнтаризмом – але має свою логіку та бачення. В їхній основі – постійна боротьба як стратегія і тактика політичної дії.

Без цієї боротьби з пошуком ворогів та перемогами над ними не існує політика Віктора Орбана.

На міжнародній арені це проявляється у постійній конфліктності Будапешта, суперечках з усіма і всюди, інколи навіть без особливого приводу.

Угорщина Орбана 8 років поспіль системно сперечається з Брюсселем з кожного приводу – від змін до Конституції до розподілу європейських коштів. Або може так образитися на Нідерланди за критику, що відкликає свого посла. Ба більше, у зовнішній політиці Орбана вважається припустимим офіційно, в урядовій заяві назвати главу МЗС Люксембургу екстремістом та ідіотом.

На цьому стає очевидним: конфлікту з Будапештом через закон про освіту уникнути було просто неможливо. Ця суперечка природна, адже освітній закон торкається сакральної для угорської зовнішньої політики теми прав закордонних угорців. Тож Київ мав би передбачити цей конфлікт і підготуватися до нього.

Сміливість як доктрина

Нову доктрину зовнішньої політики Віктор Орбан оголосив на зустрічі з керівниками угорських дипмісій ще у березні 2015 року.

Ключовий заклик у тому виступі був такий: угорська дипломатія повинна стати сміливішою та рішучішою у відстоюванні національних інтересів, відверто заявляти, як про власні прагнення та цілі, так і більш наполегливо їх домагатися та відстоювати.

Виявом цієї боротьби у зовнішній політиці є добре знайома всім мова ультиматумів та шантажу Угорщини. Київ відчув це на собі протягом усіх останніх 9 місяців. Саме звідси походять численні заяви про те, що "угорська громада Закарпаття має право на подвійне громадянство та автономію".

При цьому, на думку Віктора Орбана, не буває остаточно програних битв.

Тобто якщо навіть позиція Будапешта виглядає слабкішою, то це не привід уникати битви. Навпаки – це означає, що потрібно докласти максимум зусиль, щоби вирівняти або навіть переломити ситуацію.

Власне, це можна спостерігати і в суперечці між Києвом та Будапештом.

Попри те, що висновки Венеціанської комісії були радше на користь Києва, ніж Будапешта, Угорщина не знітилася і не припинила тиск, а пішла в ще більш масовану атаку – по лінії ОБСЄ та НАТО.

Читайте також
Міністр наїздів та неправди: МЗС Угорщини запускає фейк про місію ОБСЄ на Закарпатті

І якщо в першому випадку це була очевидна штанга і про ОБСЄ Будапешт оперативно забув, то з НАТО – потрапив "у десятку".

Ще одна цікава особливість Орбана: попри свою природну конфліктність, він намагається вдавати конструктивного лідера і залишається над сутичкою доти, поки не з’явиться шанс завершити конфлікт тріумфом.

Натомість збирати негатив від конфліктів – це "привілей" підлеглих, зокрема Петера Сійярто, який є для Орбана ідеальним виконавцем. Саме за це він його неймовірно цінує, називаючи "молодим титаном".

 
Віктор Орбан та Петер Сійярто грають у шахи

Саме тому за 9 місяців жорсткої українсько-угорської суперечки Віктор Орбан не сказав фактично жодного різкого слова в бік України.

Понад те, Орбан просто уникає зустрічі з президентом Порошенком, на що Київ вже скаржився публічно. Та й зараз за інформацією "Європейської правди", це триває – вже кілька місяців угорський прем’єр "не може знайти часу" навіть на телефонну розмову з українським президентом, попри офіційний запит останнього.

Хоча очевидно, що йдеться не про брак часу.

Будапешт просто не хоче спалювати мости на найвищому рівні.

Натомість – чекає, коли можна буде отримати політичні бали для Орбана в результаті компромісу з Києвом.

Для порівняння – в інших питаннях, де друга сторона слабша, угорський лідер не уникає особистої участі у конфлікті. Так, Орбан уже більше року відкрито та особисто атакує Джорджа Сороса, бо відчуває, що досі отримує політичні бали від конфлікту з американським мільярдером угорського походження.

Важливо розуміти, що жодне вагоме рішення чи угода на міжнародній арені не може бути ухвалене без згоди та відома Віктора Орбана. В ідеалі вирішальні рішення має ухвалювати та презентувати угорський лідер особисто.

При цьому конфлікт не є для Орбана самоціллю. Для нього це – можливість вийти на нову якість відносин, отримати перевагу та здобути додаткові політичні бонуси.

Ця особливість вдарила по Україні у жовтні минулого року: тодішній міністр людських ресурсів Угорщини Золтан Балог приїхав до Києва на зустріч із Лілією Гриневич. Тоді, здавалося, сторони про все домовилися, та щойно справа дійшла до підписання меморандуму, угорському міністру надійшов раптовий дзвінок з Будапешта – й він свого підпису не поставив.

Компроміс, та ще й досягнутий без участі Орбана, на той момент суперечив задачам Будапешта.

Адже Угорщина чекала на кроки не тільки від України.

Шлях до України через Вашингтон

Насправді Будапешт блокує комісію Україна – НАТО не тільки тому, аби скорегувати закон про освіту в інтересах угорської нацменшини.

Мета Угорщини ширша: змусити Київ переглянути своє ставлення до Будапешта та "налаштувати" українсько-угорські відносини на хвилю предметних дебатів про права угорської нацменшини. А тут і подвійне громадянство, і мовні права, і самоврядність, і політичне представництво. Про цей спектр питань "Європейська правда" писала неодноразово за останні півтора роки, зокрема у статті "Втримати Угорщину: як перетворити "проросійського сусіда" на лобіста України в ЄС".

Лінію НАТО в суперечці з Києвом Будапешт також обрав не відразу. Спочатку в якості головної "больової точки" угорці розглядали Угоду про асоціацію з ЄС. Але сценарій з НАТО виявився не лише ефективнішим, але й відкрив для Будапешта нові можливості.

В Україні популярна думка, мовляв, Угорщина заважає діалогу України з НАТО в інтересах Кремля. Насправді ж дипломатія Віктора Орбана зробила ставку на Альянс... щоби вийти на прямий діалог з Вашингтоном як ключовим гравцем у Альянсі та союзником України.

Подібні спроби Будапешт уже робив. І без "українського козиря" всі спроби були невдалими.

Орбан був у своєрідному "чорному списку" адміністрації Барака Обами, яка дорікала Будапешту за антисемітизм, корупцію та авторитаризм. Саме тому Будапешт публічно підтримував Дональда Трампа, а коли він переміг – кинув усі зусилля, щоб домогтися особистої зустрічі з новим президентом США та перезапустити відносини.

Особливі сподівання у цій справі Віктор Орбан мав на тодішнього посла Угорщини у Вашингтоні Рийко Семеркейні, яка особисто знайома з Трампом і начебто була близькою до його команди. Та це не спрацювало. Оновлений Білий дім також відмовив у зустрічі.

 

Тоді Орбан вирішив замінити свого посла, а одночасно застосував свій улюблений прийом у дипломатії – створив конфлікт.

Першим його елементом став закон про вищу освіту, який раптом з’явився на порядку денному угорського парламенту наприкінці березня 2017-го і передбачав фактичне закриття Центральноєвропейського університету (ЦЄУ) Джорджа Сороса. Угорські аналітики, які спеціалізуються на міжнародній політиці, в один голос наполягають, що це була спроба вийти на прямий діалог з адміністрацією Трампа. І дійсно: разом із новим законом про вищу освіту у Будапешті запропонували і рішення для ЦЄУ - міжурядову угоду між Угорщиною і США.

Тоді тактика Орбана не спрацювала: Вашингтон лише засудив атаку на університет, який має також американську реєстрацію.

Суперечка з Києвом по лінії НАТО стала третьою спробою Будапешта вийти на прямий діалог з Вашингтоном.

І саме тут Орбан нарешті досяг успіху.

Переламною стала зустріч Петера Сійярто та Уесса Мітчелла наприкінці травня в Будапешті, після якої Угорщина різко змінила позицію в конфлікті з Україною.

 
Зустріч Павла Клімкіна з Петером Сійярто за посередництва Уесса Мітчелла 

Мітчелл, помічник держсекретаря США з питань європейської та євразійської політики, був присутній також під час усіх розмов Сійярто з Клімкіним відразу після того, як Будапешт взявся блокувати комісію Україна – НАТО. І його участь щоразу відзначалася у офіційних повідомленнях Будапешта.

Також протягом травня угорська громада Закарпаття (!!!) організувала низку культурних подій в Сполучених Штатах. Туди ж на зустрічі літав і лідер закарпатських угорців Ласло Брензович.

А за останні кілька тижнів, відколи Будапешт пішов на конструктивний діалог з Києвом, Петер Сійярто встиг зустрітися у Вашингтоні з держсекретарем Майком Помпео. А минулого тижня Дональд Трамп та Віктор Орбан вже спілкувалися особисто телефоном.

Жодних сумнівів, що для сучасної угорської дипломатії це неабиякий успіх. І саме це було однією із задач Будапешта, коли той блокував комісію Україна-НАТО та ініціював перегляд політики альянсу щодо України.

І, очевидно, саме на прохання Вашингтона Будапешт розблокував діалог з Україною.

Ця "вказівка з-за океану" стала для Віктора Орбана немов привітанням до ювілею, який угорський лідер відзначив 31 травня.

Як діяти Києву?

Це важливе запитання, адже після зняття блокади комісії Україна-НАТО, суперечка між Києвом і Будапештом, насправді, буде далекою від завершення. Більше того, можливі й нові непорозуміння, як тільки на порядку денному в Україні з’явиться будь-яке з чутливих для угорської нацменшини питань.

Можливо, найкращою стратегією стане... копіювання нелінійної зовнішньої політики Угорщини.

Ні, йдеться не про генерування конфліктів чи експресивність у заявах.

Але Києву варто усвідомити, що з будь-якої сутички можна вийти переможцем.

Що суперечки із країнами ЄС – це точно не катастрофа. Навпаки, вони дають шанс вийти на нову якість у відносинах та стати сильнішими. Це по-перше.

По-друге, непорозуміння в політичних питаннях не повинні блокувати економічну співпрацю, як це сталося між Києвом і Будапештом торік, коли раптом "підвисло" відразу кілька перспективних проектів – спорудження окружної навколо Берегова за угорський кредит, запуск інтерсіті Мукачево – Будапешт, відновлення авіасполучення із Закарпаттям за допомогою Wizz Air тощо.

По-третє, саме тісна економічна співпраця може бути ключем до порозуміння у політичних питаннях і тією "подушкою", яка пом’якшить політичні "удари".

І, нарешті, Києву слід не втрачати сміливості у відстоюванні національного інтересу – так само, як це закликав робити в угорській дипломатії Віктор Орбан.

Автор: Дмитро Тужанський,

політичний оглядач,
для "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.