Крок від війни на тлі барикад: Белград оголосив про примирення із сусідами

Понеділок, 10 вересня 2018, 13:00 — , для Європейської правди
Фото: kosovaonline.info

Чи буде нова війна на Балканах? Нове протистояння у Косові знову зробило це питання актуальним.

Причиною протистояння став візит президента Сербії Александара Вучича - він планував відвідати анклави, де наразі живуть етнічні серби. І це бажання викликало спротив у косоварів. 

Через перекриття трас важливий пункт програми не вдалося реалізувати – до сербського села в центральній частині Косова Вучич не доїхав. Натомість сербський президент звернувся із програмною доповіддю до сотень косовських сербів, що зібралися на центральній площі міста Митровиця на півночі невизнаного Белградом Косова.

І ця промова, швидше за все, на довгі роки й визначатиме курс Белграда на вирішення конфліктів зі своїми найближчими сусідами. В першу чергу - із самим Косовом.

Рівняння на Мілошевича

Було помітно, що, виступаючи в Митровиці, Вучич "рівняється" на свого колишнього "боса", Слободана Мілошевича.

Паралелі, нагадування, цитати – все говорило про те, що нинішній сербський лідер взяв собі за зразок епохальний виступ "Слобо", проголошений 29 років тому в Газіместані - зовсім неподалік від місця, де виступав Вучич, - перед 1,5 млн людей.

28 червня 1989 року Мілошевич оголосив промову на честь 600-річчя битви на Косовому полі. Він, зокрема, заявив: "Шість століть по тому, сьогодні ми знову маємо битви і стоїмо перед битвами. Вони не є збройними, хоча це не виключено". Відразу після виступу Мілошевича учасники заходу почали співати пісню початку XX сторіччя "Хто це каже, хто це обманює, що Сербія є малою". Сербія "три рази воювала" - із турками, болгарами та "швабами" - перемогла, і тому не є малою, стверджується в пісні.

Це майже непомітне зауваження про невиключення збройних протистоянь, ця оспівана можливість набуття величі через участь у війнах 29 років тому були, як ми тепер розуміємо, попередженням щодо всіх подальших трагічних подій.

Вучич узяв цей факт за "якір" своєї промови, яку він присвятив переважно антивоєнній  пропаганді і просуванню ідеї будівництва Великої Сербії без війни та агресії – лише мирною працею та розвитком.

Слободан Мілошевич був, за словами Вучича, "великим сербським лідером", наміри якого "були найкращими, але результати були набагато гіршими".

"Не тому, що він цього хотів, а тому, що побажання не були реальними, а інтереси та прагнення інших народів були проігноровані та недооцінені. І через те ми заплатили найвищу та найважчу ціну".

За словами Вучича, "серби, коли перемагають, роблять це з гордістю і поважаючи переможених". Але "коли ми програємо, коли ми переможені, ми і наша політика навіть не можуть це визнати, ми не можемо зрозуміти, що змінилося", зазначив він.

Читайте також
Асоціація ворожнечі: чи втримає Брюссель мир на Балканах. Репортаж із Косова

Відкидаючи цю традицію, через 29 років після виступу Мілошевича і через 19 років після підписання мирного договору щодо Косова, сербський лідер нарешті зміг визнати поразку і проаналізувати її причини.

"Сербія в 1999 році боролася проти НАТО, з честю та хоробрістю. І програла, як і 610 років перед тим. Ми залишилися без значних територій, серби залишили багато своїх будинків, не бажаючи жити за албанським правлінням. Коли ви програєте війну, ціна сплачується. Висока, найвища", - констатував Вучич.

"В Кніні (колишня "столиця Сербської країни") майорить "шахівниця" (державний прапор Хорватії), якої там ніколи не було, в Сараєві кількість сербів в 50 разів менша, ніж раніше, в Приштині живе всього декілька сербів. Немає нас більше в Косовому полі, де багато чого почалося.

І все це не через те, що хорвати, мусульмани або албанці були сильніші та хоробріші, ніж ми, а через те, що ми не розуміли позицію сербів і світу, через те, що ми не усвідомлювали, що ми не самотні в світі і не можемо бути без світу", - заявив сербський президент.

"Ми бачили і слухали себе, а інші нас не цікавили", - констатував Вучич. Але тепер, за його словами, все змінилося.

Невійськова перемога

"Ми не стали великими таким чином, як дехто замислював. Сьогодні без краплі крові ми зростаємо. Через те, що після багато років Сербія працює і не б’ється ні з ким, діти ростуть, і ми не ховаємо їх після бомбардування", - зазначив Вучич, додавши: "Ми більше не маємо очі на своїх спинах… ми любимо землю наших дітей, а не наших предків, і наша честь не там, звідки ми прийшли, а там, куди ми йдемо і куди ми прийдемо".

"Я не хочу знати про ту велику Сербію, яка йде в берцях і з рушницею в руці. Я знаю ту, яка є сильною з книгою, олівцем, ноутбуком. Працею та знаннями. Я не знаю про гідність у страху від бомб. Я знаю про ту, яка будує школи, дитячі садках, заводи. Безпекою та миром. І це я пропоную вам сьогодні, і це є моя пропозиція і на завтра", - наголосив він.

Читайте також
Маленький сербський блеф: навіщо Белграду загострення конфлікту з Косовом

Своєю метою Александар Вучич вважає перемогу. Але не військову.

"Я хочу, щоб ми перемогли. Нехай Сербія переможе, вперше не знаю за скільки років. Без крові, без мертвих, без жахів та могил. І я хочу щоб ця країна була великою не завоюванням Балкан чи світу, а тим, що вона завоює своє майбутнє. Роботою, знаннями, дітьми - так це майбутнє буде завойоване", - наголосив сербський лідер. Такою є битва, яка нас чекає попереду, зазначив Вучич, знову звернувшись до промови Мілошевича і знову акцентувавши на тому, що тепер все має бути інакше.

За словами Вучича, наразі серби є народом, який стоїть "перед безоднею": "Стоїмо на краю, дивимося вниз, і щось тягне нас донизу, щоб ми зробили цей безглуздий крок". "Ми зникнемо, якщо зробимо це знову. Ми будемо нічим і не матимемо нічого. …Вбило нас ХХ сторіччя. Ми втратили стільки людей, що і в наступному столітті не зможемо компенсувати. У нас немає більше людей, щоб ними "розкидуватися", - констатував сербський лідер.

"Ось тому немає бойових пісень (знову згадка про виступ Мілошевича 1989-го), немає обіцянок щодо надання вам зброї і боєприпасів", - сказав Вучич косовським сербам, але одночасно зазначив, що "ми не дозволимо будь-кому користуватися зброєю та боєприпасами проти вас".

Отже, Вучич чітко дав зрозуміти: Белград готовий втрутитися, якщо з’явиться загроза сербам у Косові. Втім, на сьогодні, вочевидь, на порядку денному – збереження миру. І спроби домовитися з албанцями.

Значну частину своєї промови Вучич присвятив вигадливим вмовлянням косовських сербів у необхідності пошуків компромісу з албанцями.

Він заявив, що хоче забезпечити право сербів у Косові на життя, працю, свободу, безпеку, вільне пересування, навчання, лікування. "І якщо через ці права маємо досягти компромісів, і ми, і албанці, тому що без цього немає миру, то я завжди буду це робити", - зазначив Вучич.

За його словами, поки що немає навіть проекту компромісного рішення, але вести переговори і намагатися впорядкувати відносини із албанцями, на думку Вучича, необхідно. "Отже, рішення не очевидне, але, молимося Богу, принаймні протягом наступних десяти-двадцяти років буде. Все інше означало б кінець нашого існування в Косово і Метохії", - впевнений сербський президент.

Дві Сербії 

Неймовірно довга промова Александара Вучича, за всієї її неоднозначності, це швидше "мова миру". Але в жодному разі це не мова примирення та прощення.

Сербія Вучича має берегти мир, зосередитися на розбудові своєї країни, своєї нації… але тримати свій бронепоїзд із сухим порохом на запасному шляху, щоб, наприклад, прийти на допомогу співвітчизникам у Косові.

Сербія Вучича хоче компромісів з албанцями, але йдеться винятково про взаємні компроміси, а не односторонні поступки з боку Белграда.

Ця Сербія не забуде операцію "Буря", що ліквідувала Сербську країну, натовське бомбардування, через яке Сербська держава втратила контроль над Косовом - усі битви, в яких брала участь Сербія Мілошевича і програла їх. Але одночасно Сербія Вучича вчиться приймати свої поразки і жити далі, не думаючи про реванш та помсту тут і зараз, натомість роблячи аналіз помилок.

Сербія Вучича не хоче одягати берці та брати до рук рушниці. Але, як і Сербія Мілошевича, вона хоче бути великою.

Втім, напевно, різниця в методах в даному випадку є визначальною.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.