Шкоди не буде, користь можлива: що насправді змінять "євроатлантичні норми" у Конституції

Середа, 5 вересня 2018, 09:50 — , Європейська правда
Фото УНІАН

Президентська ініціатива про внесення змін до Конституції щодо європейського та євроатлантичного курсу вже стала приводом до з’ясування відносин між політичними силами. Найзапекліші політичні баталії з цього приводу, очевидно, ще попереду. Та вже зараз варто дати відповіді на кілька запитань:

– що змінить для України "євроатлантична реформа Конституції" від президента?

– що ми втратимо, якщо ці зміни до Конституції не будуть ухвалені?

– чи можливі побічні вигоди (або навпаки – побічна шкода) від розгляду цієї реформи?

– чого бракує президентським пропозиціям?

Нижче ми детально прокоментуємо всі ці питання, та спершу – короткі відповіді.

Юридично конституційна реформа не змінить нічого або майже нічого. На превеликий жаль, вона не зупинить розворот України, якщо одного дня до влади прийде "антизахідний уряд". Ці зміни також не стануть кроком до вступу в НАТО та ЄС – понад те, проект Порошенка чомусь не прибирає з Конституції радянські атавізми, які невластиві країнам НАТО та їхнім партнерам і шкодять нашій співпраці з Альянсом.

Та водночас – і це треба підкреслити – президентські зміни не несуть загрози.

Реальних аргументів проти їх ухвалення немає, можуть бути лише штучні доводи від тих, хто проти ухвалення.

І, попри примарність юридичних гарантій збереження нашого руху до НАТО та ЄС, проект має безсумнівні політичні плюси.

Зрештою тому голосування (чи неголосування) за конституційні зміни продемонструє, хто з депутатів не підтримує рух країни до НАТО та ЄС. Тому навіть виходячи з цього, політична користь від ініціативи Порошенка обіцяє бути не нульовою.

Міфічні зобов’язання

Перші сварки політиків навколо конституційних змін почалися ще до того, як у парламенті з’явився текст президентського проекту. Саме тоді Юлія Тимошенко оголосила, що вона не в захваті від цієї ідеї. Вона не уточнила, чи підтримає ці зміни, але запропонувала альтернативний "шлях до НАТО". Якщо Порошенко пропонує внести зміни до основного закону, то лідерка "Батьківщини" підготувала "меморандум", що не матиме юридичної сили.

Керівник пропрезидентської фракції БПП Артур Герасімов вже пішов у контратаку і звинуватив опонентку у спробі "зірвати вступ України до НАТО та ЄС", немов не знаючи, що питання про "вступ" до цих об'єднань наразі просто немає на порядку денному.

Перший висновок із цього можна зробити вже зараз: політичні дебати про "євроатлантичну Конституцію" будуть запеклими і, як зазвичай, сповненими маніпуляцій.

Читайте також
ЄС і НАТО на вибори: чому конституційна ініціатива Порошенка може обернутися пшиком

Дискусія з приводу президентської ініціативи розгорнулася і в інтернеті.

"Європейська правда" вже опублікувала експертну колонку Анатолія Марциновського "ЄС і НАТО на вибори", де автор доводить: президентський проект не робить Україну ані на крок ближчою до цих організацій, адже для просування на цьому шляху потрібні реформи і тільки реформи.

Ця думка має опонентів, які кажуть, що тепер і президент, і уряд, і парламент будуть юридично зобов’язані проводити зміни, яких вимагають у Брюсселі.

Та на жаль, це не є правдою. Жодні зміни до Конституції не зобов’яжуть уряд вносити законопроекти на виконання Угоди про асоціацію або ж такі, що запроваджують стандарти НАТО. Навіть змінена Конституція не змусить парламент ухвалювати ці закони, не додаючи до них лобістських норм. Так само ці норми не заборонять майбутнім президентам ветувати цілком європейські закони.

У проекті Порошенка немає навіть спроб накласти на політиків такі зобов’язання.

Можете перевірити самостійно.

Так, у блоці про Верховну Раду пропонується додати фразу про "реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору", але ця фраза з’являється у статті 85 про "повноваження Верховної Ради".

Отже, Рада матиме право (але не обов’язок!) рухати нашу державу до членства в НАТО та ЄС. Але ж вона має ці права і зараз!

Те саме стосується блоку про уряд. У статті 116 додати пункт про те, що Кабмін "забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору". Але і ця стаття – про повноваження, а не про обов’язки! Так, в одному з наступних пунктів ідеться, що Кабмін "утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади". Навряд чи хтось візьметься стверджувати, що через наявність цієї норми кожен прем’єр зобов’язаний ліквідувати чи реорганізувати пару міністерств. На жаль, це ж стосується євроінтеграції.

Варто підкреслити: це не є докором президентові. Не йдеться про те, що він "забув" внести до конституційного проекту норми, якими зобов’язав би депутатів рухати державу до НАТО. Навпаки, європейська політична традиція не припускає таких зобов’язань.

Принципи демократії вимагають, щоби парламент діяв самостійно. Зобов’язання ухвалювати те чи інше рішення – неприпустимі (бо інакше навіщо потрібен цей парламент!). В цьому вразливість демократичних інституцій – але в цьому також їхня перевага.

"А якщо знову Янукович?"

Інший аргумент прибічників змін: мовляв, законопроект Порошенка не дозволить повторення подій 2010 року, коли новообраний президент Янукович відмовився від руху до НАТО.

"Ми не можемо допустити, щоб будь-коли наш євроатлантичний напрям був ревізований будь-ким. І зміни до Конституції дають гарантію, що цей напрям буде збережений незалежно від того, які будуть політики в Україні чи на президентській посаді, чи в цьому залі", - заявив, відкриваючи осінню сесію ВР, спікер Андрій Парубій.

Зміни в розділі про повноваження президента справді дещо відрізняються від "парламентських".

"Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору", - каже законопроект.

На практиці це означає таке: якщо один з майбутніх президентів (бо за нинішнього це неможливо уявити) підпише указ про "позаблоковість", то цей гіпотетичний документ можна буде оскаржити в судовому порядку. Або ж якщо парламент, боронь боже, "підчистить" згадки про НАТО у законодавстві, а президент не скористається правом вето і підпише такий закон – то скасовані норми можне буде відновити у Конституційному суді.

Та на жаль, цього недостатньо, щоб створити "запобіжник" від розвороту.

Особливо – коли йдеться про наше зближення з НАТО.

"Європейська правда" не раз і не два писала, що Україна і досі "вигрібає" наслідки розвороту 2010 року. Але йдеться не про те, що за Януковича ми віддалилися від Альянсу, зруйнували співпрацю, сумісність військ з натівськими абощо. Якраз цього не було. Як не дивно, на початку 2010-х років співпраця України з НАТО виявилася навіть активнішою, ніж за Ющенка.

Найбільше нам зашкодило інше: те, що через Януковича в НАТО втратили до нас довіру. А у військовій сфері довіра – то, мабуть, основне, адже союзники мають ділитися один з одним чутливою інформацією. Через це досі доводиться чути в Брюсселі: "Хіба ми впевнені, що завтра Україна не розвернеться, як це було у 2010?"

І якщо гіпотетичний президент та парламент колись оголосять, що Україна більше не прагне членства в Альянсі, то це може назавжди закрити для нас Альянс. І це жодним чином не залежатиме від того, чи скасує це рішення Конституційний суд.

Плюси та позитиви

Це все, звісно ж, не означає, що у президентської ініціативи немає плюсів – вони є. Теоретично вони можуть бути навіть відчутними. Та йдеться лише про політичні, а не юридичні потенційні позитивні наслідки цих змін до Конституції.

По-перше, виборці отримають додатковий привід вимагати у політиків запровадження європейських норм, і дискутувати з тими, хто виступає проти європейського вектора розвитку України. А партії, які виступають за "примирення з Росією", "євразійський союз" тощо – стають на шлях, що суперечить Конституції. І це вже є важливим для політичного розвитку держави.

Варто окремо наголосити: про партійну цензуру не йдеться. Антинатовські партії на кшталт Опоблоку не стають незаконними. Зміни Конституції від Порошенка не запроваджують "політичний диктат НАТО та ЄС" і не накладають юридичну заборону на тих, хто виступає проти вступу до Альянсу. Але політичних аргументів у протистоянні цим силам явно побільшає.

Є також другий, ще важливій потенційний наслідок.

Ми вже згадали про брак віри Заходу в те, що Україна дійсно обрала свій вектор, що він не зміниться як флюгер із наближенням передвиборчого періоду або відразу після нього. І якщо при голосуванні в Раді за зміни до Конституції на табло з’явиться цифра, що суттєво перевищує 300 голосів – це буде гарним аргументом у подальших дискусіях наших дипломатів та політиків у Брюсселі.

Звісно, без реальних дій, без зміни законодавства, без проведення реформ зміни до Конституції ніяк не наближують нас до ЄС та НАТО.

Але якщо після виборів реформи продовжаться, то проєвропейські конституційні норми, що стануть додатком до проєвропейских змін, точно нам не зашкодять.

Важливо підкреслити: у тих депутатів, хто справді виступає за рух України до ЄС та НАТО, немає обґрунтованих підстав голосувати проти євроатлантичних норм у Конституції. Ці пропозиції не несуть негативу, не шкодять нашому руху до ЄС та НАТО, та водночас можуть мати хоч і обмежений, але позитивний вплив на цей рух.

То який стимул голосувати проти – крім бажання "насолити Порошенкові" і мимохідь державі?

І, до речі, звідси випливає ще один плюс. Голосування за цей проект стане до певної міри індикатором, демонстрацією того, хто з депутатів є щирим у підтримці НАТО, а хто знаходитиме причини та приводи не голосувати – приміром, для того, щоби "не втратити виборців на Сході".

І, насамкінець, про ще один гіпотетичний плюс.

Якщо колись в Україні з’явиться законодавство про імпічмент, то в ньому, на основі конституційних норм, цілком можливо буде прописати також покарання за зміну конституційного вектора руху країни. А отже, хоч ці зміни і не дозволять зупинити розворот, якщо він станеться – але можуть допомогти покарати президента, якщо той припуститься такого розвороту. (Хоча це – радше глибока теорія. Процедуру імпічменту обіцяють врегулювати ще від часів Кучми, та віз і донині там.)

Мінуси та вади

Головна та, імовірно, єдина загроза – це те, що законопроект Порошенка, винесений в Раду, може так і лишитися не ухваленим через брак голосів.

І тут варто ще раз повторити тезу з колонки Анатолія Марциновського та зі статті, яку "Європейська правда" публікувала ще на початку літа: серйозним ризиком є непроходження президентського законопроекту в парламенті, що означатиме іміджеві збитки для України. Якщо внесення цих змін стане нашим аргументом у дискусії з країнами-членами НАТО, то провал голосування перетвориться на козир для тих, хто прагне закрити двері Альянсу для України. Мовляв, бачите, вони й самі не впевнені у своєму прагненні йти на Захід.

І те, що частина депутатів відмовиться голосувати не через доводи проти НАТО, а просто щоби "насолити Порошенку" та/або не сваритися з виборцями, не матиме жодного значення.

А зібрати 300 голосів, та ще й у передвиборчий період – завдання не з простих.

І на додаток – про ще одну ваду чи то "незавершеність" конституційного проекту.

Ми справді віримо, що Україна збереже свій рух до НАТО – принаймні, доки ця структура діятиме у нинішньому вигляді. Після російської агресії цей шлях став безальтернативним. Але це означає, що Україні ще не раз доведеться вносити зміни до Конституції, адже президентські пропозиції ані на крок не наближають нас до сумісності з Альянсом.

Як справедливо зазначив Богдан Яременко, Порошенко пропонує прибрати з Конституції норму про оренду іноземними державами військових баз на території України. Цю норму свого часу додали у Конституцію для "тимчасового узаконення" ЧФ РФ. Прибравши її, президент лишив іншу норму, записану у статті 17: "На території України не допускається розташування іноземних військових баз". Але якщо ми рухаємося до НАТО та прагнемо стати членом цієї організації, якщо просимо про допомогу Альянсу та всього світу у боротьбі з російською агресією (та ще й закликаємо ООН надіслати в Україну миротворчу місію!), то цю норму однозначно доведеться змінити.

Тим більше несумісною з НАТО є унікальна пострадянська норма, якої немає у жодній державі-члені Альянсу, а також у її найближчих партнерах (приміром, у Грузії).

Це – норма про те, що будь-які навчання українських військових разом із іноземними збройними підрозділами – чи то в Україні, чи то за кордоном – потребують схвалення у Верховній раді (п.23 ст.85: "До повноважень ВР належить схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України"). І так само за цим пунктом Рада має схвалювати допуск іноземних підрозділів з країн-партнерів, готових посилити захист нашої держави від агресора.

Цей атавізм, який суперечить не тільки принципам Альянсу, але і здоровому глузду, точно треба прибрати.

Причини, з яких президентські пропозиції не зачепили ці пункти, загалом зрозумілі. Такі зміни додатково зменшили би шанси зібрати в Раді 300 голосів, вони роблять проект надто ризикованим. До того ж зміна положення про заборону військових баз потребує іншої процедури – затвердження на референдумі.

А тому, як кажуть, "слона варто їсти частинами".

Отже, підсумуємо.

Звісно, президент Порошенко, подаючи цей проект, переслідував політичну мету. Звісно, зареєстрував його "під вибори" і зробив це дарма – значно краще було би внести такі пропозиції раніше, до входження у передвиборчий сезон.

Але того дня, коли проект все ж винесуть на голосування в Раді, його потрібно буде підтримати. Реальних аргументів проти цього проекту немає. До того ж провал цих змін може надто дорого коштувати державі – а їх затвердження, навпаки, здатне допомогти Україні.

Головне – не обмежуватися одними лише змінами до Конституції. Бо без продовження і прискорення реальних реформ слова у Конституції про "європейський та євроатлантичний вибір" стануть знущанням, а не реальним наближенням нашої держави до НАТО та ЄС.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.