Від Польщі до Мальти: хто замінив для нас російський ринок після асоціації з ЄС

П'ятниця, 10 травня 2019, 09:00 — , Європейська правда
Фото УНІАН

Продажі українських товарів у ЄС збільшилися на 40%, як стверджує брюссельська статистика, обрахована у євро? Чи зростання було ще більшим – на 55%, як порахував український Держстат у доларах США? І та, і та цифра – збільшення експорту товарів з України до ЄС з 2015 по 2018 рік.

Можна довго сперечатися про те, хто рахує краще, про зміни курсу євро до долара, про вплив виходу бізнесу з тіні тощо... Та хай хто правий у цій суперечці, фактом є те, що за ці роки торгівля між Україною та Євросоюзом безпрецедентно зросла.

Причому найшвидше зростає експорт переробленої продукції. Нині вона складає 75% у продажах українських товарів до ЄС – погодьтеся, це чимало!

Цей стрибок був би неможливий без Угоди про асоціацію (УА), що включає глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі. До речі, точно таку динаміку має Молдова, яка підписала УА разом із нами та грузинами. І це стало, ймовірно, найбільшою з усіх "морквин", які держави-сусіди ЄС отримали у рамках Східного партнерства – формату, який наступного тижня відзначатиме своє перше 10-річчя.

Особливо тішить, що наша торгівля не сконцентрована на одній-двох сусідніх європейських державах: українські виробники знайшли ринок усюди. (Спойлер: а найбільше зростання показав експорт... ні, не в Польщу, а на Мальту!)

Хронологія стрибка

Єдиний ринок ЄС став головним торговельним партнером України ще у 2014 році, і це було більше ніж закономірно.

Торгівля з Російською Федерацією (РФ) спадала ще у попередній рік через обмеження, запроваджені Кремлем – але за підсумками 2013 року Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану все одно залишився головним торговельним партнером нашої держави. Та згодом торговельна війна з боку РФ доповнилася гібридною, а потім і "звичайною", зробивши торгівлю з Росією не лише складною та ризиковою, але для декого з українських експортерів – ще й неприйнятною.

А 2014 року запрацював безмитний режим для українського експорту до ЄС, передбачений УА. Спершу Європа відкрила митний кордон в односторонньому порядку, а від 2016 року він відкрився вже на постійній основі, в обидві сторони.

 
 

Втративши спершу кримські підприємства, а згодом промисловий та експортний потенціал Донбасу і російський ринок для решти експортерів, Україна досі не відновила довоєнні обсяги зовнішньої торгівлі.

Тут немає нічого дивного. Виробництва, що лишилися на окупованій території, складно швидко компенсувати. Та й пошук нових ринків – штука непроста. Але торгівля з Євросоюзом стала винятком iз правила.

Більше ніж 42,5% – саме стільки склала сумарна частка 28 держав-членів ЄС в загальному обсязі українського товарного експорту за 2018 рік. Європа ніколи не мала такої частки у нашій зовнішній торгівлі. І це – те, чого жодними адміністративними методами не досягти. Бізнес сам відчуває, що тепер йому легко торгувати з ЄС.

Це, до слова, не межа. До прикладу, в Молдові минулого року майже 70% експорту йшло до ЄС.

Але повернемося до України. Європа – велика, і варто зрозуміти, куди саме у ЄС йдуть українські товари. Тут маємо безперечний успіх: нашим виробникам вдалося завоювати ринки у значно більшій кількості держав ЄС, аніж їхнім молдовським колегам.

Від Іспанії до Польщі

Ринкові відносини є цинічними за своєю природою. Бізнес йде за грошима, і міжнародна торгівля не припиняється навіть із ворогом – подобається нам це чи ні.

Якщо рахувати не митні союзи, а окремі держави, то Росія до 2018 року лишалася найбільшим імпортером українських товарів. Попри економічні санкції, регулярні проблеми на кордоні тощо – статистика 2018 року свідчить, що у світі досі немає країни, до якої ми продавали би більше, ніж до РФ. Та рік від року російська частка у загальній торгівлі спадає. У 2012 році це було 25,6% усього українського експорту, а у 2018 – лише 7,7%. А у 2019 на місце лідера, схоже, вийде Польща, свідчить статистика за перший квартал цього року.

До слова, свого часу по українській економіці боляче вдарило те, що чверть нашого експорту була орієнтована на РФ. Такий рівень залежності від однієї держави є надкритичним, до того ж створює спокуси для економічного тиску. Натомість нинішній рівень торгівлі з РФ (менше 8%) за міжнародними нормами є безпечним.

Читач може спитати, у чому ж відмінність нашої концентрації на експорті в ЄС? Відповідь є. І це – не лише різне ставлення до України у Москві та в Брюсселі. Ключова відмінність інша.

Наш експорт до ЄС не сконцентрований лише на одній чи навіть кількох державах.

Товари на 20 з гаком мільярдів доларів, які ми продали до ЄС у 2018 році, "розмазані тонким шаром" по всьому континенту.

Звісно, є держави, з якими наш бізнес торгує найактивніше. До Польщі, Італії та Німеччини ми продаємо на суму понад 2 млрд євро. Ще до трьох країн – експорт вищий за 1 млрд євро. Ще три за рік-два мають усі шанси перетнути мільярдну позначку.

Але немає жодної держави, від якої залежала би критично висока частка нашої торгівлі. Навіть на Польщу припадає менше 7% експорту українських товарів.

Країна ЄС

млн $

Польща

3258

Італія

2629

Німеччина

2208

Угорщина

1646

Нідерланди

1604

Іспанія

1370

Румунія

933

Чехія

878

Словаччина

864

(Експорт 2018 року з України до держав-членів ЄС, дані Держстату, який веде обрахунок у доларах США. Загальний обсяг експорту до ЄС – $20 158 млн, до усього світу – $47 340 млн)

А тепер порівняймо з Молдовою. Тут картина і близько не схожа на українську: Румунія забирає аж 25% від усього молдовського експорту (та 35% експорту до ЄС). Україна такої залежності уникла, і це – додатковий привід цінувати той успіх у диверсифікації, якого досягли наші експортери.

І, щоби закінчити з питанням "куди продаємо?", маємо ще одну добру новину. Від 2016 року, тобто від початку роботи вільної торгівлі Україна-ЄС, зріс експорт практично до всіх європейських держав.

Ми вже згадали, що загальний експорт до ЄС зріс у півтора рази (точніше, на 55%). Окремі країни мають ще спритніше зростання постачань з України: Нідерланди – на 77%, Німеччина – 66%, Польща – 65%, Угорщина – 81%, Словаччина – 84%, Латвія та Бельгія – удвічі, Естонія – у 2,3 рази тощо.

Але найбільший "вибух" продемонструвала торгівля України з... Мальтою. У 2018 роцi ми продали туди у 5,4 рази більше товарів, ніж у 2015-му! Але розчаруємо – справжньої сенсації тут немає. Експорт до Мальти 2018 року склав близько 60 млн євро. Не копійки, але все ж невелика сума для української промисловості. Достатньо кількох значних контрактів, щоби торгівля зросла в рази – але так само вона може впасти, коли контракти будуть виконані. Тому мальтійський рекорд – це радше цікавий факт, аніж ознака великої перемоги.

Чим торгуємо?

Зрозуміло, що від зростання експорту виграють усі – це і підтримка стабільності гривні, і робочі місця, і податки. Але цікаво, що ми постачаємо до Європейського Союзу? Чи багато правди у твердженнях про те, що Україна продає до ЄС лише руду, метал та пшеницю? І чи правда, що пробитися на європейський ринок можуть самі лише олігархи чи величезні підприємства?

Чи не найбільший міф – те, що торгувати з Євросоюзом здатні лише гіганти. Ні, це під силу також малим підприємствам, не кажучи вже про середні.

Так, у 2017 році експорт товарів до ЄС здійснювали понад 14 тисяч українських підприємств, порахували у Мінекономрозвитку.

Погодьтеся, стількох олігархів в Україні напевно немає :)

Складно знайти велике медіа, яке б за останні роки не згадувало про українських виробників, що знайшли вихід на ринок ЄС. "Європейська правда" писала про такі бізнеси, адже історії їхнього успіху справді надихають.

Підприємці знаходять напрямки, які більшість взагалі не сприймає як серйозний бізнес. Приклад – експорт чорниці та схожої на неї лохини (остання ягода відома також за російською назвою "голубика").

Думаєте, лісові ягоди – то "кустарне", несистемне заняття, на якому серйозно не заробиш? Та ні, світ змінюється! Нині такі ягоди не збирають у лісі, а вирощують промислово, причому Україну вважають одним із перспективних гравців. Вже цього року площа плантацій лохини в Україні може сягнути 3000 га і стрімко зростає. Хоча нам досі далеко до Польщі, де під цю ягоду відведено, за різними оцінками, 11-14 тисяч гектарів.

І про обсяги ринку. ЄС нині споживає 160 тисяч тонн лохини на рiк. Це – понад півмільярда євро за оптовими цінами. А головне – попит на ягоду зростає і, за оцінками фахівців, може збільшитися учетверо! На цей смачний ринок, звісно, дивимося не тільки ми ("Європейська правда" свого часу публікувала репортаж "Докопатися до мишей" про грузинський досвід ягідного експорту).

Та можна з гордістю сказати, що українські виробники пішли далі: є ті, хто не лише продає ягоди, а перероблює їх. А це – більше робочих місць, більша додана вартість, більше грошей. Історія такого успіху – у репортажі "Здивувати чорницями".

Наші виробники виявляються конкурентними у ЄС і у тих галузях, де цього ну точно не чекаєш. Як приклад – виробництво дитячих книжок та іграшок для європейських дітей. Ми вже переказували розповідь одного з виробників ("Зайчик з неєвропейськими вухами"). Але гравців ринку – значно більше.

Чи уявляли ви, що продаж у ЄС українських іграшок приніс понад 65 млн євро?

Це – 0,4% всіх доходів від нашого експорту в Європу.

І навіть серед найпопулярніших експортних позицій можна знайти те, що здатне здивувати. Так, друге місце серед усіх товарів, проданих до ЄС у першій половині 2018 року, посіли... комплекти свічок запалювання для автомобілів. Цей товар забрав на себе 7% вартості усього українського експорту до ЄС! Це насправді не дивно, якщо знати, що Україна поволі перетворюється на один iз центрів виробництва обладнання для автомобілів.

Загалом категорія "Машини, обладнання та механізми, в тому числі електротехнічне обладнання" досягла 14% українського експорту до ЄС.

Натомість "гола", необроблена сировина нині складає всього лише близько чверті нашого європейського експорту, як порахували в Інституті економічних досліджень. Так, це також чимало; так, ступінь переробки багатьох експортних позицій і досі невисокий. Але він зростає рік від року!

Тому можна з певністю говорити: ті, хто вважав, що Угода про асоціацію перетворить Україну на "сировинну базу" Європи, виявилися неправі. Тенденція є абсолютно протилежною. Три роки дії ЗВТ наочно це довели.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Цю статтю було підготовлено в рамках проекту "Східне сусідство ЄС". Думки, висловлені в статті, належать виключно автору

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua