Варшавські друзі Путіна: як подолати вплив РФ на українсько-польські відносини

П'ятниця, 31 травня 2019, 10:30 — , Центр "Нова Європа"
Фото: oko.press

Польща як об'єкт російського впливу є цікавим і навіть дещо парадоксальним кейсом.

По-перше, на відміну від багатьох урядів західноєвропейських держав, польські політичні еліти є виразно антиросійськими. Утім, це не означає, що Польща має імунітет до російського впливу: у деяких випадках антиросійські настрої його навіть послаблюють.

Парадоксальним чином російський наратив роздмухує праворадикальні й навіть антиросійські настрої у Польщі, щоб змусити її виглядати "істеричною" та ненадійною в очах західних партнерів, таким чином дискредитуючи її антиросійські заклики.

Крім того, у випадку Польщі однією з ключових складових російської політики є антиукраїнський наратив – вбивання клина у двосторонні відносини. Кінцевою метою цього впливу є послаблення підтримки демократичних змін в Україні з польського боку і, таким чином, послаблення як України, так і самої Польщі.

Які інструменти використовує РФ?

Оскільки у Польщі можливості Росії для прямого впливу обмежені, більшого значення набувають непрямі засоби впливу.

Типову схему такого впливу і взаємозв'язків російської розвідки, бізнесу та польських місцевих гравців викрили українські хакери, зламавши переписку білоруського "історика та публіциста" Аляксандра Усовського.

Як свідчить листування, опубліковане на сайті InformNapalm, у координації з депутатом Держдуми, директором Інституту країн СНД Константіном Затуліним та на гроші олігарха Константіна Малофєєва, діяльність принаймні частини цих антиукраїнських акцій у Польщі координувалася Усовським та фінансувалася з Росії.

Інші ідеї, які обговорювалися у переписці, однак, не були реалізовані: створення проросійської групи депутатів у польському Сеймі (які пройшли б по виборчих списках партії PSL (Polskie Stronnictwo Ludowe), створення дискусійного клубу польських націоналістів "Polonia Vita", ухвалення закону про підписання всіма українцями, які прибувають до Польщі, декларації засудження ОУН-УПА.

Важливо підкреслити, що з листування не випливає, що абсолютно вся антиукраїнська діяльність цих організацій була інспірована та фінансована з Москви. Швидше навпаки, йдеться про партнерські стосунки, коли у праворадикальних польських організацій та у росіян збігаються цілі, а польські праворадикали могли "капіталізувати" свої ідеї та вміння.

Окрім того, якщо вірити листам Усовського, партії "Кукіз'15" та KORWIN навіть були готові співфінансувати дискусійний клуб.

Польський аналітик Марчін Рей називає такі проросійські організації "стартапами", які росіяни оцінюють на предмет того, чи варто в них інвестувати.

Політичні інструменти

Серед польських політичних еліт антиукраїнські настрої та критика України, наявні принаймні серед певних груп, не є синонімом проросійських. У польському політичному середовищі є консенсус щодо Росії, і сьогодні жоден серйозний польський політик не пропонує зближення з Росією.

Підтвердженням солідарної позиції Польщі є той факт, що за ухвалу із закликом звільнити Олега Сенцова та інших політв’язнів проголосувало 410 з 460 депутатів польського Сейму.

Зокрема, усі опитані в рамках цього дослідження експерти одностайно стверджують, що Росія не має серйозних зв’язків у правлячій партії. Йдеться не стільки про антиросійськість "Права і справедливості", скільки про токсичність "російської карти" – зв'язки з Росією вважаються у Польщі тавром, і публічно їх демонструвати готові хіба що маргінальні політики та громадські діячі.

Інша справа, що тривале протистояння на історичному ґрунті призвело до того, що підтримка України у Польщі зараз є електорально непопулярною.

Організації та особи, які прямо представляють російські інтереси в польському політикумі, нечисленні. Важливо, що усі опитані в рамках цього дослідження польські експерти одноголосно стверджують, що серед правлячої партії "Право і справедливість" немає осіб, які б лобіювали російські інтереси.

Однак в останні три роки тема України стала "розмінною монетою", яку ПіС використовує у конкуренції з праворадикалами. Через це правляча партія стала заручницею своєї власної політики: визначивши історичну політику як пріоритет політики зовнішньої та видавши чимало заяв з приводу "бандеризації" України, ПіС просто не може дозволити собі публічну підтримку України.

Натомість, більше відвертими у своїх антиукраїнських настроях є члени партії "Кукіз 15" (як-от Марек Якубяк) та "Національного руху" (маленька партія на чолі з Робертом Вінніцкі), а також Конфедерація незалежної Польщі. Перші дві партії відомі своїми пропагандистськими висловлюваннями у дусі російських наративів щодо України.

Прямим представником російських інтересів є псевдопартія "Зміна" (Zmiana) та її голова Матеуш Піскорський. З-поміж іншого, він займався "виборчим туризмом" до невизнаних територіальних утворень (як-от Придністров'я, Південна Осетія, Абхазія) або до країн, які становили для Росії стратегічний інтерес (Україна, у тому числі "референдум" у Криму у 2014 році, Сирія) – тобто забезпечував легітимізацію виборів як "незалежний спостерігач" від міжнародної спільноти.

Міжнародна організація журналістів-розслідувачів "Organized Crime and Corruption Reporting Project" з'ясувала, що Піскорський та його установи отримували гроші від Росії через підставні організації. З 2016 року він перебуває під вартою за підозру у шпіонажі на користь Росії та Китаю. Після двох років під вартою 24 квітня 2018 року розпочався судовий процес щодо його справи.

Варто також згадати депутата Європарламенту Януша Корвіна-Мікке, який сповідує відверто проросійські та антиукраїнські погляди, зізнається у захопленні Путіним та підтримує анексію Криму. Зважаючи, що очолюваний ним блок на останніх виборах не потрапив до ЄП, вже незабаром Корвін-Мікке матиме більше часу для просування антиукраїнських тез у Польщі.

 

У пошуках протиотрути

Парадоксальним чином потреба об’єднати зусилля у протидії російському впливу не стоїть на порядку денному діалогу між Україною та Польщею (за винятком роботи спецслужб).

Необхідно передусім внести це питання у двосторонній порядок денний – на рівні адміністрацій президентів, міністерств закордонних справ, спільних слухань груп міжпарламентської співпраці.

Завдання №1 – уникнення напруження там, де це можливо. Хоча історичні суперечки між Україною та Польщею імовірно триватимуть ще довго, необхідно не створювати зайву напругу у відносинах там, де цього можна уникнути. 

Перш за все, у польської влади, справедливо чи ні, дедалі більше закріплюється відчуття, що Україні не можна довіряти: у дипломатичних колах посилаються, зокрема, на низку невиконаних обіцянок українських високопосадовців.

Україна не має бути зручним партнером для Польщі на шкоду власним національним інтересам – однак вона має бути партнером надійним та передбачуваним.

Наступний крок – Україні критично необхідно працювати над своїм іміджем у Польщі: саме наявні антиукраїнські настрої дають Росії можливість на них грати.

Оскільки більшість провокацій на території Польщі відбуваються саме на території східних воєводств (де населення найбільш болюче ставиться до історичних питань через власні родинні історії), саме там Україні потрібно зосередити зусилля у першу чергу.

Варто розглянути можливість проведення спільних навчань Збройних сил України з польськими загонами територіальної оборони – такі навчання сприятимуть як усвідомленню спільної місії військ двох держав, так і міжлюдським контактам.

Зрештою, у "гібридному протистоянні" з РФ Київ має потужних союзників, чий потенціал досі не задіяний на повну.

Зокрема, у порозумінні України та Польщі зацікавлені Сполучені Штати, які мають вплив на обидві країни. Тож американська підтримка та посередництво потенційно можуть бути задіяні для розв'язання деяких критично проблемних питань у двосторонніх відносинах.

Ще одним партнером України у Польщі є польський бізнес. Україна має залучати польських бізнесменів до публічного озвучення ролі та якості роботи українців у польській економіці – на противагу публічним маніпуляціям польського уряду щодо мільйона "біженців" з України, яких нібито прийняла Польща.

І нарешті, природним партнерством для України та Польщі видається спільне протистояння реалізації проекту газопроводу "Північний потік-2". Навіть якщо газопровід у майбутньому запрацює, спільний наголос на загрозі проекту для Східної Європи звучатиме голосніше, ніж заяви окремих держав.

Автор: Катерина Зарембо, 

заступниця директора Центру "Нова Європа"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua