Євроінтеграція де-факто: наскільки просунулася Україна у впровадженні УА

Середа, 24 липня 2019, 16:00 — , для Європейської правди
Фото пресслужби Офісу президента України

Від кожного саміту з ЄС українська публіка очікує новин про відкриття перспективи членства для України.

Так само традиційно Євросоюз обмежується повторенням фрази, прописаної у преамбулі Угоди про асоціацію: "ЄС визнає європейські прагнення України і вітає її європейський вибір". Не більше.

Чи означає це, що жодного прогресу в інтеграції з ЄС немає і не може бути? Зовсім ні.

Рівняння на 2023-й

Стратегія руху до Євросоюзу як секторальної інтеграції не є чимось дуже оригінальним. Ідея проста: максимально наблизити Україну до ЄС де-факто, і тоді питання про де-юре членство буде набагато легше вирішити.

Тому варто ще раз детально подивитися на зміст Угоди про асоціацію. Це дійсно дуже складний для прочитання юридичний текст, і навряд звичайна людина без підготовки зможе зрозуміти, що ж ця Угода дає Україні - крім обнуління тарифів у взаємній торгівлі і різноманітного "домашнього завдання" з приведення українського законодавства у відповідність до права ЄС.

Що часто залишається поза широкою увагою - то це те, що має статися унаслідок виконання Україною "домашнього завдання". Угода передбачає, що у такому випадку в певних секторах ЄС може прийняти рішення про відкриття свого внутрішнього ринку для України.

Це означає інтеграцію України з ЄС у цих секторах на тому ж рівні, що і для країн-членів. Відповідно, у цих секторах український бізнес не потребував би жодних додаткових дозволів, сертифікатів або ліцензій для діяльності на європейському ринку.

Таким чином, ідеться про інтеграцію до ринку ЄС де-факто, яка полегшить нашу подальшу інтеграцію де-юре.

Загалом Угода про асоціацію передбачає таку інтеграцію у 14 секторах. Таким чином, вона передбачає відкриття ринку ЄС у такому обсязі, який раніше був доступний лише для країн-кандидатів на вступ до ЄС та для країн Європейської економічної зони (Норвегія, Ісландія) та Швейцарії – країн, які максимально інтегровані у спільний ринок ЄС.

У самому тексті Угоди на виконання необхідних умов Україні відведено 8 років для всіх 14 секторів. Відлік почався з 1 січня 2016 року, з початку застосування положень про Поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі.

Іншими словами, 

ключові положення економічної частини Угоди мають бути виконані до кінця 2023 року - протягом каденції президента Зеленського і нового складу Верховної ради.

Чи нинішні темпи інтеграції до ринку ЄС відповідають запланованим? Від 1 січня 2016 року вже минуло більше трьох років. На цей час, відповідно до термінів, передбачених Угодою на виконання її "домашнього завдання", Україна мала би виконати потрібні умови у чотирьох секторах.

За оцінками експертів, наразі можна вважати, що Україна виконала своє завдання у двох секторах. В обох із них ЄС досі не ухвалив рішень про відкриття ринку.

Що зроблено?

Чому так? Аналіз стану справ у шести різних секторах (сферах) показує найрізноманітніший спектр ситуацій і проблем.

Так, донедавна у питаннях митних процедур був провал виконання з боку України, але у 2019 році почались обнадійливі кроки: Верховна рада ухвалила у першому читанні закони про авторизованого економічного оператора та про спрощення транзитних процедур.

Це сталося після ухвалення урядом рішення про створення Державної митної служби.

Ця сфера є яскравим прикладом того, як інституційне питання, напряму не охоплене Угодою (існування митної служби як окремого органу державної влади), впливає на динаміку виконання її положень щодо регуляторного наближення.

У сфері технічного регулювання безпечності промислових товарів Україна вже по суті виконала своє "домашнє завдання", але ЄС ніяк не наважується на відкриття ринку шляхом укладення відповідної угоди про оцінку відповідності та прийняття промислової продукції (Угода ACAA) з Україною.

Це має стати першим прикладом ухвалення рішення ЄС про відкриття ринку – і це ніби дуже технічне питання насправді виявилося дуже політичним.

Щодо ринку газу українське законодавство вже значно наближене до основних вимог Третього енергетичного пакету ЄС.

Триває імплементація – так, у першому півріччі 2019 року відбувся довгоочікуваний перехід зі щомісячного на добове балансування ринку, як у країнах ЄС.

Але невирішеними лишаються два ключових питання: анбандлінг "Нафтогазу" та лібералізація постачання побутовим споживачам. Плюс додало проблем останнє рішення Конституційного суду щодо неконституційності незалежного регулятора, а це є вимогою права ЄС.

Щодо Цифрового ринку, через великий обсяг нововведень у праві ЄС, Україна не може далі сама рухатися і зараз чекає на висновки експертів ЄС щодо проєкту "дорожньої карти" із визначенням шляхів виконання Угоди в цій сфері.

Хоча у деяких напрямках вже можна говорити про перспективи – так, набуття чинності новим законодавством наприкінці 2018 року зробило актуальним питання про укладення угоди між Україною і ЄС про взаємне визнання електронних довірчих послуг.

Цікавий приклад державних (публічних) закупівель, де Україна і ЄС вже фактично відкрили ринки один одному – цікавий тому, що це відбулося навіть без ухвалення потрібних рішень у рамках Угоди про асоціацію.

Сталося це завдяки обопільній участі в Угоді СОТ про державні закупівлі (угода GPA). Тобто це приклад того, як цілі Угоди про асоціацію можуть бути виконані іншими засобами, ніж ті, що передбачені нею.

У секторі фінансових послуг є відчутний поступ у впровадженні норм ЄС, але з огляду на докорінну зміну регулювання ринку ЄС постає питання, чи передбачена Угодою про асоціацію перспектива режиму внутрішнього ринку у цьому секторі залишається чинною.

Адже чинне законодавство ЄС не передбачає роботи європейських наглядових органів – регуляторів фінансових послуг – поза межами ЄС.

* * * * *

Отже, наявні як сектори/сфери, де існує явна затримка з виконанням Україною свого "домашнього завдання", так і сектори/сфери, де ЄС вагається з прийняттям рішень зі свого боку, хоча Україна вже виконала те, що було потрібно.

Також є сектори/сфери, де законодавство Євросоюзу пішло значно вперед з часів завершення у 2011 році переговорів між Україною і ЄС щодо Угоди про асоціацію.

Тому логічно, що на останньому засіданні Ради асоціації у грудні 2018 року сторони погодились розпочати оновлення додатків до Угоди про асоціацію, які визначають обсяг українського "домашнього завдання" та пов’язані домовленості про перспективи відкриття ринку ЄС.

Не випадково, що першим таким оновленим у 2019 році додатком став Додаток XXVII стосовно енергетики. Оновлення потребують і інші додатки - у першу чергу, Додаток XVII-3 про телекомунікаційні послуги, а також Додаток XVII-2 про фінансові послуги.

Такими є результати на сьогоднішній день. Вже минуло 3,5 роки із 8, відведених на виконання Україною ключових положень економічної частини Угоди.

Що ж має відбутися далі, протягом наступних 4,5 років? Поговоримо про це у наступній статті.

 

Автор: Дмитро Шульга,

директор Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження"

Стаття підготовлена на основі аналітичного звіту "Інтеграція у рамках асоціації: динаміка виконання Угоди між Україною та ЄС", підготовленого Європейською програмою Міжнародного фонду "Відродження" із залученням експертів Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна - ЄС та інших незалежних експертів у рамках проєкту "Громадська синергія", що фінансується Європейським Союзом.

Більше розібратися у змісті положень Угоди про асоціацію можна за допомогою навчального онлайн-спецпроєкту "Угода про асоціацію Україна-ЄС" 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua