Від Сандерса до Оказіо-Кортес: "майже комуністи" кинули виклик політиці США

Четвер, 25 липня 2019, 11:22 — , для Європейської правди
Фото: gq.com
Александрія Оказіо-Кортес – наймолодша американська конгресвумен

Чи можна робити аналіз політичних розкладів у США, базуючись на класичних політичних схеми "демократи-республіканці"? Адже у сучасній Америці такі схеми продовжують працювати радше у програмних промовах, аніж в реальності.

Прихід Дональда Трампа до влади у 2016 році багато в чому став маркером такого зрушення. Саме з 2016-го ми починаємо вже доволі чітко говорити про консервативних республіканців та ліберальних республіканців.

Інший бік цього тренду – поділ демократів на помірних та лівих.

Наслідком цього стало становлення такого давно забутого для американської політики явища, як "демократичний соціалізм".

За твердженням New York Times, саме демократичний соціалізм стає політичним флагманом Америки. Очевидно, що і надалі він відіграватиме одну з центральних ролей у американському політичному житті та вноситиме корективи в поточний порядок денний Сполучених Штатів.

То звідки ж приходять нові американські ліві, чого від них чекати і головне – як вони розіграють карту президентських виборів 2020 року?

"Загін" американської політики

Перш за все, варто почати з простого питання: що ж таке "демократичний соціалізм"?

Найбільш прискіпливі читачі захочуть поправити й змінити термін на "соціальну демократію" – близьке і знайоме нам європейське політичне віяння. Одначе саме в подібній термінологічній плутанині можна загубити дійсне значення лівого крила американської політики.

Адже насправді місце демократичного соціалізму лежить десь між звичними нам соціал-демократами та більш радикальними лівими. Скажімо, якщо соціальні демократи готові співіснувати з капіталізмом та працювати за його правилами та законами, то більшість демократичних соціалістів дотримуються доволі радикальної думки про перехідність та тимчасовість капіталістичної системи і неможливість правильного існування соціалізму в її межах.

Тобто їхньою кінцевою метою дійсно є утвердження соціалізму, але… демократичним шляхом. Тому вони готові поки "гратися" в загальному руслі демократичного капіталізму.

 Проте зарано вірити в голосні заяви консервативних сил Америки про "відродження комунізму".

Це доволі суттєве перебільшення, тому товариство з правого крила може бути спокійним.

Ще з часів активної діяльності сенатора Маккарті в Сполучених Штатах мало знайдеться таких, хто відкрито схвалюватиме теоретичний доробок Карла Маркса. Хоча докоряти авторам таких заяв важко – в демократіях, де складно знайти певну різноманітність у лівих партіях (можна було б замахнутися і сказати, що ліві партії в нашому випадку де-факто відсутні), така плутанина у назвах та навіть самоідентифікації є передбачуваною.

Загалом подібні порівняння – не більше ніж спроба зробити свого ворога ще більш ворожим та ще страшнішим. Для дійсного розуміння феномену популярності лівих у сучасній Америці треба копати глибше.

Невизначеність у поняттях, промовах та політиці – це багато в чому лише вершина айсберга.

Не так важливо, що Берні Сандерс та Александрія Оказіо-Кортес, що обоє називають себе демократичними соціалістами, виступають за різні цінності та багато в чому різні інтереси. По суті, вони все одно складають один фланг Демократичної партії – той самий її край, який називає себе "демократичними соціалістами" і який незадоволений як самою системою, так і тією боротьбою, яку веде проти неї Демократична партія.

Їхній запит – нова соціальна справедливість.

Нові американські демократи (не плутати з "новими демократами" часів Клінтона) готові цей запит вдовольнити – через загальну безкоштовну медицину, через нову кліматичну політику, через нову систему соціального забезпечення та інші ліберальні вигоди.

Нашумілий останнім часом "Загін" – Александрія Оказіо-Кортес (конгресвумен від штату Нью-Йорк), Рашида Тлаїб (конгресвумен від Мічигану), Ільхан Омар (конгресвумен від штату Міннесота) та Аяна Преслі (конгресвумен від штату Массачусетс) – якраз і є найбільш яскравим втіленням цього нового покоління демократичних соціалістів.

Ця група жінок у Конгресі – дійсно феномен американської політики.

Дві перші жінки-мусульманки в Конгресі (Омар та Тлаїб), наймолодша жінка у Конгресі (Оказіо-Кортес), перша афроамериканська жінка-представник від штату Массачусетс (Преслі)… Рекордні самі по собі, рекордні і в своїх вимогах.

Вони – головний біль для сучасних консерваторів, і вони – той самий новий порядок денний.

Проте часом цей порядок денний може лякати середньостатистичного білого чи блакитного комірця.

Нові екоподатки? Перехід на альтернативні джерела енергії? Державне забезпечення для всіх? Усе це звучить занадто концептуально для американського трудівника.

Але все ж дем-соціалісти набирають доволі значні відсотки підтримки, тож спробуємо проаналізувати, звідки вони їх беруть.

Рецепти успіху

З чого ж складається популярність дем-соціалістів?

По-перше, це новизна (в цьому випадку нове – це добре забуте старе). Для американського електорату ідеї соціальної рівності, боротьби з гнітючим капіталом та більшої опіки держави над своїм народом дійсно являють собою прогресивний політичний дискурс.

На просторі Східної Європи ми звикли екстраполювати свій досвід співіснування з авторитарним лівим режимом як загальновідому та зрозумілу всім аксіому про неприйнятність подібного розвитку подій. І в цьому своєму глибинному розумінні часто забуваємо, що країни західної демократії в більшості своїй не мають "лівого" досвіду.

Деякі з них лише на відносно сучасному етапі отримали активно працюючі партії та рухи лівого спрямування, і тому в багатьох випадках це сприймається як певний прогресивізм, в той час як для нас це – відкрите ретроградство.

По-друге, порядок денний ліберальних лівих демократів грає на розчаруванні значної частини населення у векторі розвитку політики Сполучених Штатів останніх років.

Тут необхідно зробити коротку ремарку: відповідно до дослідження "Hidden Tribes", присвяченого політичній поляризації американського суспільства останніх років, до так званих "прогресивних активістів" (умовно кажучи, широких кіл лівих та ліберальних виборців) належать більш освічені та соціально облаштовані частини населення, які дивляться з теперішньою адміністрацією в зовсім різні боки.

Таким чином, створюється ситуація, що загалом спротив політиці Трампа для багатьох поступово прокладає дорогу до лівого флангу – навіть якщо вони раніше не ідентифікували себе як ліваки.

Зрештою, існують і економічні передумови. Не дивлячись на загалом гарні показники зростання економіки та найменший за десятиліття рівень безробіття – головний козир теперішньої адміністрації за будь-яких умов, – не спостерігається зростання заробітних плат та загального соціального добробуту.

Цей дисонанс між зростанням економіки і продовження збідніння штовхає все більші й більші маси в бік лівих ідеологій з вимогами до держави забезпечити їм цей відсутній добробут.

Цілком вірогідно, що скоро ліві ідеології стануть не стільки моральним вибором для освіченого та забезпеченого класу, але також і матеріальною необхідністю для бідніших верств.

Навіть найбільш стійкий капіталізм може захитатися під такою великою масою людей, які втрачають у нього віру.

На тлі падіння кількості консервативних та поміркованих демократів (перший небезпечний дзвіночок для кампанії Байдена) лівий фланг Демократичної партії має всі шанси зібрати за цю передвиборчу гонку доволі значний пул прихильників.

Читайте також
У пошуках "анти-Трампа": чому президентська кампанія в США почалася раніше, ніж зазвичай

Не варто очікувати, що це дійсно значно схилить шальки терезів на їхній бік – яким би харизматичним не був Берні Сандерс, але він явно не переб’є інших опонентів на президентське крісло. Але цілком ймовірно, що вже наступні проміжні парламентські вибори покажуть кардинально іншу картину.

Перший раунд цього поєдинку ми побачили на проміжних виборах до Конгресу 2018 року – саме так звані "прогресивні" виборці та кандидати вирішили долю виборів на користь Демократичної партії.

Другий раунд був двоскладним – дві ночі дебатів серед демократичних кандидатів у президенти знову показали, що найгарячішими були типові питання ліберально-лівого спектра: стан довкілля, расова рівність, бідність та соціальна нерівність.

В такому полі помірним та консервативним демократам було важко встояти. Тепер війна за голоси в Демократичній партій розгорнеться в незручних для політичних ветеранів умовах, за незнайомі їм цінності та з нестандартними для них засобами (єдиний зі старого покоління, хто явно спокійно почувається в цих умовах – це вже згаданий Сандерс, і це вилилось у несподівано високі рейтинги найстаршого демократичного кандидата серед наймолодшого електорату). 

То чи стануть ліві сенсацією на наступних президентських виборах? Навряд чи. Чи стане в найближчому майбутньому Америка на рейки соціалізму? Малоймовірно.

Але чи вплине "спалах зліва" на політичний порядок денний та електоральне поле країни? Безумовно, так.

АвторОлександр Краєв,

голова аналітичного відділу "Центру Безпекових Ініціатив"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua