Brexit поза законом: чи вдалося парламенту переграти Бориса Джонсона
Лише за декілька днів перед зупинкою роботи парламенту британські депутати намагаються схилити шальки терезів на свій бік та знову взяти контроль над Brexit у свої руки.
Тим часом прем’єр-міністр Борис Джонсон і не думає здаватися.
Чи вдалося британським депутатам заблокувати "жорсткий Brexit"? І які козирі залишилися в руках екстравагантного голови уряду Її Величності?
Парламент завдає удару у відповідь
Тільки-но ставши прем’єр-міністром, Борис Джонсон зіткнувся з двома визначальними проблема двох його попередників: як одночасно врегулювати відносини з парламентом та провести такий довгоочікуваний Brexit?
Уся програма Джонсона базувалася на одному загальному наративі – "Brexit 31 жовтня без жодних "але".
Та одне "але" все ж було – більшість у парламенті Британії не завжди може гарантувати стабільну ситуацію.
Перші ж подані законопроєкти та пропозиції нового прем’єра парламент зустрів вороже. В той час як Джонсон просував ідею проведення Brexit за будь-яку ціну, більшість парламентарів (у тому числі і значна частина його Консервативної партії) бажала продовження переговорів, а де-факто – збереження влади парламенту над усією ситуацією із Brexit.
Паралельно з баталіями у столиці Джонсон мав значні виклики і на периферії. Нова хвиля брексітерства підняла на-гора старі проблемні точки у Шотландії та Ірландії.
Для прем’єра це стало черговим викликом, а для парламенту – часом зібрати свої сили для скоординованої відповіді.
Проте Джонсон завдав удару у відповідь: за його поданням Її Величність підписала декрет про зупинку роботи парламенту з 12 вересня на п’ять тижнів, залишаючи депутатам Сполученого Королівства не більше тижня робочого часу для врегулювання всіх питань.
На додачу до цього, побачивши неабиякий запал депутатів до спротиву, прем’єр-міністр додав ще один інгредієнт до цього киплячого казана – висунув їм пропозицію про нові проміжні вибори. У відповідь протягом лише декількох голосувань 21 депутат-консерватор "підняв повстання" і відмовився голосувати відповідно до партійної політики.
Наразі парламент вже ухвалив серію важливих рішень, серед яких чи не першочергове значення має закон, який забороняє вихід з ЄС без угоди, якщо прем’єр-міністру не вдасться досягти угоди з Брюсселем до 19 жовтня цього року.
В іншому випадку він має просити про продовження терміну Brexit до кінця січня 2020 року, що для Джонсона означатиме не лише кінець прем’єрства та більшості політичних амбіцій, але і тотальну принципову поразку.
Водночас усі зустрічні пропозиції Джонсона не отримували підтримки.
Останнім гучним законом, прийнятим наразі Палатою громад, є постанова про висвітлення та оприлюднення всієї переписки Джонсона з його радниками щодо розвитку пост-Brexit сценарію та публікацію плану операції "Yellowhammer" (про нього мова піде далі).
Фактично, саме цей законопроєкт змусить Джонсона та членів його команди доходити до судової тяганина як з парламентом, так і, в майбутньому, з окремими ЗМІ. Але ж що такого важливого там може бути?
Операція "Yellowhammer"
Від самого початку Brexit-епопеї вся команда кампанії за вихід Сполученого Королівства з Європейського Союзу як мантру повторювала "Операція "Yellowhammer".
Під цією кодовою назвою нібито мається на увазі певний чіткий план реагування на конгломерат економічних та соціальних проблем, які розхитають британське суспільство на наступний день після виходу (кодова назва операції "Yellowhammer", від назви маленької пташки вівсянки, була обрана випадковим чином).
Головна проблема цього плану була… в його уявності.
Ще за часів прем’єрства Мей – після трьох років роботи на цьому напрямі це видається дійсно справою далекого минулого – дійсно велося багато розмов про значну виконану експертну роботу (в тому числі за участі горезвісного нібито "архітектора Brexit" Домініка Камінгса).
Активно цю тему розкручував і Джонсон. Але навіть найбільш загальний контент-аналіз його інтерв’ю, заяв та промов вказував на повну непідготовленість його команди до жорстокого виходу з Євросоюзу.
Ба більше, ця непідготовленість була не лише моральною (адже дійсно, впевнений курс на вихід без договору, очевидно, був не більше ніж звичайним блефом), але і матеріальною – досі понад 60% бізнесів у Сполученому Королівстві не готові до нових реалій після Brexit.
Те саме стосується і системи охорони здоров’я, і енергетичних мереж, і транспортної системи.
Тому фактично маємо таку картину: парламент вимагає від Джонсона показати відсутність будь-якої готовності до 31 жовтня (точніше сказати, до 1 листопада).
Так, не можна не відзначити, що багато в чому це перемога лейбористів. Але далеко ще не остаточна.
Борис змінює риторику
Дехто з оточення чинного прем’єр-міністра вже стверджує, що в нього залишилося доволі багато способів обійти декілька рішень парламенту та таки провести свій довгоочікуваний Brexit за будь-яку ціну.
Єдина проблема в тому, що більшість з них мають приставку "не зовсім легальний спосіб".
Цей тиждень починається з доволі хаотичної розстановки сил. З одного боку, парламент отримав майже розгромну перемогу над Джонсоном: дострокових виборів не буде, він сам контролює розклад та хід своїх засідань, ймовірність жорстокого виходу з ЄС надзвичайно мала, Палата громад та Палата лордів вперше за довгий час працюють одночасно та злагоджено.
Проте не треба забувати, що Борис Джонсон також є досвідченим політиком, і просто так віддавати свою владу та відмовлятися від всіх своїх привілеїв явно не входило в його плани.
Ну і що, що риторику доведеться трохи підправити? Наче і не вперше.
Під час зустрічі зі своїм ірландським колегою Лео Варадкаром прем’єр-міністр (досить несподівано) заявив, що "вихід без домовленості – це політичний провал".
Звісно, це можна списати на загравання до ірландської публіки. Але про що ще може говорити така "раптова" зміна курсу?
Якщо дивитися на цю проблему з точки зору Брюсселя, а не з політичних дебатів у Лондоні, усе не видається настільки райдужним.
По-перше, жоден із політичних діячів Європи відкрито не погоджувався давати британцям подовження терміну виходу, швидше навпаки – всі наввипередки заявляли, що останні переговори з Мей мали стати фінальним акордом.
По-друге, щодо перегляду договору позитивно висловлювалася лише Ангела Меркель, і лише в форматі надання цих косметичних змін до попереднього договору протягом місяця (і скоро цей термін добігає кінця). То виходить, що незважаючи на рішення парламенту, навіть якщо Джонсон поїде до Брюсселя і проситиме продовження та/або перегляду договору, невже хтось дасть йому таку поблажку?
Ось і виходить, що всі політичні баталії останнього тижня були елементом швидше внутрішньої, а не зовнішньої політики.
І тому Джонсон де в чому мав рацію – найвірогідніше, Brexit таки станеться 31 жовтня, з угодою чи без, з бажанням парламенту чи без, і з прем’єром Джонсоном чи без нього.
Тому тепер настав час припинити гадати, яким буде день 31 жовтня. Краще задуматися, яким буде ранок 1 листопада.
Автор: Олександр Краєв
голова аналітичного відділу "Центру безпекових ініціатив"