Ще один Орбан: як корупційні скандали скинули румунський уряд

Середа, 16 жовтня 2019, 09:31 — , для Європейської правди
Фото: news.ro
Людовік Орбан

Звинувачення у корупції, багатотисячні протестні мітинги, загострення відносин із ЄС – усе це за останні майже три роки пережила румунська партія влади. 

Соціал-демократи (PSD) отримали переважну підтримку на парламентських виборах 2016 року, однак не виправдали довіри виборців. А токсичність їхнього лідера Лівіу Драгні пустила під укіс усю політичну силу.

І от масові протести нарешті досягли мети – владі румунських есдеків покладено край.

Історія краху

Масові протести почалися вже у перші місяці роботи нового уряду. Старт їм дали спроби екслідера партії та її "сірого кардинала" Лівіу Драгні ще у 2016-2017 роках законодавчо послабити відповідальність за корупцію у державі і тим самим отримати можливість повернутися у велику політику. 

Втім, така спроба наштовхнулася на активний спротив активної частини румунських громадян.

Читайте також
Януковичі румунського розливу: як партія влади Румунії привела коаліцію до розпаду

Румунію періодично лихоманило від протестів, до яких подекуди долучався й президент країни Клаус Йоганніс.

Від відставки уряд рятувало лише те, що на тлі політичних негараздів Румунія демонструвала чи не найвище в ЄС економічне зростання. У 2017 році зростання ВВП становило 7%, у 2018 – 4,1%, у 2019 прогнозується 4%. Такі показники позбавляли протести соціальної складової.

Суттєвих іміджевих втрат партія влади зазнала і через своє тривале протистояння із вже легендарною керівницею Національного антикорупційного директорату Лаурою Ковеші. Уряд вважав її діяльність політично вмотивованою, звинувачував у зловживаннях при розслідуванні корупційних справ і вимагав звільнення.

Однак звільнена з посади зусиллями соціал-демократів, Ковеші недовго лишалась безробітною і зараз перебуває на фінальному етапі затвердження в статусі прокурора Європейського Союзу (їй лишається пройти лише погодження у Європарламенті).

При цьому відносини з європейцями соціал-демократичний уряд суттєво зіпсував. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер взагалі ставив під сумнів можливість головування Румунії в ЄС у першій половині 2019 року, і те, що це головування (треба зауважити – досить вдале для України) відбулося, стало мало не дивом.

Порозуміння бракувало і у лавах самих соціал-демократів. Двічі правляча партія звільняла призначених нею ж прем’єр-міністрів. Подейкують, що вони – Сорін Гріндяну та Міхай Тудосе – проявили характер і відмовилися сліпо коритися волі лідера партії Лівіу Драгні.

Не знайшов Драгня спільної мови і з екслідером партії та експрем’єром Віктором Понтою. Нині Понта створив власний політичний проєкт PRO-Romania, до якого мігрували соціал-демократи, не згодні зі свавіллям Драгні. Нині там знайшли притулок і ще один колишній прем’єр Міхай Тудосе, і ексєврокомісар з регіональної політики Коріна Крецу.

Здавалося б, призначення на посаду прем’єр-міністра Румунії лояльної до Драгні Віоріки Денчіле мало би продемонструвати, принаймні партійцям, хто "головний соціал-демократ" країни, а партії та її лідеру – просувати свої ініціативи через уряд, незважаючи на протести вулиці та опозиції.

Проте насправді призначення Денчіле завдало партії нових іміджевих втрат і стало початком краху соціал-демократів.

Спершу партія зазнала поразки на виборах до Європарламенту у травні. Перемогу здобула прихильна до президента Румунії Клауса Йоганніса Націонал-ліберальна партія (PNL), а крім того, доволі високі показники продемонструвала ще одна опозиційна сила – блок із Союз порятунку Румунії (USR) Дана Барни та партії PLUS на чолі з експрем’єром Дачаном Чолошем.

Майже одночасно із цією звісткою лідер соціал-демократів Лівіу Драгня програв в усіх апеляційних інстанціях і був ув’язнений за корупцію та зловживання владою. Зрештою, у серпні від PSD відвернувся останній союзник – з урядової коаліції вийшли її міноритарні партнери, ALDE на чолі з Каліном Попеску-Терічану.

З цього скористалися опоненти, і 10 жовтня уряд Віоріки Денчіле голосами 238 депутатів (за необхідних 233) відправили у відставку.

Румунський Орбан

Одразу після відставки уряду президент Румунії Клаус Йоганніс заявив, що відтепер єдиним виходом із ситуації є дострокові парламентські вибори – безпрецедентні у сучасній історії Румунії – не пізніше січня 2020 року.

Мотивом президента, ймовірно, було те, що в листопаді у Румунії відбудуться президентські вибори, на яких він є фаворитом.

"Спіймати хвилю" популярності і вибороти перемогу на дострокових парламентських виборах було б для Йоганніса бажаним сценарієм. Однак на заваді цьому стало відразу кілька факторів.

По-перше, аж до моменту проведення дострокових виборів уряд Віоріки Денчіле отримав би статус "в.о.". Допустити цього президент не хоче.

По-друге, депутати, які позбулися Денчіле, виявилися значно менш охочими до того, щоб і від своїх мандатів відмовитися достроково – строкові вибори у Румунії відбудуться наступного року.

По-третє, тривожні голоси пролунали і з Брюсселя. Європарламент відхилив запропонованого урядом соціал-демократів кандидата в Єврокомісари Ровану Плумб. Тепер президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн чекає від Бухареста альтернативних кандидатів. У разі, якби Румунія пішла на дострокові вибори, номінування нового кандидата затягнулось би, а склад нової Єврокомісії залишався б неповним.

За таких умов президент Йоганніс пішов на сценарій формування тимчасового уряду.

Цей уряд, з високою вірогідністю, очолить його соратник з числа націонал-лібералів, лідер PNL Людовік Орбан. Президент виступив з відповідною заявою, а Орбан тепер має 10 днів, аби сформувати уряд та представити програму.

Хоча вочевидь Людовік Орбан має амбіції та підстави зберегти посаду і після парламентських виборів, насправді на його шляху чимало підводних каменів.

По-перше, природні союзники у боротьбі з соціал-демократами – представники Союзу порятунку Румунії (USR) Дана Барни та партії PLUS на чолі з Дачаном Чолошем – на парламентських виборах перетворяться на природних суперників, що змагатимуться за першість в одній для всіх трьох партій електоральній ніші.

Відповідно, кожне непопулярне рішення уряду Орбана стане плюсом до політичної карми цих політичних сил.

 
Президент Клаус Йоганніс (праворуч) та Людовік Орбан

По-друге, PRO-Romania та ALDE, які так вчасно полишили потопаючий корабель соціал-демократів, нині теж планують повернутися до влади силами соціал-демократично налаштованого виборця.

Примітно, що сам Віктор Понта навіть висував ідею про формування уряду на основі уламків соціал-демократичної партії, але з незалежним прем’єром на чолі.  В інтересах Понти та Попеску-Терічану– чвари між USR, PLUS та PNL.

По-третє, не є новиною, що невдовзі після виборів популярність політиків та політичних сил знижується, тож існує й ризик того, що вже наступного року шарму президента Йоганніса виявиться замало для того, щоб здобути більшість у новому парламенті, і вантаж непопулярних рішень потягне PNL на електоральне дно.

Аби уникнути такого сценарію, президент Йоганніс все ще може гіпотетично розраховувати на те, що парламент двічі поспіль впродовж 60 днів відхилить пропозиції щодо нового уряду. Однак нинішній склад парламенту навряд чи піде на такий крок – там наразі, схоже, будують плани, як скористатися з фальстарту Людовіка Орбана та гарячковості Клауса Йоганніса.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua