Команда Саакашвілі тріщить по послах: що відбувається з політичною кризою в Грузії
Політична криза у Грузії підходить до точки неповернення – ситуації, коли будь-який компроміс між владою та опозицією вже не є можливим.
Правляча партія "Грузинська мрія" відмовляється навіть обговорювати можливість дострокових виборів, намагаючись вбити клин поміж представниками опозиції.
А опозиція – в першу чергу партія Міхеїла Саакашвілі "Єдиний національний рух" – все більше радикалізується і критикує вже не лише владу, а й західних дипломатів, які намагаються бути посередниками у діалозі.
Наслідком цього стала гучна відставка формального лідера партії Саакашвілі Грігола Вашадзе. Причиною такого кроку він назвав деструктивні тенденції всередині самої партії, прозоро натякнувши, що самому Саакашвілі треба нарешті усвідомити, що він вже ніколи не повернеться до грузинської політики.
Парламент однієї партії
Тиждень тому, 11 грудня, новообраний парламент Грузії урочистого розпочав свою роботу.
Як і очікувалося, жоден представник з восьми опозиційних партій не взяв участі у засіданні.
Нагадаємо, таке рішення всі опозиційні партії, що подолали одновідсотковий бар’єр та пройшли в парламент, прийняли у відповідь на, як вони вважають, фальсифікацію результатів парламентських виборів.
Кандидати від опозиції бойкотували другий тур виборів (цього разу зі 150 депутатів 30 обираються в мажоритарних округах, де вибори проходять у два тури).
Як розповідала "Європейська правда", через це є чимала ймовірність, що вперше з радянських часів грузинський парламент виявиться однопартійним, бо жодна опозиційна партія так і не почне роботу в ньому.
А це в стратегічній перспективі може зашкодити відносинам Грузії із західними партнерами.
Ще до другого туру західні дипломати, спочатку – посол Сполучених Штатів, а згодом – посол ЄС, намагалися налагодити діалог, закликаючи владу та опозицію до компромісу. Адже, попри окремі критичні зауваження щодо останніх виборів, усі міжнародні спостерігачі, а разом з ними ЄС і США, визнали останні вибори у Грузії такими, що загалом відповідають демократичним стандартам.
Така реакція Заходу посилила позицію правлячої партії.
А на додачу риторика соратників Саакашвілі про "безпрецедентні фальсифікації" не знайшла підтримки грузинського суспільства – так, за результатами першого туру опозиції не вдалося зібрати потужні протестні мітинги. Зрештою, опозиції довелося відмовитися від анонсованих масштабних акцій у день початку роботи нового парламенту.
Ще один аргумент на користь чинної влади – скандал, що відбувся у впливовій громадській організації "Міжнародне товариство справедливих виборів та демократії" (ISFED), яка проводила паралельний підрахунок голосів на основі даних із дільниць.
Її дані були одним з доказів, на підставі яких опозиція заявляла про фальсифікацію.
Але виявилося, що у ISFED помилилися у підрахунках на користь команди Саакашвілі.
Початково у цій організації стверджували, що партія влади "Грузинська мрія" здобула за списками лише 45,8%, і це, мовляв, підтверджено протоколами з дільниць. Але згодом їй довелося визнати, що насправді за партію влади проголосувало 47,6%, що майже збігається з офіційними даними (48,2%).
І хоча в організації заявили, що їхній перерахунок не впливає на висновки про недемократичність виборів, у "Грузинській мрії" вже подали це як те, що всі протести опозиції базуються на помилкових розрахунках ISFED.
Покарання за Саакашвілі
Із наближенням старту роботи парламенту заяви опонентів ставали дедалі жорсткішими.
У партії влади до останнього сподівалися переконати не складати мандати хоча б частину опозиції.
Зокрема, на брифінгу 9 грудня виконавчий секретар "Мрії" Іраклій Кобахідзе заявив, що серед опозиції є не лише "деструктивні сили" (ними, звісно ж, грузинська влада вважає соратників Саакашвілі, пов’язаних із колишньою владою), але й конструктивні – і саме тому вони сподіваються, що останні все ж візьмуть участь у роботі парламенту.
"Усі добре розуміють, що головним джерелом поляризації в Грузії є Міхеїл Саакашвілі, якому на вкрадені у народу гроші і через три телеканали, створені на ці ж гроші, все ще вдається створювати проблеми для країни", – заявив він.
Переконуючи опозицію, влада не гребувала і погрозами.
І знову ж таки, об’єктом погроз стали соратники експрезидента.
Так, Кобахідзе анонсував ініціативу скасувати реєстрацію головної опозиційної партії, мотивуючи це тим, що її засновник Саакашвілі "не може обиратися в Грузії за двома критеріями: він позбавлений грузинського громадянства і заочно засуджений за кримінальні злочини".
Втім, реакція виявилася протилежною тій, на яку розраховувала влада. Опозиція назвала цю погрозу сигналом про де-факто завершення переговорів та перейшла до реалізації своїх планів скласти мандати та лишити однопартійний парламент.
Наразі п’ять із восьми опозиційних сил вже провели з’їзди, "обнуливши" свої передвиборчі списки. А три з них, включаючи партію експрезидента "Єдиний національний рух", вже зробили й наступний крок, подавши до ЦВК заяви своїх депутатів про складання мандатів.
У відповідь правляча партія також підвищила ставки, виключивши можливості хоч якихось поступок зі свого боку.
Річ у тім, що новообраний парламент перш за все мав намір проголосувати дві постанови: про незмінність проєвропейського курсу країни та про амністію. Останнє рішення давало підстави сподіватися, що влада готова до поступок, адже ключовою вимогою опозиції, окрім дострокових виборів, було звільнення тих, кого вони вважають політв'язнями. Але у "Мрії" зробили заяву, що анонсована амністія жодним чином не відповідатиме надіям опозиції.
Антидипломатична заява
Втім, найскандальніший крок – точніше, заяву – зробив Ніколоз Гварамія, власник опозиційного телеканалу Mtavari та, за даними грузинських медіа, хрещений батько одного з дітей Саакашвілі.
Об'єктом критики Гварамії стали посли ЄС та США Карл Харцель та Келлі Дегнан, які виступають посередниками у діалозі влади та опозиції. За словами Гварамії, вони де-факто виступають на боці чинної влади, а тому після перемоги опозиції їм ще доведеться вибачатися "за свою антигрузинську поведінку".
Соратник Саакашвілі не добирав слів.
"Якщо щось і шкодить Заходу, то це поведінка Харцеля і Дегнан, які беруть участь у торгівлі полоненими і обмінюються полоненими для задоволення інтересів "Грузинської мрії", – заявив він.
Варто зазначити, що цю заяву розкритикували і в "Єдиному національному русі", і в інших опозиційних партіях.
Але продовження цього скандалу стало геть несподіваним.
15 грудня про свою відставку заявив лідер "Єдиного національного руху" Грігол Вашадзе, колишній очільник МЗС Грузії та кандидат у президенти на виборах 2018 року.
На своїй сторінці у facebook він написав, що вважає неприпустимими атаки з боку членів партії на адресу послів, адже вони, по суті, є нападками на країни, які ці дипломати представляють.
"Не можу змиритися з тим, що навколо партії і всередині неї з'явилися такі одіозні фігури, які ми давно, здається, віддали минулому і з якими ми ніколи, повторюю, ніколи не зможемо отримати довіру виборця", – додав Вашадзе.
І хоча жодних прізвищ він так і не назвав, у Грузії це зрозуміли однозначно: йдеться також про самого Міхеїла Саакашвілі.
А така заява від очільника представника його колись близького кола свідчить, що розбіжності у поглядах стають надто сильними.
Втім, попри заяву Вашадзе, не можна говорити про те, що Саакашвілі втрачає популярність. Владі, попри всі зусилля, не вдалося розколоти опозицію. Хоча лише кілька років тому об'єднання навколо партії Саакашвілі вважалося просто неможливим.
Однак партія експрезидента дедалі більше й більше радикалізується.
Таке протистояння може дорого коштувати Грузії – зокрема, у разі поглиблення кризи різко зменшуються можливості отримання ПДЧ НАТО.
А на додачу – ця криза безпосередньо стосується України. Адже не забуваймо, що найбільш непримиренний опонент влади має українське громадянство та навіть входить до команди президента Зеленського. І хоча українська влада має повне право обирати посадовців, треба бути свідомими, що радикалізація грузинських соратників Саакашвілі своєю чергою не зможе не вплинути на українсько-грузинські відносини.
І цей вплив не буде позитивним.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"