Перемога Грузії, пастка для України: які загрози несе рішення ЄСПЛ про російську агресію

П'ятниця, 22 січня 2021, 11:35 — , Європейська правда
Фото AFP/EastNews
11 серпня 2008 року. Антивоєнний мітинг перед посольством РФ у Брюсселі

"Сьогодні один із найважливіших днів у новітній грузинській історії. Суперечка з Росією щодо війни 2008 року завершилася перемогою Грузії", – ці слова прем’єр-міністра Грузії Гіоргія Гахарії дали старт справжньому святкуванню. Телеефіри, заяви політиків, розмови пересічних грузинів – усе було присвячене рішенню Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

І підстави для цього безсумнівно є. Після 12 років розгляду Суд у Страсбурзі виніс рішення, яким задовольнив 15 із 16 пунктів грузинської скарги, а щодо останнього заявив, що не має юрисдикції для такого розгляду. Йдеться про п’ять днів серпня 2008 року, коли у Грузії тривала гаряча фаза збройного конфлікту – ці події ЄСПЛ вирішив не оцінювати.

Втім, одночасно про переможне для себе рішення заявила і Росія, наголосивши саме на тому пункті, за яким грузинський уряд програв.

І, як не дивно, ця заява – не порожня бравада. Один-єдиний пункт, виграний у Грузії, для Кремля справді важливий, бо завдяки йому Росія сподівається отримати перемогу у значно важливішій справі – щодо наслідків своїй агресії на Сході України. Адже, на відміну від Грузії, гаряча фаза конфлікту на Донбасі затягнулася на роки.

Наголосимо: про програш України говорити зарано, наш Мін'юст зберігає шанси на перемогу. Але від 21 січня 2021 року це завдання суттєво ускладнилося.

Що довела Грузія

Міждержавна справа, яка у Страсбурзі має назву "Грузія проти Росії-2", присвячена наслідкам російської агресії проти Грузії в серпні 2008 року. Вона має на меті довести, що саме Москва є відповідальною за порушення прав людини у Південній Осетії та Абхазії, а також на інших територіях, які росіяни тимчасово окупували 12 років тому. А ще – присудити РФ фінансове покарання за незаконні дії її військових.

З точки зору Грузії, її перемога у цій справі є безумовною та повною, наскільки це було можливо.

Днями "Європейська правда" розповідала про те, як ЄСПЛ обійшов власні обмеження та ухвалив рішення про незаконність російської анексії Криму, а також натяками, між рядків, визнав Росію окупантом. Щодо Грузії рішення пішло ще далі: у ньому Суд напряму визнав Росію державою-окупантом, постановивши, що стан окупації почався з 12 серпня 2008 року. Визнати цей факт допомогло те, що Росія не заперечувала своєї прямої військової присутності у Грузії у серпні 2008-го.

Причому окупація триває і досі, наголошує ЄСПЛ.

Рішення РФ на кшталт "визнання незалежності" Абхазії та Південної Осетії цієї реальності не змінюють.

Втім, основа рішення ЄСПЛ є іншою, адже цей суд взагалі не опікується питаннями правового статусу територій, а натомість стежить за дотриманням прав людини та карає держави за їхнє системне порушення.

Отже, Суд визнав Росію винною у встановленні на окупованих грузинських територіях незаконної "адміністративної практики", під час якої та порушувала право на життя без жодних розслідувань цих фактів, заборону на тортури або нелюдське та принизливе поводження, право на повагу до приватного життя, право на захист власності, здійснювала позасудові арешти, обмежувала свободу пересування, право на освіту тощо.

Суд задовольнив скаргу Грузії за 15 пунктами з 16 і відмовив лише за одним.

Та для України саме цей "відкинутий" пункт має особливе значення. Тому на ньому варто зупинитися детально.

Територія без контролю

Епізод, за яким грузинський уряд отримав відмову в Страсбурзі, стосується короткого п'ятиденного періоду, з 8 по 12 серпня 2008 року, коли Росія почала відкрите військове вторгнення на територію Грузії, пішла у наступ і майже дійшла до Тбілісі.

У грузинській скарзі йшлося, що у цей період російські та підконтрольні їм південноосетинські війська здійснювали активне бомбардування та обстріли грузинських цивільних поселень, порушуючи тим самим право на життя.

Слід зазначити, що ця грузинська справа стала першою в історії ЄСПЛ, коли суд розглядав питання про активні збройні дії армії однієї з держав-членів Ради Європи на території іншої держави-члена.

Це робить нинішнє рішення особливо вагомим.

Адже попереду – схожа скарга України на РФ щодо агресії на Донбасі; епізод про збитий авіалайнер MH17; скарга Вірменії на військові дії Азербайджану тощо. Прецедент, встановлений рішенням щодо Грузії, вплине на всі з них.

ЄСПЛ був створений у 1959 році як міжнародний судовий орган, що вирішує суперечки про дотримання членами Ради Європи головного документа цієї організації, Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Щоби суд взявся розглядати будь-яку скаргу, треба серед іншого довести, що йдеться про можливе порушення Конвенції державою-відповідачем, а також що це порушення сталося на території під "юрисдикцією" держави-відповідача. У попередні десятиріччя Суд неодноразово розширював поняття "юрисдикції", змушуючи держави-члени РЄ відповідати за порушення, скоєні за їхніми кордонами, наприклад на окупованих територіях. Завдяки цьому Україна днями святкувала перемогу – їй вдалося довести, що саме Росія відповідає за порушення прав людини в окупованому Криму починаючи з 27 лютого 2014 року, коли Москва перебрала в України "фактичний контроль" (effective control) над півостровом.

Та повернімося до агресії РФ проти Грузії у серпні 2008 року.

Те, що обстріли відбувалися і росіяни до них були долучені, є достеменним фактом. Ба більше, Москва саме цього не заперечує – тоді, на відміну від подій 2014 року в Україні, російські військові не маскувалися під "зелених чоловічків" чи "ополченців", а діяли відкрито, окуповуючи грузинську територію місто за містом, село за селом.

Однак Суд у Страсбурзі все одно вирішив, що не може розглядати питання відповідальності Москви за ці дії, бо ця справа перебуває поза його компетенцією.

Аргументи ЄСПЛ загалом звучать логічно – але вони є революційними для Ради Європи. І водночас – шкідливими для України.

Ось як суд аргументував своє рішення:

"У разі військових операцій (включаючи збройний наступ, бомбардування та обстріли) під час міжнародного збройного конфлікту неможливо говорити про "фактичний контроль". Сама суть військового протистояння полягає у тому, що ворогуючі сторони ведуть боротьбу за встановлення контролю над певною територією. У цей період панує хаос – жодна зі сторін не має на цій території контролю".

Враховуючи це та "зважаючи на велику кількість жертв", а також на "складність встановлення обставин", Суд вирішив, що розслідування таких випадків – це не його справа. Цим мають займатися інші інституції, а дії ворожих армій регулюються іншими нормами міжнародного гуманітарного права (наприклад, Женевськими конвенціями, що описують правила та звичаї війни).

А тому Грузія за цим епізодом отримала відмову, а українські юристи, що супроводжують скаргу щодо Донбасу, отримали підстави для серйозних нервувань.

"Неконтрольований" Донбас

Рішення ЄСПЛ щодо Грузії стало дійсно революційним.

Адже воно, по суті, встановлює, що територія, де точиться міжнародний збройний конфлікт, випадає з поля дії Європейської конвенції з прав людини – бо жодна з держав не має над нею контролю.

Такий підхід, до речі, викликав активні суперечки у ЄСПЛ. Голоси суддів за цей шматок рішення розподілилися як 11 проти 6. Тобто його підтримала більшість суддів, але далеко не всі. Зокрема, суддя від України Ганна Юдківська публічно розкритикувала ЄСПЛ за це рішення. "Ми вражені цими аргументами. На наш погляд, роль цього Суду полягає саме у вирішенні пріоритетних складних справ, що характеризуються "великою кількістю заявлених жертв та спірних інцидентів, обсягом представлених доказів, труднощами у встановленні відповідних обставин", – йдеться у спільній окремій думці суддів від України, Польщі та Грузії.

А крім того, це грузинське рішення ЄСПЛ поставило нові запитання.

До якого моменту діє "період хаосу"? І як визначити межі цієї "безконтрольної" території?

Відповідь на ці запитання здатна визначити переможця у справі "Україна проти Росії" щодо Донбасу.

Адже якщо в російсько-грузинській війні гаряча фаза тривала лише п'ять днів, після чого сторони домовилися про перемир’я, то на Донбасі все інакше.

Війна на Сході України триває вже понад шість років. Протягом майже року, до кінця зими 2015-го, лінія фронту постійно змінювалася, росіяни то перебирали території під свій контроль, то втрачали їх. Тобто відбувалося саме те, що описане у грузинському рішенні як підстава для ЄСПЛ відійти вбік і сказати: "У вас там війна, тож це не наша справа" і відмовити Україні через невстановлення юрисдикції.

Але невже увесь цей час окупована частина Донбасу перебувала у правовому вакуумі?

Невже Страсбург зможе заплющити очі навіть на збитий малайзійський Boeing, списавши все на "велику кількість жертв" та "складність встановлення обставин"?

Це запитання, напевно, ставить перед собою і український Мін'юст, який має вичитати до останньої крапки грузинське рішення і подати до Страсбурга нові документи, нові докази тощо. Словом, зробити все, щоби обійти "грузинську пастку".

На щастя, трохи часу для цього у Києва є.

Перспективи України

Попередньо, за чутками зі Страсбурга, слухання про прийнятність української справи щодо Донбасу планується призначити на 15 вересня 2021 року. Ця дата ще не зафіксована у календарі слухань, але ЄСПЛ вже повідомив про неї український та російський уряди (втім, досвід кримської справи свідчить, що це не є остаточним – тоді під впливом російської сторони слухання двічі відкладали навіть після офіційного анонсу).

І хоча повністю змінити доказову базу на цьому етапі Україна вже не зможе, та певні точкові корективи ще реальні. У тому числі – в документах, які ми представимо на цих слуханнях.

Зважаючи на це, зараз зарано давати прогнози про рішення ЄСПЛ щодо прийнятності української скарги, але певні прогнози вже можливі.

Майже напевно частину нашої скарги суд відхилить.

Після грузинського рішення видається дуже складним чи навіть неможливим довести відповідальність РФ за наслідки обстрілів, які проводили окупаційна армія та підконтрольні їй з’єднання бойовиків. Передусім – за смерті цивільних мешканців Донбасу та руйнування їхнього житла. Адже тут – чітка аналогія з грузинською справою, де ці скарги були відхилені.

Звісно, це не означає, що Мін'юст має здатися. Київ має спробувати переконати Страсбург у тому, що Україна – не Грузія, і що тривала агресія РФ на Донбасі має бути покарана також силами ЄСПЛ. Бо без нападу Росії цих руйнувань та цих жертв не було би.

Але шанси варто оцінювати реалістично.

Читайте також
Перша кримська перемога: що означає рішення ЄСПЛ про початок російської окупації

Втім, звинувачення України проти РФ є значно ширшими. І злочини бойовиків, що не підпадають під визначення "військових дій", мають усі шанси бути покараними. Тортури, незаконні ув’язнення, "Ізоляція", усі звірства, що відбуваються на окупованих територіях – за все це несе відповідальність Москва. І ЄСПЛ має це встановити.

Ба більше, навіть у разі найнесприятливішого для нас рішення Суду, гучні позасудові вбивства цивільних у 2014 році будуть визнані порушенням РФ з тієї простої причини, що після припинення наступу та після встановлення лінії розмежування за Мінськими угодами Росія та підконтрольні їй окупаційні режими мали розслідувати ці злочини. А цього, як відомо, не сталося.

У грузинському рішенні, до слова, ЄСПЛ визнав вину Росії за недостатнє розслідування аналогічних злочинів.

Підкреслимо: перемоги не стануться самі собою. Для їх досягнення Мін'юсту доведеться добряче попрацювати, врахувавши "грузинську пастку". Але ці результати принаймні є реальними.

Російська безкарність?

Ми звикли до того, що Європейський суд з прав людини, визначаючи вину певної держави, має право призначити також грошову компенсацію. Міждержавні скарги – не виняток з цього правила.

Втім, оприлюднене 21 січня рішення щодо Грузії не містить жодних сум.

ЄСПЛ визначив, що компенсації обов’язково мають бути, але не зараз. Їх визначення відклали на наступний етап, а перед тим Росії та Грузії дали рік, щоби спробувати домовитися полюбовно (чого, звісно ж, не станеться) та представити до Страсбурга свої міркування про суму виплат. Очевидно, що розгляд фінансового питання судом забере кілька років. За цей час, неуникно, частина постраждалих піде з цього світу. Але що поробиш, розгляд справ у міжнародних судах – це завжди дуже тривалий процес.

І можна бути впевненим: точно така процедура чекає на Україну. Зокрема, у кримському рішенні, розгляд якого вже перейшов на наступний етап, Суд спершу встановить вину РФ за наслідки окупації, і лише потім почне розглядати питання компенсацій або більшості з них.

Але головна біда в іншому.

Росія з високою імовірністю відмовиться платити за рахунками.

"Юридичну" базу для цього Кремль вже підготував. РФ стала першою державою Ради Європи, яка дозволила сама собі не виконувати окремі рішення ЄСПЛ, які "не відповідають російській конституції".

Тому боротьба за ці гроші може бути тривалою. Та якщо Київ не складатиме руки, то через міжнародні механізми, як-от арешти російської власності за кордоном, можна завдати Росії клопоту і, можливо, змусити її заплатити.

І навіть вихід Росії з Ради Європи, який може статися одного дня, під тиском усіх цих подій, не скасовує відповідальності держави-агресора. А отже, за справедливість варто боротися. У тому числі – враховуючи грузинський досвід.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua