Ще далі від Росії: що відомо про нову очільницю уряду Естонії

Вівторок, 26 січня 2021, 14:14 — , "Українська призма"
Фото AFP/EastNews

26 січня у Рійгікогу – національному парламенті Естонії – склав присягу новий уряд країни, головою якого стала Кая Каллас – перша жінка-прем'єр в історії країни.

Цьому призначенню передував гучний корупційний скандал, який спричинив відставку уряду Юрі Ратаса. Прийнявши відставку Ратаса, президентка Естонії Керсті Кальюлайд затвердила кандидаткою на посаду прем’єр-міністра лідерку опозиційної Партії реформ Каю Каллас.

Після більш ніж тижневої коаліціади стало зрозуміло, що Естонія отримає "велику коаліцію" – новий уряд буде сформовано двома найбільшими партіями країни: правоцентристською Партією реформ, а також Центристською партією. Кожна з них отримала по сім міністерських портфелів.

А посада голови уряду, як і очікувалося, дісталася Каї Каллас – до цієї мети вона наполегливо йшла впродовж одинадцяти років у політиці.

Політик у третьому поколінні

Кая Каллас народилася 18 червня 1977 року у родині Сііма і Крісті Калласів. Родина віддавна належить до естонської еліти.

Прадід Каї Едуард Альвер був відомим адвокатом, стояв біля витоків Естонської Республіки, очолював поліцію, а також був начальником Кайтселійта – формування військових добровольців, що протидіяли Червоній армії під час Естонської визвольної війни.

Мати, Крісті Каллас, разом із мамою та бабусею у шестимісячному віці у вагоні для худоби була депортована до Сибіру і жила там, аж поки їй не виповнилось 10 років. Це була ціна, яку десятки тисяч естонців мали сплатити за волю до незалежності – патріотичну еліту Естонії Москва намагалася викорінити.

Попри таких "неблагонадійних" родичів, батькові Каї Сііму Калласу поталанило адаптуватися до реалій радянської окупації. Навіть більше, на перший погляд, родина Калласів цілком могла вважатися "радянським середнім класом".

Коли Каї виповнилося два роки, її батько очолив республіканське відділення Ощадбанку СРСР. У дитинстві вона займалася народними танцями, у часи "залізної завіси" це дозволяло подорожувати принаймні теренами Радянського Союзу. Щоправда, сім’я не розкошувала, адже дитинство Каї припало на часи хронічного дефіциту. Навіть наявність грошей тоді не гарантувала можливості щось купити.

Товари та одяг, особливо дитячий, "діставали", а не купували. Подекуди можна було вистояти кілометрові багатогодинні черги, щоб щось придбати, а іноді – щоб дізнатися, що дефіцитних товарів не вистачило. Тож одяг для Каї та її старшого брата доводилось шити їхній матері. Та й то лише тоді, коли таланило "дістати" тканину.

Можливо, саме через такий досвід, а також через розуміння безперспективності "планової економіки" Сіім Каллас став одним із головних ентузіастів "госпрозрахунку" – перших паростків формування нового бізнес-середовища у Радянському Союзі, став "батьком" грошової реформи у незалежній Естонії.

Згодом він пішов у політику і у 1994 році заснував ліберально-правоцентристську Партію реформ.

У 1995 році, після успішної участі в парламентських виборах, Сіім Каллас здобув посаду міністра закордонних справ Естонії, а Кая того ж року після завершення навчання у школі вступила до Тартуського університету. Під час навчання вона захоплювалася театром і навіть працювала помічницею режисера.

Окрім того, майбутня політикиня безкоштовно допомагала роботі адвокатського бюро, аби здобувати досвід. Так їй доводилось регулярно подорожувати між Тарту, де вона навчалася, і Таллінном, де працювала. А вже після здобуття ступеня бакалавра у 1999 році Каллас зайнялася юриспруденцією і стала адвокаткою.

2010 року Кая Каллас здобула ще один диплом – в Естонській школі бізнесу. Одразу після завершення навчання вона вирішила йти у політику і приєдналася до Партії реформ, яку на той час очолював батько.

Як згадує мати Каї Крісті Каллас, вона тоді поставила доньці запитання: чи готова та, що в політиці її сприйматимуть передусім як доньку Сііма Калласа, а він на той час мав уже й досвід очільника естонського уряду у 2002-2003 роках, і єврокомісара та віцепрезидента Європейської комісії у 2004-2010.

Каю це, схоже, не злякало, і ось у 2011 році її обрано до Рійгікогу.

Початок політичної кар’єри у парламенті Естонії збігся для Каї з важливим моментом у особистому житті. У 2011 році вона народила сина Стена, батьком якого став Тааві Вескімягі, ексміністр фінансів Естонії. Проте партнерство з Вескімягі протривало рівно стільки ж, скільки й парламентська каденція політикині – у 2014 році пара розлучилася.

Європарламент і перша спроба очолити уряд

2014 рік відкрив нову сторінку у кар’єрі Каї Каллас. Вона балотувалася та була обрана до Європейського парламенту.

У Європарламенті, де Кая Каллас перебувала в Альянсі лібералів та демократів, вона була ентузіасткою єдиного європейського цифрового ринку, загальноєвропейського вайфаю, скасування роумінгу.

Сповнена єврооптимізму, Каллас просувала ідею єдиної європейської податкової платформи.

Окрім того, політикиня відзначилась як послідовна прихильниця енергетичної співпраці в рамках ЄС, адже така співпраця, ґрунтована на солідарності, могла б забезпечити енергетичну безпеку та незалежність Євросоюзу від не завжди добропорядних постачальників на кшталт "Газпрому".

Вже у 2018 році, після повернення до Естонії,

Каллас була серед "яструбів" естонського політикуму, які вимагали від "Газпрому" компенсацій за штучно завищені з політичних мотивів ціни на газ.

Не байдужою Каллас була й до України: під час роботи у Європарламенті вона працювала над поглибленням співпраці між ЄС та нашою державою, посідала позицію заступниці голови міжпарламентської делегації Україна – ЄС.

Лишень за два перших роки роботи у 2016 році Каллас увійшла до 30-ки найвпливовіших депутатів Європарламенту за версією видання Politico.

А ще за рік, у 2017-му, згідно з оцінками організації VoteWatch, вона посіла шосту позицію серед найбільш впливових євродепутатів у сфері цифрових технологій та телекомунікацій.

Того ж року Каллас оголосила, що планує повернутися до естонської політики.

14 квітня 2018 року Кая Каллас тріумфально повернулася в естонську політику – її було обрано головою Партії реформ. Тоді чимало спостерігачів покладали свої надії на те, що як політична лідерка Каллас зможе посилити вплив партії (хоча від моменту заснування Партія реформ здебільшого була в урядових коаліціях, на момент повернення Каллас ця політична сила була в опозиції).

Звісно, Каї закидали, що, балотуючись у лідери партії, вона виконує волю батька. Проте сама вона це спростовувала, кажучи, що хоча й дослухається до татових порад, але усі свої рішення ухвалює самостійно, що зрештою природно для людини у сорок років.

Саме тоді вона заявила, що її кредо – "успіх гарантований, лише коли він здобутий власним розумом".

Були й ті, хто казав, що, працюючи у Європарламенті, Каллас відірвалася від естонських реалій – проте сама вона наполягала, що ніколи не була поза межами Естонії довше ніж три тижні поспіль.

Закидали їй і те, що вона слабша за свого батька. На ці закиди Кая відповідала, що тішиться тим, як високо оцінюють Сііма Калласа, але вона лише на початку свого шляху, й лише історія розсудить, хто був сильнішим політиком – батько чи донька.

На той час, у 2018 році, і в особистому житті Каї почалася нова сторінка. Після повернення до Таллінна вона одружилася з інвестиційним банкіром Арво Халліку (нині у пари вже двоє спільних дітей).

Вже за рік Каллас довела, що її обрання лідеркою партії не було помилкою: під час парламентських виборів 2019 року Партія реформ посіла перше місце.

При цьому політикиня не приховувала, що одним зі своїх завдань вона бачить протидію праворадикальній партії EKRE, критикувала крайніх правих за ініціативу референдуму про інститут шлюбу (її політичні опоненти ініціювали цей референдум, аби домогтися визнання шлюбом лише союз між чоловіком та жінкою), обурювалась ініціативами уряду про припинення фінансування організацій, що займаються питаннями рівності.

Читайте також
Кредит з побічними ефектами: як коронавірусна корупція знищила естонський уряд

Кая Каллас також була серед тих, хто розкритикував ультраправого голову МВС Естонії Марта Хельме, коли той порівняв прем’єрку сусідньої Фінляндії з "кухаркою, яка може стати міністром". Тоді Каллас зазначила: "Заяви Марта Хельме шкодять міжнародній репутації Естонії. Це давно вже не внутрішньополітична боротьба, а ситуація, яка ганьбить Естонію".

Каллас як прихильниця європейських цінностей не сприйняла елементи брутального "трампізму" в політиці. І у своїй ставці вона не помилилася.

Щоправда, виграш Каї Каллас на виборах виявився "відкладеною перемогою". Хоча саме вона мала би сформувати уряд, Партія реформ не змогла організувати коаліцію. Їх випередила Центристська партія, що мала другий результат на виборах, але зуміла домовитися із правоцентристами з Isamaa, а головне (і найнеприємніше) – із праворадикалами з EKRE.

Для лідерки "реформістів" це стало неприємною несподіванкою, проте вона не здалася, разом зі своєю політсилою перейшла в опозицію і після відставки уряду Юрі Ратаса отримала шанс на політичний реванш і прем’єрство.

"Подарунок" Путіну

Вже зараз можна очікувати, що новий уряд Естонії просуватиме ідею поглибленої співпраці зі США та НАТО.

Каллас переконана, що для маленької Естонії вкрай важливо перебувати у союзах з великими державами і впливовими блоками. В економічному вимірі домінуватимуть підходи, що ґрунтуються на суворому контролі за держвитратами, що забезпечило б найнижче співвідношення державного боргу до ВВП у всій єврозоні.

Політикиня свідома: замало мати впливових союзників, необхідно нарощувати й власні політичні м’язи. Реформісти також вважають, що міцне суспільство побудоване на міцному середньому класі, а отже, Партія реформ підтримує цей середній клас. До певної міри, це відголоски історії родини Калласів. Там не забули, яким був "середній клас" у Радянському Союзі, і не хочуть повторення цього досвіду.

В гуманітарній сфері майбутній уряд намагатиметься просувати естонську мову як мову науки і технологій.

Загалом Каллас називає себе прихильницею "лагідної естонізації". За її словами, російськомовні жителі Естонії лише виграють від знання державної мови.

Звісно, діджиталізація теж лишиться серед пріоритетів Естонії.

Це дозволить поєднати як напрацювання Партії реформ – адже саме батько Каї Сіім Каллас, очоливши уряд у 2002-2003 роках, дав старт хвилі цифрових реформ у Естонії, – так і власні здобутки Каллас на рівні Євросоюзу.

На додачу, новий уряд має намір продовжити будівництво нової інфраструктури кордону з РФ.

А коли у майбутньої прем’єрки запитали, яку книгу вона подарувала б Владіміру Путіну, вона сказала: "Справу "Прибій" – збірку документів про депортації 1949 року".

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Стаття була вперше опублікована на порталі "Жінки - це 50% успіху України" та републікується з дозволу автора та правовласника

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua