Придністровська спецоперація. Що стоїть за терактами у Молдові та як має діяти Україна

Середа, 27 квітня 2022, 14:00 — , Європейська правда

26 квітня однією з головних новин про перебіг російсько-української війни стала ракетна атака РФ на залізнично-автомобільний міст у Затоці під Одесою. По ньому проходить основна транспортна артерія, яка зв’язує південь Одеської області з рештою України. Швидше за все, росіяни атакували цей міст ще у понеділок, але без успіху – тоді частину ракет збили під Одесою, інші впали у воду. У вівторок одна з ракет пошкодила міст; у середу його знову обстріляли.

У той самий час, у понеділок-вівторок, почали стрімко розгортатися події трохи північніше – у Придністров’ї. Менше ніж за добу в Тирасполі та навколо нього пролунало три серії вибухів, про які тамтешні спецслужби відразу оголосили, що вони скоєні "диверсантами з України".

Одночасно придністровська де-факто влада своїми діями – свідомо чи ні – всіляко підігрівала у своїх громадян відчуття того, що нові вибухи майже неуникні і триватимуть ще довго. Все це накладалося на офіційні заяви з Росії про те, що на новому етапі війни проти України армія РФ планує дійти до Придністров’я, де зараз розташовані російські військові підрозділи, щоби об’єднати сили з ними і захопити Одесу.

І це цілком вписувалося у логіку ракетних обстрілів Одещини.

На такому тлі з України почали звучати навіть емоційні заяви про те, що ЗСУ мають не чекати розвитку подій, а вдарити першими.

Та давайте розберемося, що насправді відбувається у Придністров’ї та як варто діяти Україні. Про це – у нашому відеопоясненні.

Якщо ж вам цікавіше читати текст і якщо ви хочете зануритися в деталі, пропонуємо також текстову версію статті.

Коротко про головне

Почнемо з висновків, які згодом розкриємо у деталях.

Усі вибухи (які цілком правомірно можна назвати терактами!), що відбулися у Придністров’ї за останні два дні, є очевидною провокацією. Організатори провели їх настільки незграбно, що про деякі їхні деталі навіть смішно розповідати. Все це не лишило сумнівів, що Україна до них не була причетна, хоча один з вибухів, на перший погляд, міг би видаватися таким, що проведений на користь України.

Хоча задумка цієї спецоперації, очевидно, виходила з Москви, її практичним виконанням опікувалися місцеві, і це не дивно: Придністров’я заблоковане, перекинути туди фахових диверсантів Москва не в змозі.

Утім, придністровська "влада" не лише надала ввірену їй територію для вибухів і залякування, а й сама долучилася до інформаційної складової цієї спецоперації. "Президент" регіону приєднався до операції з поширення фейків та формування страху у тамтешнього населення, а також у населення Молдови.

Чи несе це загрозу Україні? Безумовно, але не тим чином, про який дехто пише у соцмережах, часом навіть вимагаючи від влади "превентивного нападу" на Придністров’я, щоби знищити розташовані там російські підрозділи. Головну загрозу становить не напад із Придністров’я, а можливе вторгнення Росії у Придністров’я та загалом у Молдову, з півдня, що суттєво ускладнило би для України ситуацію на фронті, особливо на тлі спроби РФ відрізати доступ до півдня Одещини.

Натомість у разі, якби ЗСУ зараз справді вирішили напасти на Придністров’я, це створило би для України шалені проблеми, аж до втрати підтримки та постачання зброї з боку держав НАТО. На щастя, ця ідея зараз не розглядається і навіть заперечується Києвом.

І насамкінець, є підстави припускати, що метою спецоперації є передусім дестабілізація у Молдові, яка нині дедалі більше віддаляється від Росії.

Далі – про все це детальніше.

 

Сміх і теракти

Подією, від якої напевно варто відраховувати загострення ситуації у наших сусідів, стала заява заступника Лаврова в МЗС РФ: російський топ-дипломат у понеділок заявив, що Росія не бачить ризиків ескалації конфлікту у Придністров’ї.

А вже за кілька годин після цього у столиці регіону, Тирасполі, пролунали вибухи.

Перед тим як перейти до суті – дуже коротко про те, що являє собою Придністров’я. Цей промисловий регіон, що розтягнувся вузенькою смужкою на майже 200 км вздовж Дністра, переважно по його лівому берегу, ще до проголошення незалежності Молдови вийшов з-під контролю Кишинева. Сепаратисти тоді орієнтувалися на Москву, а також на розквартировану в регіоні 14-ту радянську, а потім російську армію.

1992 року за прямої участі 14-ї армії на Дністрі розпочалася коротка кривава війна, що забрала понад 1000 життів і завершилася перемир’ям на вигідних РФ умовах. Відтоді регіон став гальмом для розвитку Молдови та перетворився на контрабандну діру. В міжнародному праві територія фігурує як та, що перебуває під "ефективним контролем", тобто під фактичною окупацією, РФ.

Утім, зброя у Придністров’ї весь цей час мовчала – до 25 квітня, коли з’явилися повідомлення про вибухи у будівлі "міністерства держбезпеки" (МДБ) у Тирасполі.

У ніч на 26 квітня у "передмісті" Тирасполя, в селі Паркани, знову було чути вибухи. Ясність з’явилася лише наступного дня, коли де-факто влада регіону повідомила про теракт на тираспольському аеродромі (так, у цьому сепаратистському регіоні справді є аеродром, і це питання заслуговує на окрему увагу – ми до нього ще повернемося).

А вранці 26 квітня сталися вибухи на стратегічному об’єкті, телерадіоцентрі поблизу кордону з Україною, які зруйнували ретранслятори російського радіо.

Все це звучить доволі грізно, доки не зануритися у деталі.

З ними історія придністровських терактів стає як мінімум дивною.

Те, як підривали МДБ – найпоказовіше.

У самому центрі міста невідомі зробили, як стверджують, три постріли з гранатомета по будівлі "міністерства". Тубус гранатомета лишили на видному місці, після чого зловмисники поїхали геть з місця злочину і їх ніхто не намагався зупинити. Це сталося о 17:45, коли щонайменше охорона та чергові МДБ мали би бути на робочих місцях. Утім, жодна людина не постраждала.

Далі ще цікавіше: спецслужбовці перекрили вулиці поруч з МДБ, але зробили це таким чином, щоби перехожі могли зупинитися у місці, де відкривався найкращий вигляд на розстріляну будівлю, тож місцеві форуми заполонили фото та відео з місця події.

Утім, придністровське керівництво переконане, що такий безглуздий теракт був потрібен саме Україні. "Слідство" повідомило, що його вчинили люди, які прибули через український кордон. Хоча дуже швидко відкрилася епічна помилка організаторів: з’ясувалося, що для обстрілу використали РПГ-27 "Таволга", якого ніколи не було в ЗСУ. Він використовується арміями лише Росії, самого Придністров’я, а також Йорданії та Габону.

Через це у Молдові набув популярності жарт про "агресивний Габон" – але офіційні ЗМІ Придністров’я вирішили цього не помічати.

Утім, і цей рівень безглуздості побив наступний "теракт" – на аеродромі.

Проросійські телеграм-канали Придністров’я повідомили, що на нього українські дрони скинули дві міни натівського стандарту.

А ось як це звучало в офіційному повідомленні: "На авіамайданчику у районі села Паркани… з дрона скинули два вибухових пристрої. Жертв немає. Осколками пошкоджено капот та бічне скло вантажівки ЗІЛ". Простір для жартів у цьому повідомленні такий широкий, що додатково й коментувати нема чого.

А от третя серія вибухів виявилася серйознішою за дві попередні.

Придністровські мегаватники

О 6:40 та 7:05 ранку пролунали два потужних вибухи у Придністровському радіотелецентрі. Ця установа, попри назву, не має стосунку до телевиробництва. Це – величезний радянський комплекс для трансляції радіосигналу на далекі відстані, на інші континенти, в коротко- та середньохвильовому діапазоні. Комплекс був побудований для того, щоб Америка могла слухати радянське радіо, і його потужності цілком на це вистачало.

Як стверджує "МВС" Придністров’я, вибух зруйнував дві вишки із передавачами потужністю 1 мегават та пів мегавата.

Для порівняння, потужними вважають передавачі по 1-4 кВт, а найсильніші телепередавачі Київської телевежі мають потужність 50 кВт.

За часів СРСР це було стратегічне підприємство, що транслювало на Захід радянську пропаганду. Його збудували у малонаселеній території, щоби зменшити опромінювання людей. Поруч з нуля побудували містечко Маяк, що опікувалося лише цим радіотелецентром. Звісно, Тирасполю такий центр не потрібен, тому його давно передали у власність російського державного мовника.

І, на перший погляд, для України мало би сенс знищення інфраструктуру російської пропагандистської машини. Утім, реальність інша. На відміну від 1960-70-х років, зараз радіо на коротких та середніх хвилях майже ніхто не слухає. Пропаганда нині працює інакше, а ці передавачі продовжують поглинати чимало ресурсів, які йдуть в нікуди. Також немає певності в тому, що вибух справді знищив ті передавачі, які справді працювали, ми знаємо це тільки зі слів придністровської влади. У Маяку є чимало конструкцій ретрансляторів, вибухом зруйновані лише дві з них.

І найголовніше: після анекдотичних атак на МДБ та аеродром складно повірити у те, що реальна диверсія з України збіглася з ними в часі.

Чому це все одно теракт?

Ми не дарма на початку згадали, що події у Придністров’ї можна називати терактом навіть попри те, що у трьох серіях вибухів не постраждала жодна людина.

Теракти – це злочини, скоєні, щоби залякати людей; ці події повністю підпадають під таке визначення. Придністровська де-факто влада доклалася до цього по максимуму і почала це робити ще від обстрілу МДБ, про що йшлося вище.

Рішення Тирасполя додатково посилювали напругу. Самопроголошений "президент" регіону Красносельський оголосив про скасування не лише параду до 9 травня (для регіону, "ідентичність" якого 30 років будували на любові до СРСР, це саме по собі шок рівня скасування Різдва у Польщі). Він відразу повідомив про закриття шкіл до кінця навчального року, з повним переходом в онлайн. Також влада наперед скасувала усі шкільні екзамени цього навчального року, включно з випускним тестуванням, яке потрібне для вступу в придністровські ВНЗ.

Складно придумати більш наочну ілюстрацію того, що регіон готується до нових потрясінь.

Одночасно почалася ІПСО (інформаційно-психологічна спецоперація) у соцмережах, спрямована на придністровців. Абонентам місцевого мобільного оператора почали приходити фейкові повідомлення нібито від імені СБУ про підготовку ракетного обстрілу Придністров’я. Аналогічні повідомлення розміщували у місцевих інтернет-групах.

Нічого дивного, що люди почали тікати з регіону.

На КПП на виїзді до правобережної Молдови вишикувалися величезні черги з автомобілів.

Оливи у вогонь додали й українські блогери. Дописи із закликами розпочати наступ на Придністров’я, які цими днями писали окремі лідери думок, що не знають специфіки регіону і не мають інформації про те, що ж за "російська армія" там сконцентрована, стали справжнім хітом у молдовських соцмережах.

Та найбільш безглуздими є заклики набирати під час нападу у Придністров’ї "обмінний фонд з російських військовослужбовців", що лунали в українському сегменті Facebook. Далі ми пояснимо, чому.

Армія обмеженої дієздатності

"Європейська правда" ще перед початком російського вторгнення розповідала про те, що перебуває на озброєнні придністровських збройних сил (детальніше читайте у статті "Молдовська загроза").

Якщо коротко, то потенціал ДУЖЕ обмежений.

"Придністровську армію" і російську групу військ у Придністров’ї треба оцінювати сукупно, що ми і зробимо.

У них є близько 10 танків. Також є певна кількість "Градів" ще радянського зразка, з дальністю 20 км. Постачати нове обладнання до Придністров’я Росія не мала змоги, тому "Гради" є модифікованими дуже хитрим чином: їхні пакети направляючих розрізали на дві частини і таким чином зробили з 40-ствольних РСЗВ дві 20-ствольні і рознесли на дві машини, що дозволило збільшити кількість машин, які виходять на придністровські паради. А от боєздатність і однієї, і іншої техніки – під великим питанням, так само як і здатність "модифікованих 'Градів'" бити прицільно, адже вони не проводять навчань та стрільб. 

З особовим складом – ще гірше. Справжньої ротації з доправленням солдатів з Росії тут не відбувалося дуже давно, навіть за Додона.

У Придністров’ї є кілька десятків кадрових, бойових російських офіцерів, які прибували сюди для несення служби інкогніто, під виглядом цивільних осіб, але на цьому все. Основна маса російського "контингенту" чисельністю до двох тисяч осіб – це тутешні мешканці, придністровці, для яких робота в недієздатній місцевій армії є просто механізмом заробляння грошей. На війну жоден з них "не підписувався".

Групу наступу на Україну з цього сколотити нереально у принципі – радше, може йтися про створення окремих ДРГ. Або, ще реальніше, про продовження суто інформаційних атак.

І, до слова, Київ чудово розуміє слабку боєздатність російських військових у Придністров’ї, про що заявив у вівторок президент Зеленський.

Окрема тема, оповита міфами – це склади зброї у селі Колбасна, поблизу українського кордону.

Російські джерела вважають, що захоплення цих складів потрібне Україні, щоби поповнити запаси зброї. Це не так.

У Колбасній розташовані справді масштабні склади з кількома десятками тисяч тонн зброї та боєприпасів, це найбільший склад зброї у Європі. Утім – старої зброї. І дуже небезпечної. У 1990-91 роках туди звозили на зберігання частину з того, що радянська армія виводила зі своїх складів у Чехословаччині та Східній Німеччині, і, як стверджують, там зберігається навіть хімічна зброя.

А от нової та дієздатної – практично немає. Бо ту частину арсеналу, яку можна було вивезти, РФ евакуювала ще на початку 2000-х років. А лишилося те, що не можна вивезти і складно знищити на місці. Свого часу, ще за Єльцина, коли Росія всерйоз думала про деескалацію у Придністров’ї, планувалося побудувати там завод зі знищення боєприпасів, але згодом ці плани перестали вкладатися у російську матрицю світу.

Утім, наразі головним є те, що ці склади Україні точно не потрібні. Це – фейк російської пропаганди.

Сценарії дій та небезпека

На початку статті йшлося про те, що у Тирасполі є військовий аеродром. Це правда, і у нього є двокілометрова злітна смуга, довжини якої достатньо, щоби приймати переважну більшість існуючих військово-транспортних літаків. Утім, цей аеродром не використовувався від радянських часів і не може використовуватися, бо сусідні держави – Україна та Молдова – не дадуть дозволу на проліт.

Звісно, в теорії РФ може порушити український повітряний простір, щоби доставити десант у Придністров’я, але це було би безглуздим кроком, адже по транспортнику спрацює українська ППО ще над Одеською областю. Транспортник – це легка для збивання ціль, яка тягне за собою значні людські втрати для агресора. Про готовність застосувати ППО у такому разі Україна вже заявляла.

А без підкріплення – чи то з повітря, чи то в результати наземного десантування – російська придністровська армія не становить значної небезпеки у військовому сенсі.

Утім, вторгнення до Придністров’я є найгіршим можливим сценарієм для України.

Щонайменше, зараз, поки з боку Придністров’я є лише потенційна загроза, а не реальна.

Придністров’я – це Молдова. Там живуть громадяни Молдови (так, у Придністров’ї їх дуже багато). Офіційний Кишинів не давав і не даватиме Україні дозволу на окупацію частини своєї території та на бойові дії у цьому регіоні, це абсолютно виключено. 

Тому в разі вторгнення для Молдови ми будемо державою-агресором.

А перетворення України з держави-жертви на агресора матиме неймовірні наслідки у наших відносинах із Заходом, який навряд чи буде готовий постачати зброю агресивній державі. Не кажучи вже про блокування нашого руху до ЄС і НАТО. У тому числі силами Румунії, яка не зрозуміє нападу на близьку до неї Молдову.

Якщо хтось готовий закрити на це очі і все одно піти у наступ на Придністров’я, щоби поповнити "обмінний фонд", взявши у полон російських військових, то і тут є заперечення.

Багато з придністровських та російських військових також є громадянами Молдови, хоч як дивно це звучить (молдовський паспорт у Придністров’ї ціниться, бо дає право на безвіз із ЄС). Тож по факту на обмін там залишаться кількадесят російських офіцерів. А більшість офіцерського та весь рядовий склад – це місцеві, у тому числі громадяни Молдови, які Росії геть не потрібні.

Такою є реальність придністровського конфлікту, який не варто оцінювати за мірками наших відносин з РФ. Він – інший.

На щастя, попри підтримку цієї дивної ідеї у Facebook, на практиці вона не розглядається і навіть не може бути розглянута. Бо рішення про наземні дії українського контингенту за кордоном має ухвалити Верховна рада, яка не буде цього робити.

Звісно, ЗСУ повинні мати план дій у разі, якщо армія РФ всупереч логіці піде у напад на Україну з Придністров’я. Відбити такий напад ЗСУ буде не складно – за невеликої кількості військової техніки у регіоні та за практично повної відсутності ППО вогневі точки знищуються навіть без наземного вторгнення.

Але швидше за все, цього просто не станеться.

Бо, найімовірніше, мета нинішнього загострення – інформаційно-психологічна. І вона, на жаль, вже досягнула певного результату, створивши паніку та напруженість у відносинах українців і молдован. Це автоматично також впливає на ситуацію у Молдові, де почали всерйоз обговорювати, чи не планує Україна напад на неї. Це, до слова, шкодить передусім нам, бо підриває позиції проукраїнських сил у Кишиневі.

Тепер від нас усіх залежить, щоби це досягнення "придністровської ІПСО" не поглиблювалося. І щоби воно не дійшло до рівня, коли психоз щодо подій у Придністров’ї почне впливати на політичні відносини.

На щастя, зараз цього ще не сталося.

Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди";

відео Володимира Олійника

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.