Держава-не-кандидат: як Грузія переживає відмову ЄС та що буде далі

Вівторок, 21 червня 2022, 16:21 — , Європейська правда
Фото: AFP/East News
Мітинг "Додому, в Європу" у Тбілісі. 20 червня 2022 року

Новий громадський рух, що опікуватиметься євроінтеграцією, а також погрози уряду масштабними акціями непокори. Це все – результати багатотисячного мітингу "Додому, в Європу", який пройшов 20 червня у центрі Тбілісі.

На відміну від України та Молдови, Грузія не отримала від Єврокомісії рекомендацію надати їй статус кандидата у члени ЄС.

Остаточне рішення буде прийнято Європейською радою вже цього тижня. Попри досить жорсткі оцінки з боку Єврокомісії, багато хто в Грузії ще сподівається на диво – на те, що прийняте Єврорадою рішення буде більш позитивним для країни.

Але одночасно визнають: заяви влади дають мало сподівань на те, що критика Єврокомісії буде врахована.

Чи означатиме це повернення масових протестів? І чи можна очікувати, що, отримавши європейську перспективу, Грузія буде лише віддалятися від Євросоюзу?

 

Успіхи та винуватці

"Це несправедливо, але ми розуміємо, і ми чули від європейських лідерів, що вони вирішили надати статус Україні, тому що Україна перебуває у стані війни, а Молдова – дуже близький сусід і перебуває у дуже складній ситуації, має на поверхні економічні питання, питання безпеки", – так висновки Єврокомісії прокоментував прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі.

Він переконаний, що якщо у звіті враховувати лише успіх реформ, "то, звичайно ж, Грузія була б заслужено першою країною, яка отримала б цей статус".

Це одна із численних заяв, які показують реакцію офіційного Тбілісі на рішення Єврокомісії 17 червня, коли Україні та Молдові було рекомендовано надати статус кандидата, а Грузії – де-факто відмовлено.

В такій ситуації грузинська влада вирішила зробити "гарну міну при поганій грі", роблячи акцент на тому, що "рішення по Україні було прийняте бонусом", але навіть у такій ситуації Єврокомісія не могла повністю ігнорувати успіхи Грузії, надавши їй європейську перспективу.

Варто визнати, це далеко не найгірша реакція з можливих.

Достатньо згадати, що напередодні оприлюднення висновків Єврокомісії представники грузинської влади висловлювали впевненість в отриманні кандидатського статусу, одночасно вказавши на винуватця, якщо піде не так.

Цілком очікувано, що цим винуватцем виявилася опозиція. В правлячій партії "Грузинська мрія" стверджували, що опозиціонери спеціально їздять до ЄС та агітують провалити грузинську заявку, щоб потім організувати протести для захоплення влади.

"Звичайно, ці аргументи сприймаються досить скептично у суспільстві. Всі розуміють, що у нас дійсно були успіхи у наближенні до ЄС, проте останнім часом відбувався відкат, а в такій ситуації не варто всерйоз розраховувати на отримання кандидатського статусу", – зазначає політолог Тенгіз Пхаладзе.

Одночасно євроінтеграційну ідею поділяє переважна більшість громадян Грузії. Згідно з опитуванням, проведеним у березні цього року ND, понад 80% населення Грузії підтримують вступ своєї країни до ЄС.

Чи може такий розрив між прагненнями та реальністю викликати потужні протести?

Реформи та їхнє тлумачення

Показовий момент: від мирного проєвропейського мітингу, мета якого – показати Європі масову підтримку ідеї членства Грузії у ЄС, влада очікувала насилля та заворушень.

"Радикальна опозиція використовує висновок Європейської комісії виключно для поляризації. Ми цього очікували, у нас були прогнози у зв'язку з цим. У них був простий сценарій від самого початку, розрахунок на те, що дві країни набудуть статусу кандидата, а Грузія – ні, і після цього повинен був розпочатися цей сценарій із заворушеннями. Першою спробою цього буде сьогоднішня акція, а кінцевою точкою має стати війна", – так анонсований мітинг прокоментував голова правлячої партії "Грузинська мрія" Іраклій Кобахідзе.

Побоювання влади не справдилася – акція 20 червня пройшла без ексцесів. Теоретично протестів можна очікувати після оголошення остаточного рішення Європейською радою.

Проте виникає питання, звідки взятися невдоволенню, якщо влада переконує, що надання європейської перспективи саме по собі є успіхом, а рівень технічної готовності для отримання статусу кандидата і так є вищим, аніж в України та Молдови?

Проблема полягає в тому, що у своїх рекомендаціях Єврокомісія прописала для Грузії дуже конкретний перелік реформ, виконання яких дасть можливість претендувати на отримання кандидатства. І от щодо цих реформ оцінки у Грузії радикально різняться.

Частина експертів зазначає, що вже до кінця року цілком можливо показати такий прогрес, щоб говорити про повторне подання заявки. Інша – що у влади немає бажання виконувати ці рекомендації, а тому реальний прогрес у євроінтеграції стане можливий лише після зміни влади.

На жаль, останні заяви грузинської влади радше підтверджують оцінки скептиків.

З одного боку, там не відмовляються від реформ і заявляють про готовність їх виконувати.

"Щойно Європейська рада затвердить рекомендації, ми, звичайно, відразу ж почнемо працювати з Брюсселем. Хочу роз'яснити громадянам, що більша частина цих питань і так була внесена до нашого порядку денного. Існують й інші питання, щодо яких ми маємо отримати пояснення у Брюсселя. Ми все опрацюємо та отримаємо статус кандидата", – обіцяє прем’єр Гарібашвілі.

Кандидат авансом: 7 вимог, які має виконати Україна, щоб ЄС не скасував її новий статус

Втім, частина вимог до Грузії була явно списана з "меморандуму Шарля Мішеля" – досягнутого 2020 році за модерації глави Європейської ради компромісу між владою та опозицією Грузії, така собі "дорожня карта" для виходу з політичної кризи. Тоді критика ЄС щодо якості реалізації грузинською владою ключових прописаних у меморандуму реформ призвела до того, що "Грузинська мрія" просто відкликала свій підпис під цим документом. 

Швидше за все, домогтися від грузинської влади виконання цих реформ (в першу чергу – судової) буде вкрай непростим завданням для ЄС. Не менший опір можуть зустріти й інші вимоги Євросоюзу: зміцнити незалежність антикорупційного агентства та гарантувати роботу "вільного, професійного, плюралістичного та незалежного медіасередовища".

Тим більше, що в уряді вкрай специфічно трактують ключові вимоги ЄС: побороти "політичну поляризацію" та провести деолігархізацію. Там впевнені: суспільство розколює саме опозиція, а тому ці вимоги Євросоюз має адресувати саме їй.

Що стосується деолігархізації, то у "Грузинській мрії" відмовляються визнати такий статус за засновником партії та досі найвпливовішою людиною країни Бідзіною Іванішвілі. Замість цього там вважають "головним олігархом країни" експрезидента Михеїла Саакашвілі, з яким вони і так борються.

"На жаль, останні заяви влади показують, що вони не готові виконувати рекомендації ЄС. І це лише сприятиме нарощуванню напруги у суспільстві", – резюмує Тенгіз Пхаладзе.

* * * * *

Чи означатиме таке зростання напруги відновлення великих протестів та можливу зміну влади?

Попри те, що у Грузії можливою є будь-яка несподіванка, найближчим часом такі зміни малоймовірні.

Грузинська влада вдало використовує тезу, що будь-яка критика її дій спрямована на втягування країни у війну з РФ – і для значної частини суспільства цього пояснення цілком достатньо.

Втім, з часом цей аргумент втрачатиме силу.

Тож критика Єврокомісії про відсутність потрібних реформ у Грузії (особливо на тлі подальшого прогресу України та Молдови) може змінити настрої громадян Грузії.

І тоді дійсно не можна виключати, що ідея захисту європейського майбутнього здатна мобілізувати країну, поставивши перед владою дилему: або пришвидшення реформ, або перевибори.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.