Словаччина на порозі реваншу: чому це небезпечно і що може зробити Київ

Четвер, 21 липня 2022, 09:40 — ,
Фото: AFP/East News
Щоб уникнути дострокових виборів, словацькому прем'єру Едуарду Гегеру (на фото) доведеться лавірувати між інтересами свого партійного лідера та колег по коаліції

Такого ще не було в україно-словацьких відносинах. Послідовну проукраїнську позицію зараз займає і президент Словаччини, і прем'єр, а на додачу - ще і міністри закордонних справ та оборони.

Здавалось би, у відносинах із нашим стратегічним союзником тепер все добре. Але це тільки на перший погляд. 

Правляча коаліція стрімко втрачає популярність через дуже особистий конфлікт між лідерами двох партій: Ігорем Матовичем (OĽANO) та Ріхардом Суліком (SaS). 

Вже зараз опозиція, серед яких є чимало проросійських політиків, має найкращі шанси на перемогу у разі дострокових виборів. А зважаючи на те, що конфлікт всередині коаліції триває, до виборів, які пройдуть на початку 2024 року, їхні рейтинги можуть додатково обвалитися. 

Ультиматум Суліка

Два тижні тому, 6 липня, партія SaS ("Свобода і Солідарність") заявила, що розриває коаліційну угоду з трьома іншими партнерами — OĽANO ("Звичайні люди і незалежні особистості"), Sme Rodina ("Ми сім’я") та Za ľudí ("За людей"). 

Це рішення озвучив лідер SaS та діючий міністр економіки Словаччини Ріхард Сулік. 

Утім, при цьому він не заявив ні про власну негайну відставку з уряду, ні про відставку трьох інших міністрів від SaS, не закликав до відставки уряду загалом чи дочасних парламентських виборів. 

Більше того, оголошуючи про фактичний вихід SaS з коаліції, Ріхард Сулік одночасно закликав прем’єра Едуарда Гегера підготувати нову редакцію коаліційної угоди до кінця серпня. 

"Найбільша проблема нашої коаліції — це Ігор Матович", — підкреслив Сулік. 

Саме присутність лідера OĽANO та нинішнього міністра фінансів в уряді і є ключовою проблемою для SaS, причиною розриву коаліційної угоди та, водночас, ультиматумом для збереження коаліції та її уряду. 

Якщо Ігор Матович залишиться в уряді, то вже у вересні SaS піде і з уряду, і - остаточно - з коаліції.

Теоретично це не має призвести до позачергових виборів - математично решта партій матиме достатньо голосів, щоб зберегти більшість. Проте це лише у теорії. А на практиці може статися ланцюгова реакція. Більше того, конфлікт Ігоря Матовича з низкою однопартійців ризикує призвести до їхнього виходу з партії та коаліції.

І тоді дострокові вибори стануть майже неуникними.

Тож не дивно, що в OĽANO, включаючи особисто прем’єра Едуарда Гегера, з усіх сил переконують SaS відкликати ультиматум. 

Проте Ріхард Сулік та його однопартійці продовжують наполягати на власних вимогах. 

Але при цьому, як не парадоксально, — продовжують наголошувати, що збереження урядової коаліції для SaS є найвищим пріоритетом. 

Непозбувний конфлікт

Не можна сказати, що демарш SaS став чимось раптовим для словацького політикуму.

Проблема почалася на початку 2020 року, коли переможцем парламентських виборів стала партія OĽANO на чолі з популістом Ігорем Матовичем. 

Багатьох словаків відверто лякала перспектива віддати прем'єрську посаду Матовичу. Проте бажання сформувати демократичну коаліцію та "скинути" владу партії Smer-SD та її лідера Роберта Фіцо переважило.

Проблеми почалися майже одразу після старту роботи нового уряду.

І з самого початку "генераторами конфліктів" були прем'єр Матович та міністр економіки Ріхард Сулік. 

Разом із цим падали рейтинги коаліції та одночасно зростали рейтинги Smer-SD, а особливо - партії "Голос", в яку пішли вихідці з команди Фіцо на чолі з колишнім прем'єром Петером Пеллегріні. 

Кінець дії "Спутника": як Словаччина вийшла з політичної кризи 

Переломним став березень минулого року. На тлі падаючих рейтингів та слабкого старту кампанії вакцинації, Матович вирішив зробити "хід конем", закупивши у РФ партію вакцини "Спутник V".

Це викликало протести всередині коаліції та ледве не призвело до позачергових виборів. 

Зрештою, величезними зусиллями конфлікт вдалося загасити. Матович погодився піти з посади прем'єра, однак її мав отримати представник його партії - тодішній міністр фінансів Едуард Гегер. 

А Сулік, щоб поставити крапку у цьому конфлікті, оголосив, що на знак примирення запрошує Матовича до себе додому на домашню піцу. 

Проте Ігор Матович поставив ще одну вимогу для своєї відставки. Він зажадав собі посаду міністра фінансів - і у коаліції не було іншого вибору, крім як погодитися на це. 

Цей крок від початку виглядав ризиковим. Новий прем'єр мав працювати із міністром, який одночасно був його керівником по партійній лінії. 

На додачу, посада міністра фінансів дала Матовичу потужний інструмент тиску на коаліцію - жодна урядова програма не могла запрацювати без його підпису. 

Тож наступна криза всередині словацької коаліції була неминучою. 

Привід для демаршу

Про новий конфлікт стало відомо 7 червня, коли у партії Ріхарда Суліка заявили про те, що через нападки Ігоря Матовича вони не будуть ходити на ради коаліції, хоча залишаються працювати в уряді Едуарда Гегера. 

Причиною нової кризи став так званий "пакет Матовича" — податкові бонуси та дотації сім’ям з дітьми на загальну суму 1,2 мільярда євро, що складає 1% бюджету країни.

Цей пакет — особисте досягнення Ігоря Матовича, предмет його політичної гордості. Однак проти нього різко виступили у SaS. 

Пакет початково схвалили 24 травня голосами трьох учасників урядової коаліції — OĽANO + Sme Rodina + Za ľudí. 

Але, що ще більш важливо, цього разу до прозахідної коаліції приєдналися депутати від крайніх правих з L’SNS ("Народна партія Наша Словаччина"), або просто "котлебівці" (від імені лідера партії одіозного Маріана Котлеби), яких у Словаччині називають "неофашистами".

На початку червня президентка Словаччини Зузана Чапутова ветувала цей пакет і відправила його назад до парламенту. Проте незабаром депутати подолали президентське вето з перевагою всього в один голос (77 "за" зі 150).

Наразі важко сказати, що буде з "пакетом Матовича", тому що Зузана Чапутова скористалася своїм правом і відправила законопроєкт на розгляд Конституційного Суду. 

А ось нинішня коаліція вчергове опинилася на межі розпаду.

Ігор Матович відмовляється знову йти у відставку, цього разу вже з посади міністра фінансів, та загалом з уряду. І його партія в цьому його підтримує. 

Натомість, SaS продовжує наполягати на відставці Матовича, наголошуючи, що це не примха виключно Ріхарда Суліка, а позиція всієї політсили. Зайвим аргументом у руках SaS стали не тільки фірмові конфліктність та епатажність Ігоря Матовича, а й і те, що за останніми рейтингами лідеру OĽANO довіряють менше, ніж згаданому вже Маріанну Котлебі

Крім того, наразі SaS має вищий рейтинг, ніж OĽANO, хоча за підсумками виборів 2020 року саме партія Матовича перемогла, набравши вчетверо більше голосів, ніж команда Суліка.

В очікуванні реваншу

Мабуть, багатьом українським читачам нинішні словацькі перипетії можуть нагадати українські баталії після Помаранчевої революції між командами президента Віктора Ющенка та лідера "Батьківщини" Юлії Тимошенко, наслідком якої став реванш "регіоналів".

Однак у сучасній політичній історії Словаччини вистачає власних прикладів, аби у багатьох зараз виникло почуття дежавю.

Нинішня ситуація нагадує словакам урядову кризу 2011 року, яка завершилася дочасними парламентськими виборами та перемогою Smer-Sk на чолі з Робертом Фіцо. 

Тоді прозахідний уряд Івети Радичової також спирався на коаліцію чотирьох партій, включно із SaS, і саме партія Ріхарда Суліка тоді не голосувала за вотум довіри уряду. 

Показово, що тоді не голосував за довіру прозахідному уряду Радичової й Ігор Матович, який був обраний до парламенту у 2010-ому якраз за списками SaS. 

Як і 11 років тому, реванш "колишніх" зараз виглядає більш ніж реальним. 

За останніми рейтингами дві  опозиційні сили, які очолюють колишні однопартійці та екс-прем’єри Петер Пеллегріні і Роберт Фіцо, є лідерами симпатій: "Голос" має підтримку на рівні 20%, тоді як Smer - близько 15%. 

Це означає, що така коаліція здатна отримати більшість у разі дострокових виборів. 

Що цьому може протиставити правляча коаліція? Наразі обговорюється 4 ключові сценарії виходу з кризи:

Перший: OĽANO та прем’єр Едуард Гегер приймають ультиматум SaS. Це малоймовірно.

Другий: одночасно йдуть з уряду і Матович, і Сулік, але SaS залишається в коаліції 4-х та уряді, проводячи відповідну ротацію. 

Поки і в OĽANO, і в SaS кажуть, що для відставки з посад в уряді їхніх лідерів немає вагомих підстав. Але кажуть це досить обережно, відтак сценарій доволі робочий.

Третій: остаточний вихід SaS з коаліції та відставка її міністрів з уряду, що не обов'язково призведе до дочасних виборів, а створить ситуацію уряду меншості. У всякому разі в цьому переконує саме SaS, зокрема, аби зняти з себе відповідальність за можливе повернення Фіцо.

Четвертий: прем’єру Едуарду Гегеру вдасться помирити Ріхарда Суліка та Ігоря Матовича, переписати коаліційну угоду так, щоб усі знову були більш-менш задоволені, зберегли обличчя, а коаліція та уряд 4-х продовжили роботу з вересня. 

Саме на цьому, четвертому сценарії, наполягає і нинішній прем’єр Словаччини, для якого ця криза також є особистим політичним викликом — здатність впоратися з ним продемонструє, чи є Едуард Гегер просто вправним урядовцем, чи також і самодостатнім та ефективним політиком.  

Зрештою, навряд комусь, окрім опозиції, потрібна урядова криза та загроза дочасних парламентських виборів напередодні місцевих, які пройдуть в Словаччині у кінці жовтня і на яких опозиція готується тріумфувати.  

Та навіть якщо кризи вдасться уникнути зараз, нова навряд чи змусить себе довго чекати. 

І це робить ситуацію майже безвихідною. 

Єдиний варіант, який зараз обговорюють словацькі політологи - чи вдасться випадку дострокових виборів створити коаліцію із "Голосом" (адже Петер Пеллегріні на посаді прем'єра проводив цілком прозахідну політику), але без Smer-SD.

Проте неодноразово доводилося чути, що це неможливо - через те, що Роберт Фіцо має якийсь мегапотужний компромат на Пеллегріні.

Погляд із Києва

Такі політичні зигзаги у Словаччині мають привертати увагу в Києві. 

Зміна влади у Словаччині ймовірно призведе до проблем із передачею зброї Україні, адже цю політику активно критикує лідер Smer-SD Роберт Фіцо. 

А допомога Братислави залишається вкрай важливою для Києва. Окрім гаубиць та ППО, які Братислава вже передала, Україні  вкрай важливо отримати анонсовані літаки МіГ-29 і танки.

Новий уряд може змінити і позицію Словаччини щодо санкцій, приєднавшись до позиції Орбана.

Тим більше, що відмова від російської нафти для Братислави не менш складним кроком, аніж для Будапешта. 

Так само уряд Гегера шукає альтернативу російському ядерному паливу і не боїться говорити про це публічно, тоді як уряд Орбана шукає альтернативні шляхи його постачання через Румунію та Болгарію.

Не менш важливими для української стійкості є реконструкція КПП "Ужгород - Вишнє Нємецьке", продовження до кордону з Україною автобану D1, що є північною гілкою пан’європейського транспортного коридору, модернізація широкої чи вузької залізничних колій (доступні обидві опції одночасно) для нарощення, насамперед, вантажних перевезень.

Потенціал Словаччини для експорту українських зернових, а також для реверсу енергоносіїв можливо не такий потужний, як випадку з Польщею, але також вкрай важливий. А у випадку з газом — можливо навіть вирішальний.

Звісно, вплинути на конфлікт всередині словацької коаліції, а тим більше на настрої словацьких виборців, Київ не може.

 

Проте дещо Україна все ж може зробити.

З усіх країн "Вишеградської четвірки", саме у Словаччині найбільш потужні проросійські настрої, а відповідно — вона є найбільш вразливою до пропаганди країни-агресора. 

І в наших інтересах - швидке призначення нового й мотивованого українського посла в Братиславу. Це стало би гарним сигналом у відповідь на чималі зусилля Словаччини, а також спростило би боротьбу із російськими фейками, послабивши тим самим можливості словацьких "друзів Путіна". 

Автори:

Дмитро Тужанський, директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: