Швеція нових можливостей: як подолати ризики, що несе коаліція за участю ультраправих

П'ятниця, 28 жовтня 2022, 08:00 — , для Європейської правди
Фото: AFP/East News
Майбутній прем'єр Швеції Ульф Крістерссон демонструє журналістам коаліційну угоду правих партій. Стокгольм, 14 жовтня 2022 року

Минулого тижня Швеція отримала новий уряд.

Як і передбачалося, влада перейшла до правого блоку, а на чолі нового кабінету став лідер праволіберальної Поміркованої партії ("модераторів") Ульф Крістерссон.

Блок правих партій – нова влада Швеції – зміг дотримати обіцянки і уникнути затяжної коаліціади, сформувавши дієздатний уряд фактично протягом місяця після виборів 11 вересня.

Та хоч дива не сталося, Швеція увійшла в нову історичну епоху, і в повітрі висить напружене очікування змін. Вперше робота уряду буде залежати від правих популістів, з якими ще донедавна будь-які політичні альянси вважалися абсолютно неприйнятними. 

Проте новий уряд Швеції не лише означає для України нові виклики, а й відкриває додаткові можливості. Зокрема, і в оборонній сфері.

Прем'єр-міністр та тіньовий глава уряду

Як і прогнозувалося, найімовірнішим виявився варіант уряду під проводом Ульфа Крістерссона, де першу скрипку грають "модератори".

Водночас християнські демократи та ліберали змогли отримати впливові пости. Зокрема, лідерка перших Ебба Буш стала водночас віцепрем’єром та міністром енергетики й підприємництва. Ліберали закріпили за собою соціальний, освітній та науковий блоки.

Три "буржуазні" партії дотримали слова не допускати до урядових посад представників "Шведських демократів".

Навіть попри те, що ця правопопулістська партія на останніх виборах набрала найбільше серед правих сил і більшості без їхніх голосів права коаліція не мала б.

Ультраправий прорив: чи зменшить коаліція з радикалами підтримку України Швецією

Проте такий крок був умовою долучення до уряду лібералів – з цього починалися вересневі торги.

А реальний розклад більше нагадує формулу "троє в човні, не рахуючи собаки", де в ролі собаки – або радше кота Шрьодінгера, водночас присутнього і відсутнього – опинилися саме праві популісти.

Представники "Шведських демократів" (ШД)  отримали неміністерські посади в уряді, що дають їм змогу повністю контролювати його роботу, отримувати всю інформацію та ветувати будь-які рішення, які їм не сподобаються.

Це непокоїть ще й з огляду на не такі вже й давні скандали з викриттям імовірних російських агентів у парламенті. Чи може несистемна партія, яку підтримують, зокрема, і шведські симпатики Трампа й теорій змови, гарантувати, що серед її делегатів не буде жодного російського "крота"?

Ще дивнішим виглядає формування неофіційного "малого кабінету", куди вже входитиме четвірка лідерів усіх коаліційних фракцій – "модераторів", лібералів, християн-демократів та ШД. Ця "таємна рада", нібито неформальна і координаційна, непокоїть своєю сумнівністю з погляду конституції і є інструментом впливу ШД на уряд.

Увійшовши до її складу, ватажок ШД Їммі Окессон отримує статус такого собі "міністра без портфеля". Чи таки прем’єр-міністра?

Складається враження, що Крістерссон та Окессон справді грають у дивну гру, де обидва є маріонеткою один одного, а хто кого "виграє" врешті-решт – передбачити неможливо.

"Змова" в Тіде

Увесь місяць після виборів у палаці Тіде (Tidö), романтичній перлині скандинавського Ренесансу в центральній Швеції, ішов напружений процес перемовин між потенційними учасниками уряду.

Переговори закінчилися підписанням так званої "угоди в Тіде" – 63-сторінкового документа, що зафіксував спільну позицію коаліції в семи ключових царинах. Фактично це маніфест, декларація про наміри, але й водночас підвалина для роботи уряду, порушення якої потягне за собою масштабну політичну кризу і, напевне, відставку.

Які ж принципи обстоює "умова в Тіде", що її не на жарт стурбовані шведські ліві ладні радше називати "змовою"?

На першому місці в угоді – охорона здоров’я. Партії домовилися про низку заходів, які мають призвести до зменшення черг та покращення якості послуг.

Друга ключова сфера – клімат та енергетика. Тут коаліція планує знизити захмарні нині ціни на електрику, здебільшого шляхом зняття всіх обмежень на атомну енергетику і перезапуску старих, уже зупинених реакторів.

По-третє, уряд прагне зменшити злочинність, зробивши жорсткішими покарання (особливо за участь в організованій злочинності) та змінивши ставлення до злочинців нешведського походження. Силові структури також зможуть більше стежити, збирати більше інформації та ділитися нею.

Нарешті почнуть вивчати статистику злочинності серед мігрантів (за попередньої влади сама ця тема була табу).

Четверта сфера – міграція, яку планують знизити до мінімально дозволеного в ЄС рівня. Мігрантів за всяку ціну мотивуватимуть повертатися до своїх країн, а отримати шведське громадянство стане складніше.

По-п’яте, у сфері освіти планують підвищити приватизацію, переглянути систему оцінювання та запровадити низку інших заходів, які піднімуть її якість (це улюблена тема лібералів).

В економіці та соціальній сфері головні домовленості – певне зниження податків, боротьба з безробіттям та компенсації за ціни на пальне для домогосподарств.

Насамкінець коаліція домовилася підтримувати громадське мовлення, зменшити залежність медіа від політики та розвивати шведський культурний канон.

Наскільки життєздатною виявиться ця спільна програма? Насправді гарантій стабільності уряду – жодних. Новий прем'єр повністю залежить від підтримки ШД, але також і менших партій.

Головна лінія напруги пролягає між лібералами та ШД. Перші відкрито визначали правопопулістів як своїх політичних ворогів, тим часом як лідер останніх Їммі Окессон називав Ліберальну партію "непотрібною".

Залишається тільки гадати, як довго ці мимовільні попутники зможуть уживатися під благеньким дахом "угоди в Тіде".

Без згадок про Україну. І це позитив

Для нас, безперечно, найцікавішим є місце України та безпекової теми в новій архітектурі шведської влади. І це місце... ніяке.

Показово, що на 63 сторінках коаліційної угоди не тільки жодного разу не згадано Україну, а й взагалі оборону, безпеку чи навіть зовнішню політику.

З одного боку, в цьому можна вбачати сонливість шведського суспільства та політикуму, які навіть під час повномасштабної війни, так би мовити, в себе під двором не хочуть прокидатися і правильно розставляти пріоритети. 

Однак такий "ігнор" України (а також викликів від дій нашої спільної сусідки Росії) може виглядати і як позитив. Річ у тому, що угода регламентує зобов’язання з питань, де учасники коаліції вбачають для себе потенціал "кидка".

Тому сім напрямків угоди – це не стільки декларація пріоритетів, скільки фіксація компромісів там, де є розбіжності.

З такої перспективи наша відсутність в тексті угоди – це справді добрий знак.

Отже, ми не були і не є предметом торгу на коаліційному ярмарку. А це значить, що всі партії не тільки на словах, а  й на ділі мають однакову позицію щодо України, НАТО та безпеки.

Тож якщо уряд Крістерссона розвалиться, це буде не через нас. Наша підтримка з боку Швеції триватиме безперебійно (принаймні, в нинішньому статус-кво).

Щодо зовнішньої й безпекової політики, то тут усе справді виглядає досить надійно. Насамперед тому, що цей блок повністю під контролем однієї сили – "модераторів". На відміну від позасистемних ШД, "модератори" безумовно є друзями України, а їхній позиції можна довіряти.

Було багато інсинуацій щодо повернення знаного в Україні Карла Більдта на посаду міністра закордонних справ. Судячи з його останньої заяви в "Дагенс нюхетер", якісь розмови про це справді йшли.

"Розумійте це як хочете, – заявив експрем’єр та ексочільник МЗС. – Але я чітко заявив від початку, що бачу свою роль інакше, ніж членом уряду. Мій життєвий принцип – ніколи не робити те саме двічі. Гадаю, зможу принести багато користі країні в інший спосіб".

Натомість посаду отримав Тубіас Більстрем (Tobias Billström), давній учасник шведського політикуму – депутат Ріксдагу з 2002 року, міністр з міграції в попередньому правому уряді Рейнфельдта та колишній віцеспікер.

Так само респектабельним вихідцем з істеблішменту є і міністр оборони Поль Юнсон (Pål Jonson), депутат з 2016 року, ексголова парламентського комітету з оборони (у 2020-2022 – якраз станом на початок російського вторгнення).

Більстрем і Юнсон мають блискучу західну освіту, обидва вчилися у Великій Британії. Юнсон зробив ще й успішну наукову кар’єру, захистив дисертацію і є членом шведської Королівської академії військових наук.

Обидва – переконані євроатлантисти, Юнсон агітував за вступ до НАТО ще півтора десятиліття тому, коли це аж ніяк не було мейнстримом у Швеції (на жаль, як і в Україні). Тож порозумітися з ними для нас буде просто.

Що може завадити, то це власні шведські проблеми. Перш за все – членство в НАТО.

Адже вступ досі не завершено, лідер Туреччини Ердоган і далі по факту блокує процес, вимагаючи від шведів поступок у курдському питанні (це важливо для Швеції, яка свого часу прихистила багато курдських активістів і не хоче наражати їх на переслідування чи небезпеку).

Крістерссон, який обіцяв вступ до НАТО якомога хутчіше, тепер вимушений відкладати його і говорити про "найпізніше до наступного літа" – якщо чесно, навіть це звучить надто оптимістично.

Тому новим шведським міністрам нині не дуже до України. Чи не тому вони вимушені задіювати і стару гвардію в особі важковаговика Карла Більдта, в надії, що той порозуміється з Ердоганом? Чи не про таку роль і говорив сам Більдт? Дуже, дуже ймовірно.

Нові можливості для Києва

Підсумовуючи, слід підкреслити: передумови для співпраці зі Швецією зараз хороші. Уряд націлений на членство в НАТО, як і ми, і це створює продуктивний контекст для діалогу.

Коли ж Швеція увійде в Північноатлантичний альянс, можна не сумніватися, що це буде ще один наш союзник і ще один голос за наше членство.

Тож Києву слід подумати про те, щоб уже тепер принаймні символічно підтримати Швецію в її непростому діалозі з Туреччиною – це стане чудовим жестом і запорукою міцної дружби.

Наша новоздобута військова вага, певні зв’язки з Туреччиною і глобальна зірковість Зеленського можуть підтримати шведів у тиску на Анкару, хай навіть і без великих надій на конкретний результат. Щонайменше, нам варто продемонструвати, що ми підтримуємо тих, хто підтримує нас.

Водночас український уряд мусить зайняти проактивну позицію щодо українських біженок у Швеції.

Зважаючи на антимігрантську "зміну парадигми" у Швеції, нашій владі слід вести діалог щодо особливого ставлення та преференцій для українок. Ця коаліція готова почути аргументи щодо гендерного балансу українців у Швеції (переважно жінки та діти), брак фактів щодо української злочинності в країні, а для ШД важливо підкреслювати нашу належність до європейської та християнської цивілізації.

Звучить цинічно, але ми маємо вже боротися за преференції для себе, якщо не хочемо зіткнутися з хвилею депортацій через певний час, коли шведи "втомляться від війни", а російська пропаганда намалює картинку української мігрантської загрози.

Новий уряд означає для України і нові можливості співпраці зі шведським ВПК.

 І тут ключовою є фігура міністра Юнсона, який кілька років працював в SOFF – асоціації шведських виробників зброї та безпекового обладнання, куди входять близько 150 ключових підприємств.

Очевидно, що Юнсон є своєю людиною для потужної оборонної індустрії, яку має Швеція, має особисті контакти і вплив. Саме час подвоїти зусилля, щоб отримати винищувачі Gripen для переоснащення наших Військово-повітряних сил, бойові машини піхоти CV90 та нові САУ Archer для Сухопутних військ.

Безперечно, є й інші цікаві розробки – і протитанкова зброя, і гелікоптери, і ВМС. Перспектив для співпраці – море.

До того ж самій Швеції вигідно оживити зараз економіку. Чому б не задіяти для цього ВПК? Адже економічне зростання входить до пріоритетів "угоди в Тіде", тож правий уряд більше дослухатиметься до економічних аргументів.

Принаймні стільки, скільки ця дивна шведська родина від політики триматиметься на плаву.

 

Автор: Роман Горбик,

старший викладач Університету Еребру (Швеція)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: