Проміжна перемога європейської Грузії: чого досягли протести у Тбілісі

П'ятниця, 10 березня 2023, 09:35 — , Європейська правда
Фото: Zurab Tsertsvadze/Associated Press/East News

Третій день протестів у Тбілісі виявився переможним.

Ще днем раніше грузинська влада переконувала, що не відмовиться від законопроєктів про іноземних агентів, який і викликав протести, а ввечері протестний мітинг був знову атакований спецназом із водометом та сльозогінним газом.

А вже зранку наступного дня стало відомо, що партія влади готова відкликати скандальний законопроєкт!

Характерно, що спершу такі заяви сприйняли як спробу ввести суспільство в оману – грузинське законодавство не передбачає можливості відкликання законопроєкту, що пройшов перше читання.

Однак вже незабаром у керівній партії "Грузинська мрія" уточнили, що законопроєкт буде "вбито" в єдиний можливий спосіб – його винесуть на друге читання, де він не набере необхідної кількості голосів.

Вирішальне голосування пройде зранку 10 березня – хоча раніше влада стверджувала, що через отримані внаслідок протестів пошкодження парламент не працюватиме до кінця тижня.

А вже ввечері 9 березня стало відомо, що влада виконала другу принципову вимогу – випустили майже всіх затриманих 7 та 8 березня учасників протестних акцій.

Чи достатньо цих поступок для того, щоб заспокоїти протест? Що змусило грузинську владу раптом погодитися на вимоги протестувальників? Чи можливо, що згодом влада спробує з другої спроби протягнути ці зміни?

І зрештою, як протести змінять Грузію та її шанси на європейське майбутнє?

Нижче спробуємо знайти відповіді на всі ці питання.

Навіщо грузинській владі знадобився закон про іноземних агентів?

Причиною протестів стало ухвалення в першому читанні законопроєкту про іноземних агентів, за основу якого було взято аналогічний російський закон (детальніше про причини конфлікту можна почитати у статті Бій за європейське майбутнє: як дії влади поставили Грузію на поріг революції).

Цей проєкт створював інструменти впливу на дуже потужні у Грузії некомерційні громадські організації та медіа. Зазвичай такі інструменти потрібні з наближенням виборів, щоб монополізувати інформаційний простір.

Однак найближчі планові вибори у Грузії пройдуть лише за півтора року – ба більше, наразі опозиція виглядає деморалізованою та такою, що не становить загрози для влади.

Можна припустити, що більш актуальною загрозою для "Грузинської мрії" є оприлюднення за пів року Єврокомісією звіту про виконання Грузією умов, необхідних для отримання статусу кандидата у члени ЄС. Попередня політика грузинської влади не залишала сумнівів: ці вимоги не будуть виконані. Хоча б тому, що це підірве монополію керівної партії на владу.

У такій ситуації у "Грузинській мрії" могли використати свій звичний прийом – звинувачувати євроінституції в упередженому ставленні. А на підкріплення своїх слів цитувати заяви поодиноких дружніх до себе європейських політиків (зокрема, раніше угорський прем’єр Віктор Орбан стверджував, що ЄС діяв упереджено, коли не дав Грузії кандидатський статус, і що вона підготовлена до нього набагато більше, аніж Україна).

Втім, ця стратегія потребує монополізації внутрішнього інформаційного простору. І саме тому владі було б дуже доречно заздалегідь отримати інструмент впливу на незалежні аналітичні центри.

Чи є в цій історії російський слід?

Достеменно невідомо. Щонайменше можна стверджувати, що Росії було б дуже бажано згортання європейського курсу Грузії.

І звичайно, ще один приклад вдалого тиску суспільства на владу виявився дуже болючим для РФ – наслідком цього став справжній шабаш російських пропагандистів після звістки про відкликання скандального законопроєкту.

Чи очікувала грузинська влада на такий потужний опір?

Схоже, що ні. Попри те, що у партії вирішили підстрахуватися та несподівано перенесли на два дні раніше розгляд законопроєкту в першому читанні, виглядає так, що там очікували опору лише з боку опозиції та представників громадських організацій.

Натомість протестувати вийшла молодь, яка сприйняла цей закон як атаку на євроінтеграційний курс країни, а відповідно, й на своє майбутнє.

До такого розвитку подій влада виявилася не готовою.

Невипадково, перші години мітингу 7 березня спецпризначенці нічого не могли вдіяти із протестувальниками та почали діяти лише згодом, коли до них підвезли водомет.

Невипадково, що вже у перший день протестів, побачивши, що ситуація виходить з-під контролю, у "Грузинській мрії" спробували "збити" протестну хвилю, оголосивши, що відправлять законопроєкти на розгляд Венеційської комісії, без рішення якої друге читання проводитися не буде.

Чому грузинська влада пішла на поступки?

Досвід попередніх протестних акцій у Грузії (в першу чергу так званої "Ночі Гаврилова" 2019 року) показав, що єдиним способом змусити керівну партію йти на поступки є спільний тиск і вулиці, і Заходу.

Цього разу тиск з обох сторін був безпрецедентно потужним.

Вперше більш ніж за 10 років багатотисячні політичні мітинги у Тбілісі тривають кілька днів і не планують зупинятися.

Одночасно оцінки дій влади з боку і ЄС, і США виявилися вкрай жорсткими та однозначними.

А головне, Сполучені Штати напряму заявили про можливе запровадження санкцій проти організаторів нападу на мирні мітинги.

При цьому особливість організації влади у Грузії полягає у тому, що всі ключові рішення приймає одна людина – мільярдер та засновник партії "Грузинська мрія" Бідзіна Іванішвілі.

Очевидно, саме це й пояснює такий різкий розворот грузинської влади. Можна припустити, що в ніч з 8 на 9 березня Іванішвілі отримав свій персональний ультиматум від Заходу.

І схоже, ці аргументи виявилися настільки потужними, щоб змусити владу відмовитися від своїх планів.

Та при цьому не варто думати, що роль суспільних протестів була лише допоміжною. Навряд чи без такої потужної (і дещо несподіваної) реакції суспільства Захід став би діяти настільки жорстко та рішуче.

Але водночас, якби грузинська влада не виявилася розумнішою за Віктора Януковича та обрала шлях продовження конфронтації, успіх протесту залежав би від того, чи вдалося б залучити до нього все суспільство, а не лише креативну молодь столиці.

Питання, чи вдалося би протестувальникам це зробити, залишається відкритим.

Чи достатньо цих поступок для повернення Грузії на шлях євроінтеграції?

Ні, адже перешкодою на євроінтеграційному шляху Грузії є не лише законопроєкт про іноземних агентів.

Грузії необхідно провести низку реформ, щоб виконати 12 умов ЄС для надання їй статусу кандидата у члени. Ці реформи знищують абсолютну монополію на владу "Грузинської мрії" (а точніше – особисто Бідзіни Іванішвілі), а тому досі їхнє швидке виконання виглядало малоймовірним.

Саме тому важливим є те, що протестувальники чітко декларують:

їхні вимоги не обмежуються відкликанням закону про іноагентів, а стосуються повернення країни до євроінтеграційного курсу.

Показово, що вимоги відставки уряду та проведення дострокових виборів були озвучені лише на третій день протестів, коли влада пішла на поступки щодо попередніх вимог. Але, що важливо, ці вимоги були озвучені опозиційними політиками, і невідомо, чи підтримають їх пересічні протестувальники.

Тож не виключено, що після провалу у другому читанні закону про іноагентів мітинг поступово розійдеться.

Втім, каталізатором нової хвилі протестів може стати негативна оцінка євроінтеграційних успіхів Грузії.

І в такому разі у суспільства цілком можуть з’явитися вимоги про зміну влади – якщо чинна не виконає пряму вимогу конституції та не зробить усе можливе для наближення членства Грузії в ЄС.

Чи може влада згодом спробувати "відіграти назад" свої поступки?

Зовсім не виключено. Зрештою, навіть оголосивши про відкликання скандального законопроєкту, представники "Грузинської мрії" не визнали помилковість цієї ініціативи.

Навпаки, вони продовжували стверджувати, що їх неправильно зрозуміли, що вони згодом доведуть корисність цього закону для держави. І що на поступки вони йдуть лише заради "грузинських дітей", які опозиція штовхає на бійки з поліцією.

Не варто забувати, "Грузинська мрія" і раніше не виконувала своїх обіцянок. Для заспокоєння протестів 2019 року у партії влади пообіцяли перехід винятково на пропорційну виборчу систему. Але згодом виявилося, що голосів за скасування мажоритарки знайти не вдалося.

Важливим є те, що нинішні протести пройшли без координації з опозицією. Значною мірою це забезпечило їхню масовість та фінальний успіх.

Однак без політичного представництва буде непросто стежити за виконанням владою свого євроінтеграційного "домашнього завдання".

Можливо, цю роль візьме на себе президент Саломе Зурабішвілі, яка з першого дня підтримала вимоги протестувальників.

А можливо, протести дадуть поштовх появі нових лідерів, і до парламентських виборів 2024 року Грузія підійде з потужною прозахідною опозицією.

 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.