Історія зі звільненням 11 полонених бійців ЗСУ, яких РФ передала Угорщині і про яких Україну навіть не поставили до відома – обростає новими подробицями, але окремі ключові деталі лишаються невідомими. Зокрема, щодо умов такого обміну. Але достеменно відомо, що угорська влада тут грає російську гру – в уряді Орбана це не надто приховують.

Про обставини цих події, про те, що їм передувало та чого, імовірно, варто чекати далі – читайте в колонці дипломата, а зараз народного депутата Богдана Яременка.

Редакція "Європейської правди" лишається відкритою для публікації й інших думок про цю історію та загалом про перспективи розвитку відносин України та Угорщини, з яких останнім часом вимиваються навіть ті крихти добросусідства, які там лишалися.

* * * * *

Коментар МЗС України щодо передачі Росією Угорщині групи українських військовополонених починається з констатації того факту, що звільнення з полону – завжди благо.

Ми щоразу саме так сприймаємо новини про повернення в Україну полонених росіянами українських воїнів та воїтельниць.

Але ж у ситуації з Угорщиною ніхто в Україну поки не повернувся.

А деталі цієї історії лишають чимало запитань – на додаток до низки вже відомих і не завжди приємних відповідей.

Ця історія публічно почалася не в Угорщині, в Росії – заявою РПЦ від 8 червня 2023 року про те, що "в рамках міжцерковного співробітництва.. та у акцій, зумовленій спонуканнями християнського людинолюбства" в угорську державу за посередництва РПЦ була передана "група українських військовополонених закарпатського походження".

Повідомлення не просто дивує, а різко віддає брехнею.

Угорщина – не церква, щоб вести міжцерковний діалог з РПЦ, та й православних віруючих в Угорщині щось близько 10 тисяч з 9 мільйонів громадян. Про "людинолюбство" Росії та її передового пропагандистського загону – російських попів – ми багато знаємо. Не знали лише, що російське православне людинолюбство більше поширюється на мешканців Закарпатської області України і зовсім не поширюється на донеччан, чи кримчан, чи мешканців інших регіонів України, до обмінів яких РПЦ залишається байдужою.

Відкинувши полову можна легко побачити зерно правди: в рамках особливих стосунків між угорським і російським режимом РФ передали Угорщині групу військовополонених українців (ймовірно що етнічних угорців, хоча це на той момент лишалося припущення, бо у заяві РПЦ  про їхнє етнічне походження нема ані слова).

Факт теоретично міг би не викликати запитань та інших емоцій, крім подяки. Зрештою, Іноземні держави вже брали участь у складних домовленостях з Росією про обмін військовополоненими, учасниками збройного конфлікту між РФ і Україною. Але кожного разу це робилось на прохання України та з її відома, а наша держава знала про перебіг переговорів та висловлювала прохання щодо імен тих кого було б бажано визволити з російського полону.

Угорщина не обтяжувала себе комунікаціями щодо своїх намірів стосовно громадян України.

А коли ця історія стала надбанням громадськості, угорський віцепрем’єр Шем’єн прямо заявив, що Україна замість того, щоб цікавитися долею цих військовополонених, тобто питати, хто ці люди і де вони зараз – а повинна просто мовчки світитися від щастя.

Також угорський посадовець уточнив повідомлення РПЦ і заявив, що звільнені 11 закарпатських угорців.

Заступник Віктора Орбана, продемонструвавши цим значно вищі, ніж в РПЦ, навички розрізняти військовополонених за етнічним, а не територіальним походженням, не відмовив собі у задоволенні погратися в дурня і заявив, що Угорщина, мовляв, не знає, де звільнені з полону люди, бо звільнення з полону саме і полягає у тому, що люди стають вільними робити те, що заманеться.  

Абсурдність останньої заяви очевидна будь-кому, хто цікавився питанням повернення бійців ЗСУ з полону, їхнім фізичним і психологічним станом тощо.

Насправді не треба бути випускником російської Акадєміі внєшнєй развєдкі, щоб здогадатися, що ми є свідками цинічної спільної операції спецслужб Росії та Угорщини.

І дуже схоже, що ця спецоперація ще не добігла завершення.

Хоча РФ і без жодних додаткових операцій могла би проявляти знаки вдячності угорському прем’єрові та урядові – за постійне підігрування інформаційним наративам Кремля, за розмивання політики санкцій ЄС та ускладнення прийняття консенсусних рішень у цій сфері росіяни. Цього вже може видаватися достатнім для прохань Орбана своєму другові Владіміру щодо видачі військовополонених українців угорського походження.

Та росіяни вирішили отримати на цій історії додаткові бонуси та посилити позиції свого останнього інструменту політики колонізації України – Російської православної церкви, над якою нависають темні хмари не лише в Україні, а і в багатьох державах ЄС, де діють співробітники Служби зовнішньої розвідки РФ у рясах.

Є вони і у Будапешті, і часом мають неабиякі успіхи – як було у квітні цього року, коли з’явилося фото "теплих християнських обіймів" Понтифіка, що відвідував Угорщину, з митрополитом Будапештським та Угорським РПЦ Ілларіоном. Останній до червня 2022 року очолював відділ зовнішніх зносин РПЦ і за старою російською традицією благословляв убивство українців.

Отже, росіяни вигідно і перспективно для себе "продали" Угорщині 11 наших військовополонених, знаючи, що зрештою зможуть "продати" й інших, коли Орбан чи Сійярто приповзуть вимолювати ціни на енергоносії.

У ницості Росії сумнівів і не було. Але угорці в цій оборудці виглядають ще гірше.

Без відома України обравши для торгів з Росією серед сотень чи тисяч українських військовополонених 11 закарпатських етнічних угорців і навіть не повідомивши про це Київ, Угорщина ще раз прозоро натякнула на свої претензії на свої так звані "етнічні угорські землі" та на те, що вбачає у себе право контролю щодо населення на ції території.

А те, що уряд Орбана відмовляється надати Україні списки цих військовослужбовців і допустити до них українського консула, дозволяють звинувачувати Угорщину якщо не у захопленні заручників, то принаймні у торгівлі людьми.

Тому Україні не варто видавати, ніби ми нездатні розрізнити добро від зла. Київ має жорстко сформулювати ультиматум про негайну передачу українських громадян до України або пояснення усіх умов російсько-угорської оборудки, що перешкоджають цьому.

А у політиці щодо Угорщини треба виходити з того, що Угорщина перестала бути частиною спільної політики ЄС та НАТО і вже стала російським васалом в Центральній Європі. Ми повинні рахуватися з цим рішенням угорської верхівки і вибудовувати свою політику відповідно.

Автор: Богдан Яременко, 

народний депутат, фракція "Слуга народу",
ексглава комітету ВР з питань зовнішньої політики