Що думають у НАТО про членство України та як переконати тих, хто сумнівається

Четвер, 29 червня 2023, 13:55 — , Центр «Нова Європа»
Фото прес-служби НАТО
Наразі завданням України є розблокувати питання можливості запрошення України до НАТО в принципі до завершення війни

Упродовж січня-травня 2023 року представники Центру "Нова Європа" здійснили низку адвокаційних візитів до країн ЄС: Франції, Італії, Німеччині та Нідерландів, а також до Сполучених Штатах Америки (переважно за підтримки МФ "Відродження").

У фокусі всіх активностей були військова підтримка для України (зокрема розблокування рішення по F-16), політичне запрошення для України в НАТО вже у Вільнюсі (принаймні обумовлене), а також рішення про початок вступних переговорів України з ЄС у цьому році та впровадження на практиці підходу, заснованого на заслугах.

Ми спробували проаналізувати та підсумувати настрої та наративи у цих країнах, щоб краще зрозуміти, де Україні – як офіційному Києву, так і представникам експертного середовища – потрібно докласти додаткових зусиль, а де – дещо змінити підходи.

У цій статі проаналізуємо, як діяти Україні для отримання членства у НАТО, а у наступній – наші дії на треку вступу до ЄС.

Нове "гальмо"

15 років тому під час Бухарестського саміту НАТО саме Сполучені Штати були драйвером надання Україні Плану дій щодо членства (ПДЧ).

Однак зараз Вашингтон займає дуже жорстку позицію щодо недоречності членства України в НАТО в осяжній перспективі. На цю позицію не вплинуло навіть повномасштабне вторгнення РФ.

Насьогодні  саме США є основною перешкодою для запрошення України до членства в Альянсі.

Водночас, у ключових європейських країнах ставлення до питання України у НАТО під впливом "великої війни" зазнало змін.

Найбільш помітно це у Франції, яка у 2008 році разом з Німеччиною заблокувала надання Плану дій щодо членства для України в НАТО на саміті в Бухаресті.

Путін позбавив скептично налаштовані країни НАТО найпотужнішого контраргументу проти членства України – можливої ескалації з боку РФ у випадку запрошення Києва до Альянсу.

Французькі політики та експерти зізнаються: якщо ще кілька років тому ми не підтримували ідею членства України в НАТО, сьогодні не бачать в ній нічого поганого.

Так само і Німеччина, на думку всіх провідних безпекових експертів ФРН, не буде опонувати запрошенню України в НАТО, якщо воно отримає зелене світло у Білому Домі.

"Уряд Шольца – суперреактивний", "Шольц – це не Меркель, яка блокувала ПДЧ", – доводилось чути в німецькій столиці.

Тож, головним викликом для України на сьогодні є те, що – з подачі Вашингтона – питання членства України в НАТО не стоїть на політичному порядку денному в принципі.

Аргументи проти

Важливим питанням в контексті обговорення членства України в НАТО – зокрема, на етапі запрошення до Альянсу – є уроки, які були зроблені з рішення Бухарестського саміту.

Про що саме йдеться? У Києві помилка Бухареста вбачається передусім у тому, що НАТО зобовʼязався прийняти Україну, але протягом 15 років жодних практичних кроків у цьому напрямку не відбулось і це, зрештою, зробило Україну вкрай вразливою для повномасштабного вторгнення. У столицях НАТО помилку Бухареста часто трактують у тому сенсі, що непотрібно було взагалі фіксувати на папері зобов’язання, які країни-члени не збирались виконувати – а саме формулювання, що Україна буде членом Альянсу. 

І  саме через призму такого трактування помилки ці країни розглядають Вільнюський саміт – не давати обіцянок Україні, які НАТО не збирається виконувати, але які можуть зробити Україну ще вразливішою. Іншими словами, якщо в Україні Бухарестське рішення розцінювали як "принципове так" для членства України в НАТО, насправді з боку Альянсу це було "ввічливе ні".

Ще одна проблема – в усіх країнах, окрім, можливо, Франції відчувалось небажання взагалі обговорювати цю тему – наче її не існує.

В Україні ми багато фокусуємось на розробці аргументів для запрошення України до Альянсу.

Однак насправді основною проблемою є не брак аргументів, а небажання їх в принципі слухати.

В Італії представники уряду та парламенту навіть визнаючи, що Україна заслуговує на членство в НАТО, однак вважають, що наполягання на членстві на цьому етапі є контрпродуктивним, оскільки "Альянс занадто розділений", і переконані, що цей крок призведе до ще більшої ескалації війни з Росією.

У Німеччині найчастіше доводилось чути аргумент про те, що НАТО не може запрошувати країну до Альянсу, не розуміючи, які в неї будуть кордони після завершення війни (прямий вплив зневіри у західних столицях у спроможності України в осяжній перспективі деокупувати всі свої території).

Також у Берліні доводилось чути про необхідність подумати про інші, альтернативні варіанти забезпечення безпеки.

 У Парижі, в свою чергу, скептики у питанні членства України в НАТО ставлять питання щодо спроможності Альянсу захищати Україну у разі наступної атаки Москви, враховуючи протяжність її кордону з Росією (на 1000 кілометрів більше, аніж в РФ з Фінляндією).

Також тут звучать занепокоєння з приводу того, чи не використає РФ запрошення України до НАТО як підтвердження того, що Альянс дійсно загрожував РФ, чим Путін аргументував і повномасштабне вторгнення до України?

І, нарешті, питання щодо "вилучення" через запрошення до НАТО опції нейтралітету України, який, на думку окремих політиків та дипломатів, міг би стати компромісом з боку Києва за переговорним столом і таким чином посприяти завершенню війни. 

Останній контраргумент виглядає найбільш ймовірною причиною – нарівні зі страхом подальшої ескалації – чому країни на кшталт США відмовляються наразі розглядати конкретні кроки з запрошення України до Альянсу.

Саме тому з боку України вкрай важливо доносити сигнали про неможливість повернення до ідеї нейтралітету та про її повне несприйняття в українському суспільстві.

 

 Аргументи на користь України

Звертає на себе увагу той факт, що про запрошення України в НАТО у західних столицях говорять так, наче на наступний день після запрошення Альянс буде зобов’язаний активізовувати статтю 5 Вашингтонського договору і ледве не вимагати від країн-членів вводити війська.

Насправді, запрошення не означає негайний вступ.

Навіть у випадку таких "ідеальних" з точки зору політичної та військової сумісності кандидатів як Фінляндія процес вступу зайняв близько року з початком вступного процесу відразу після запрошення.

У випадку України, враховуючи триваючі бойові дії та певні питання щодо повної політичної сумісності з Альянсом, очевидно, це займе ще більше часу. Вочевидь, що і вступні переговори триватимуть більше часу, аніж у фінському чи шведському сценарії.

Завданням України на сьогодні є розблокувати питання можливості запрошення України до НАТО в принципі до завершення війни.

Тут не принципово, чи це буде Вільнюс чи ювілейний Вашингтонський саміт Альянсу. Хоча у випадку другого сценарію в розпал президентських виборів у США зробити це буде вкрай складно політично, оскільки ще до офіційного старту кампанії Трамп та його соратники активно звинувачують Байдена у втягуванні США у війну з РФ. У такій ситуації запрошення України лише посилить цей аргумент "трампістів".

 Що стосується тих чи інших аргументів на користь запрошення та членства України в НАТО, доволі перспективним аргументом в європейських країнах – зокрема, Італії, Німеччині та Нідерландах, є аргумент про гарантії безпеки для безпечної відбудови України.

У цьому контексті дуже доречним був би голос потужних західних інвесторів, які б хотіли брати участь у реконструкції України.

Питання браку реформ як перешкоди до запрошення України до НАТО не ставилось в жодній зі столиць.

Єдиним великим винятком є реформи, пов’язані з демократичним цивільним контролем над збройними силами, котрі, є побоювання, через воєнний стан та інші чинники можуть уповільнитись чи взагалі бути поставлені на паузу.

Україна має використати ці побоювання на свою користь – пояснюючи, що якраз вступний процес до НАТО може пришвидшити ці реформи, а його відсутність – навпаки, загальмувати. Адже у результаті після війни у сірій зоні опиниться мільйонна боєздатна армія, з великою кількістю зброї на руках і без жодного демократичного контролю.

Позитивом для України є те, що на відміну від ситуації після 2014 року, з’явилось розуміння, що без надання гарантій безпеки російська агресія буде повторюватись.

Відповідно, потрібні безпекові зобов’язання, які б розірвали коло агресії РФ.

Попри те, що дискусія щодо безпекових гарантій є паралельним треком до питання членства України в НАТО, ці треки взаємоповʼязані між собою, оскільки не у всіх столицях дво- чи багатосторонні гарантії безпеки вбачаються як тимчасова опція. 

Окремі столиці НАТО вбачають в "гарантіях безпеки" альтернативний до членства в Альянсі шлях забезпечення безпеки України.

Очевидно, в цьому не було б нічого катастрофічного, якщо би йшлось про реальні гарантії безпеки, на рівні зі статтею 5 Вашингтонського договору НАТО або ж хоча б еквівалентні двостороннім безпековим угодам, які підписувались між Сполучними Штатами та Японією чи Південною Кореєю у 1950-х роках минулого століття.

Однак ті "безпекові зобов’язання" (security commitments), які наразі розглядаються на рівні США, Франції, Німеччини, Британії з потенційним залученням всіх країн G7, а також окремих західних сусідів України (зокрема Польщі), не мають нічого спільного з реальними безпековими гарантіями.

У кращому випадку могло б йтись про гарантії тривалої безпекової підтримки.

Але навіть така опція, за інформацією з низки джерел, під питанням.

Є ризик, що нові формулюваня можуть бути навіть більш розмитими, аніж безпекові запевнення, сформульовані у Будапештському меморандумі.

Також потрібно запобігти сценарію, коли б декларація про безпекові зобов’язання підписувалась би напередодні Вільнюського саміту в обмін на будь-які зобов’язання щодо відмови Києва від позицій, які стосуються членства України в НАТО. Зокрема, запрошення (навіть обумовлене безпековою ситуацією) України до членства в Альянсі і з можливим відтермінуванням власне вступного процесу. Сценарій, над яким варто працювати безпосередньо до моменту, коли лідери країн-членів зберуться у Вільнюсі.

Отож, наразі завдання мінімум і для української влади, і для зусиль в рамках експертної дипломатії стоїть в тому, аби не допустити Бухарест мінус з точки зору формулювань щодо членства України в НАТО, а також Будапешт мінус з точки зору безпекових зобов’язань для України.

 

Авторка: Альона Гетьманчук,

директорка Центру "Нова Європа"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: