Незавершена війна: як Грузія шукає винного у поразці 2008 року та йде назустріч країні-окупанту
15 років тому Росія вперше у своїй новітній історії атакувала визнану світом суверенну державу.
Війна з Грузією тривала лише декілька днів, проте суттєво вплинула на подальшу історію Європи.
Зокрема, популярною є теза, згідно з якою беззуба реакція світу як на саму агресію проти Грузії, так і на демонстративне ігнорування Кремлем положень мирної угоди (замість виведення своїх військ з території Грузії російська влада пішла на фактичну анексію частини її територій, оформивши це як визнання їхньої "незалежності") зробила можливою подальшу агресивну політику РФ: і анексію Криму, і війну на Донбасі, і повномасштабне вторгнення в Україну.
Не меншою мірою ця війна змінила й Грузію.
Хоча під час бойових дій грузинська опозиція демонстративно відмовилася від критики влади, після війни питання відповідальності за неї розкололо грузинських політиків.
Хоча президенту Міхеїлу Саакашвілі вдалося утримати владу після воєнної поразки, 2012 року парламентські вибори виграла партія "Грузинська мрія", і ця перемога значною мірою була досягнута за рахунок критики Саакашвілі за те, що він допустив цю війну.
Ця тема знову повернулася у риторику чинної грузинської влади в останні роки, тільки-но рейтинги "Грузинської мрії" почали просідати.
А зараз відбувається неймовірне – тема війни 2008 року активно використовується владою для легітимізації зовнішньополітичного розвороту від Заходу в бік Росії.
Як це сталося і які можуть бути наслідки цього розвороту, можна подивитися у відеоблозі на YouTube-каналі ЄвроПравди. А тим, хто віддає перевагу читанню, пропонуємо цю статтю.
Дата, що роз’єднує
"Сьогодні ми вшановуємо світлу пам’ять наших героїчних солдатів і військових, які загинули у війні. Уряд відданий ідеї мирного відновлення територіальної цілісності та об’єднання країни. Нами керує непохитна віра у те, що мирна, об’єднана, сильна, розвинена Грузія – це найкраща перспектива для грузинів, осетинів, абхазців та усіх, хто живе у нашій країні, і ми робимо усе для того, щоб швидше втілити це у життя", – йдеться у заяві від 8 серпня прем’єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі.
Ця заява показова щонайменше у двох моментах.
По-перше, голова уряду Грузії лише один раз називає ім’я країни-агресора. Натомість значна частина його заяви стосується провини у тих подіях попередньої влади та особисто експрезидента Саакашвілі.
"Ми неодноразово говорили, що цієї війни можна було уникнути… Хочу ще раз наголосити, що колишній головнокомандувач виявив велику безвідповідальність на тлі великого героїзму та самопожертви наших героїчних воїнів. Багато прикладів героїзму було подано нашому народу та майбутнім поколінням. Тоді ж ми стали свідками ганьби колишнього головнокомандувача. Ви пам'ятаєте, як він падав на землю під час звуку літака", – стверджує Гарібашвілі.
Другий момент – дата цієї заяви. Багато років Грузія переконувала, що днем початку війни є не 8 серпня (як переконує РФ), а сьоме – день, коли російські війська були введені на грузинську територію та почали обстріли сіл на лінії розмежування з не окупованою територією.
Цю позицію поділяють багато країн. Невипадково заяви країн ЄС, США та України стосовно 15-ї річниці війни були оприлюднені саме 7 серпня.
Натомість чинна влада Грузії демонстративно цього не помічає та вважає днем початку війни 8 серпня – так само, як вважають і в Кремлі.
Для Грузії це дуже показово.
І це свідчить, що тема війни 15-річної давнини досі впливає на політику Грузії.
А останнім часом ця тема стала важливим інструментом для пояснення погіршення відносин із Заходом та одночасного зближення із країною-агресором.
Вимога "другого фронту"
"Ви що, хочете, щоб було, як в Україні?". "Ви що, хочете, щоб із Батумі зробили так само, як із Маріуполем?"
Це – звичайні тези представників грузинської влади останніх місяців, якими вони пояснюють своє рішення триматися осторонь російсько-української війни, зокрема – відмову від запровадження санкцій проти РФ.
Втім, лише цим використання в політичних цілях суспільної травми від війни 2008 року не обмежується.
Ще одна дуже важлива теза чинної грузинської влади полягає в тому, що Захід нібито вимагає від Грузії "відкриття другого фронту" у війні проти Росії.
Попри те, що ніхто із західних політиків таких заяв не робив (а з українського боку таки заклики лунали не від перших осіб держави), масована пропаганда дає свої плоди. Чимала частина виборців "Грузинської мрії" повірила чи дала себе переконати, що нинішні проблеми у відносинах Грузії з Європейським Союзом пов’язані не з відходом країни від демократії, а саме з небажанням вступати у нову війну з РФ.
Швидше за все, проблеми у відносинах з ЄС будуть лише збільшуватися.
До кінця року Єврокомісія має оприлюднити звіт щодо виконання Тбілісі домашньої роботи, необхідної для отримання статусу кандидата у члени ЄС. Зважаючи на тенденцію виконання цієї домашньої роботи, висновки цього звіту, ймовірно, будуть невтішними.
Відмова Брюсселя може спровокувати грузинське суспільство на антиурядові виступи.
Адже більш ніж 80% громадян Грузії вбачають найкращим шляхом для своєї країни вступ до ЄС та НАТО. А замість цього Грузія так і не може подолати перший бар’єр, який до того успішно пройшли Україна і Молдова.
В такій ситуації грузинській владі доводиться виправдовуватися тим, що насправді всі необхідні реформи у Тбілісі вже виконані, а відмова від Єврокомісії має інші причини, натякаючи тим самим на нинішню політику невтручання та відмову від підтримки України.
Показово, що грузинська влада має щонайменше одного союзника у ЄС, який підтримує ці тези. Йдеться про угорського прем’єра Віктора Орбана. Він неодноразово заявляв, що вважає саме Грузію фаворитом у впровадженні європейських реформ. А грузинська влада у відповідь стверджує, що вчиться "демократичним процесам" саме в орбанівської Угорщини.
Курс на РФ
Увесь минулий рік російська пропаганда не соромилася хвалити грузинську владу за "виважену та самостійну" зовнішню політику.
Втім, останніми місяцями помітно, що Грузія не просто намагається стояти осторонь від європейського конфлікту, але й все відвертіше йде на зближення з РФ.
Москва та Тбілісі відновлюють авіасполучення, причому з російського боку рейси до Грузії виконують авіакомпанії, що перебувають під українськими санкціями за рейси до окупованого Криму.
Росія скасовує деякі торговельні обмеження проти грузинського експорту, а згодом повертає безвізовий режим для громадян Грузії.
Грузинська влада намагається прийняти закон про іноземних агентів, скопійований з російського, щоправда, після масштабних протестів вимушена відмовитися від цього плану. Швидше за все, тимчасово.
Останнім скандалом стали зупинки у Батумі лайнера з пасажирами-росіянами, серед яких були й путінські пропагандисти, і порушники грузинського законодавства.
Грузинська влада демонстративно заплющує очі на такі порушення, а тих, хто виходить протестувати, звинувачує у шкоді національній економіці, залежній від доходів від РФ.
Швидше за все, очікуване погіршення відносин з ЄС призведе до нового зближення з Росією. Можливим кроком у цьому напрямку може стати запуск вантажного залізничного сполучення між РФ та Грузією, що проходитиме територією окупованої Абхазії.
Ще більш показовими є тези, що зараз активно впроваджують у Грузії як відверті проросійські активісти (ще донедавна їх у Грузії майже не було, але зараз їхня кількість стрімко зростає), так і проурядові боти.
У грузинському суспільстві активно просувають думку, що у відповідь на проросійську політику Тбілісі у Кремлі можуть дати згоду на повернення окупованих територій. І що це – єдиний шанс на безкровне повернення цих земель.
Звичайно, такий сценарій видається абсолютно утопічним.
Новітня історія не знає прикладів, коли Росія добровільно віддає щось, що вона вже захопила.
А нинішній проросійський курс Тбілісі не зумів навіть зупинити процес бордеризації – поступового перенесення лінії розмежування з окупованими територіями, внаслідок чого РФ "відкушує" все нові й нові шматочки грузинської території.
Попри ці аргументи, думка про можливість компромісу з РФ та мирного повернення окупованих територій активно просувається у суспільстві та, очевидно, знайде відгук у частини виборців із некритичним мисленням.
* * * * *
Тож, як би абсурдно це не виглядало, але страх нової війни з РФ, підсилений згадками про події 2008 року, лише підштовхує Грузію до країни-агресора. А тих протестів, які наразі проходять країною у відповідь на чергові проросійські рухи влади, явно недостатньо, щоб зупинити цей дрейф.
Наразі грузинська опозиція робить ставку на те, що остаточна відмова з боку ЄС мусить мобілізувати громадян на набагато масштабніші протести.
Проте схоже, що грузинська влада готова до такого розвитку подій. І захищатися вона буде, апелюючи до війни 2008 року.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"