Оновлення кризою: як змінюється ЄС під впливом розв'язаної Путіним війни

П'ятниця, 2 лютого 2024, 12:45 — , для Європейської правди
Фото: AFP/East News
Від готовності країн ЄС та їхніх демократичних сусідів до співпраці залежить виживання європейських демократій

Напад Росії на Україну з 2014 року і масштабне вторгнення з 2022 року, поряд з деякими іншими доленосними подіями в Європі та навколо неї, знову поставили фундаментальне питання про те, які саме інтереси та цінності поділяють або не поділяють різні європейські країни.

Анексія Криму та велика війна змінили колишні політичні пріоритети ЄС та його країн-членів, з одного боку, а також європейських країн, що не входять до ЄС, включно з Туреччиною, – з іншого.

У цій ситуації нового значення набуває питання змін роботи основних інститутів ЄС, які мають відбутися у 2024-2025 роках.

Що вже змінилося? Для колишніх парламентів, комісій та рад ЄС основні політичні дебати та рішення крутилися навколо швидкості та напряму розвитку європейської інтеграції, що розуміється як нормативний та економічний проєкт.

Тепер же ключовими стають виклики у сфері міжнародної безпеки.

Сьогодні та найближчими роками, мабуть, головне завдання, що стоїть перед Брюсселем, має такий вигляд: які практичні наслідки повинна мати нова воєнна, геополітична та геоекономічна ситуація в Європі для політики ЄС щодо найближчих сусідів?

Готовність до розширення

Держави-члени Євросоюзу і країни Європи, що не входять до ЄС, уже пов'язані між собою цілою низкою транснаціональних структур. До них належать, з одного боку, такі старі інститути, як Рада Європи (РЄ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейська економічна зона чи Митний союз ЄС-Туреччина, та, з іншого боку, сучасніші інновації, такі як "Чорноморська синергія", Програма "Східного партнерства" (СхП) або Люблінський трикутник.

Деякі з цих структур або мали у своєму складі в минулому, як Рада Європи, або продовжують включати сьогодні, як ОБСЄ, Росію як учасника. Однак їх виявилося недостатньо, щоб запобігти драматичній ескалації російсько-української війни у 2022 році.

Приблизно те саме можна сказати і про нещодавні військові зіткнення між Вірменією та Азербайджаном – країнами, що однаковою мірою є учасниками РЄ, ОБСЄ та СхП.

Останні доленосні події в Європі вказують на необхідність більше ніж косметичних змін у відносинах ЄС з європейськими країнами, що не входять до Євросоюзу, з двох причин.

По-перше, колишні підходи та ініціативи Брюсселя виявилися недостатніми, щоб послабити або протистояти напруженості у Східній Європі, яка призвела до війни. Вони потребували у 2022 році і потребують сьогодні перегляду на тлі їхньої явної нездатності забезпечити мир у Європі.

По-друге, війна, що триває, та її численні наслідки в усьому світі вимагають нових підходів і дій, які можуть допомогти врятувати українську державу від знищення, а європейський безпековий порядок – від руйнування.

Фундаментальний перегляд і – принаймні часткова – реконфігурація колишньої політики ЄС щодо країн, які не входять до Євросоюзу, насамперед у самій Європі, вже відбуваються.

Найпомітнішою зміною за останні два роки стала поява нових офіційних кандидатів на вступ до ЄС.

У 2022 році цей статус отримали Україна і Молдова, а у 2023 році – Грузія, а також Боснія і Герцеговина.

У той час як західнобалканські країни вже понад 20 років мають перспективу членства в ЄС, подальша доля "асоційованого тріо" – України, Молдови та Грузії – залишалася незрозумілою.

Лише у відповідь на напад Росії та заяву України про вступ до ЄС навесні 2022 року Єврокомісія взяла на себе ініціативу, щоб переконати країни-члени змінити своє ставлення не лише до Києва, а й до Кишинева та Тбілісі.

Наприкінці 2023 року Європейська рада схвалила початок переговорів про вступ з Україною та Молдовою і прийняла Грузію до кола країн-кандидатів у члени ЄС. Тим самим Брюссель остаточно прояснив досі незрозумілу мету трьох особливо великих угод про асоціацію, які він уклав із цими трьома країнами ще 2014 року.

Сім'я спільних цінностей

Ще однією важливою інституційною зміною у відповідь на початок широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року стало створення Європейської політичної спільноти (ЄПС) – ініціатива, символічно запущена президентом Франції Емманюелем Макроном 9 травня 2022 року.

Приєднатися до цієї ініціативи загалом погодилися 47 держав, включно з Туреччиною, створивши в такий спосіб нову загальноєвропейську структуру для консультацій і перезавантаження відносин ЄС із країнами, що не входять до Євросоюзу.

Створення ЄПС можна розглядати як вираження нового почуття спільності європейських національних інтересів щодо жорстокого нападу Росії на одну з найбільших європейських країн. Воно також може означати нове почуття спільності серед тих країн ЄС і держав, які не входять до нього, які обстоюють європейські цінності і хочуть відповісти на ширший нормативний виклик, кинутий Москвою, а також її антизахідними союзниками.

Перспективи ЄПС і можливий вплив мотивів, які призвели до її створення, залишаються, однак, нечіткими. Вони залежатимуть (не лише, але вирішальною мірою) від готовності, спроможності та успіху ЄС у поглибленні відносин та інтеграції з європейськими країнами, що наразі не входять до ЄС.

Оскільки останні являють собою розрізнену групу держав, нові спільні ініціативи, такі як ЄПС, можуть функціонувати тільки як дискусійний і мережевий форум.

ЄПС і старіші загальноєвропейські організації, такі як Рада Європи або ОБСЄ, можуть бути корисними для обговорення тих чи інших ідей серед їхніх десятків країн-учасниць. Однак такі всеосяжні ініціативи, як ЄПС, відіграватимуть меншу роль у конкретному плануванні та практичній реалізації правових, інституційних і матеріальних поліпшень у відносинах між Євросоюзом, його державами-членами та країнами Європи, що не входять до ЄС.

Дво- і багатостороннє поглиблення співпраці у відносинах ЄС – це не тільки актуальне завдання щодо тих європейських країн, які найбільше безпосередньо постраждали або перебувають під загрозою російського військового нападу, – тобто України, Грузії, Молдови та Вірменії.

Це також необхідність щодо інших країн Європи, які не входять до ЄС, – у широкому сенсі слова – від Ісландії та Великої Британії до Азербайджану і Туреччини.

Основними напрямами такої співпраці сьогодні стали національна і транснаціональна безпека та стійкість.

Сприяння ширшому обміну, співпраці та єдності в різних галузях, що стосуються запобігання або принаймні стримування російських та інших антизахідних атак – кінетичних, гібридних, психологічних, політичних, економічних – на Європу, набуло екзистенціального виміру.

Від цього залежить не лише якість, а й виживання європейських демократій та їхніх різноманітних союзів – насамперед ЄС.

Понад те, поглиблення та розширення співпраці у сферах, не пов'язаних безпосередньо із захистом безпеки, цілісності та суверенітету країн Європи, також допоможуть зробити європейське співтовариство держав сильнішим.

Брюссель та інші столиці ЄС можуть і повинні здійснювати ефективніші транс'європейські дії в найрізноманітніших галузях – від просування промислових інновацій до забезпечення ефективнішого соціального та екологічного захисту, а також сприяння гендерній рівності, науковому прогресу і культурному обміну.

Прагнення до більшої співпраці та інтеграції в цих та інших галузях у всій Європі сьогодні є не тільки вираженням нормативної переваги транснаціонального гуманізму, європеїзму або/та лібералізму.

Це стало питанням самозбереження.

* * * * *

Росія та інші антизахідні держави шукатимуть слабкі ланки в європейській спільноті держав.

Вони обиратимуть ці країни – як це Москва робить з Україною з 2014 року, – щоб не лише атакувати їхні демократичні політики та відкриті суспільства. Вони спробують перетворити військову, інституційну або/та суспільну слабкість окремих країн на фундаментальні виклики для всієї Європи.

Стара приказка в політології стверджує, що не тільки держави ведуть війни, а й війни роблять держави.

Для Європи загалом і ЄС тепер виникла необхідність перевірити, чи можлива транснаціональна екстраполяція цього правила.

Зміцнить чи послабить європейське співтовариство держав російсько-українська війна, що досі триває? Наступні роки покажуть.

Автор: Андреас Умланд,

аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI)

 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.