Місяць тому в Києві мені пощастило послухати українського економіста Олександра Пасхавера. На форумі, організованому клубом DYB, він ділився своїми думками про можливі сценарії розвитку України.

Мені дуже сподобалося, що ключовим пріоритетом він назвав реформу судової влади.

Просто в десятку! Без незалежної, професійної і непідкупної судової влади у грі немає правил. Вірніше, вони є і в цьому випадку, але певна група людей (політики та їхні бізнес-друзі) можуть їх не дотримуватися.

Для держави і для суспільства це має абсолютно руйнівний ефект. Злодійство, беззаконня, цинізм і почуття безсилля в суспільстві - це лише деякі з наслідків слабкої та залежної судової влади.

Але мене збентежило, що ані Пасхавер, ані інші учасники дискусії не згадали про необхідність побудувати меритократичне суспільство.

Про цю цінність чомусь зовсім не говорять в Україні.

Нагадаю, меритократія (букв. "влада достойних", від лат. meritus - достойний та давньогр. κράτος - влада, правління) - принцип управління, згідно з яким керівні пости повинні займати найбільш здібні люди, незалежно від їхнього соціального походження і фінансового стану.

Тобто в суспільстві створюються початкові умови для об'єктивно обдарованих і працьовитих людей, щоб вони в майбутньому мали шанс зайняти високе суспільне становище в умовах вільної конкуренції.

Відсутність меритократичного суспільства характерна не лише для України. Якщо подивитися на країни СНД, то це - звичний стан речей. Не набагато краща ситуація і в деяких нових членах ЄС, наприклад у Болгарії та Румунії.

Якими є прояви відсутності меритократії?

Як правило, в держкомпаніях і держструктурах призначення відбуваються не на засадах знань і досвіду. До уваги беруться зовсім інші чинники: родинні та/або політичні зв'язки, фінансова взаємозалежність політиків і бізнесменів/олігархів.

Коли ви востаннє бачили в газеті (тим більше - міжнародній) оголошення про те, що українська держкомпанія шукає генерального директора? Що український університет шукає гідного кандидата на посаду професора?

Таких випадків немає! Система закрита. Свої місця - тільки для своїх людей.

Звичний принцип: "Нам не потрібні чужі! Так, можливо, він дещо дурний і продажний, але він наш!"

Варто зазначити, що участь іноземних професіоналів у новому уряді України - це дуже позитивний сигнал. Особливо, якщо ця тенденція пошириться і далі.

Але поки це - лише виняток.

Недоліки існуючої системи очевидні. Ми ж, як платники податків, не хочемо бачити малограмотну людину на чолі держкомпанії з мільярдним бюджетом? Ми ж не хочемо, щоб нашим дітям читали лекції викладачі, чиї ідеї та дослідження були актуальними 30 років тому? Ми ж не хочемо, щоб нас судив суддя, який погано вчився, мало знає і єдина заслуга якого полягає в тому, що він одружився з донькою високопосадовця?!

Ми ж не хочемо, щоб нас оперував хірург, який отримав свій диплом і робоче місце за хабарі, а не за знання і досвід?!

Але, на жаль, на практиці не все так просто.

По-перше, навіть якщо ми розуміємо переваги меритократичної системи, ми вимагаємо змін лише тоді, коли вони нас не стосуються.

Вільна конкуренція? Ми тільки за, але для інших! Ми не звикли жити і працювати в умовах відкритої конкуренції і не віримо, що вона буде чесною.

По-друге, ми не завжди розуміємо і сприймаємо те, що талановиті люди вимагають гідних зарплат.

Важко очікувати, що талановитий, професійний і непідкупний адміністратор, який керує і несе відповідальність за мільярдний бюджет, погодиться робити це за 6 тисяч гривень!

Суспільство, побудоване за принципом меритократії, має безліч плюсів і працює значно ефективніше. І це не дивно: ним керують люди, які отримали свої місця завдяки знанням та умінням.

Чим вище ви підіймаєтеся в меритократичній ієрархії, тим частіше ви зустрічаєте більш розумних, освічених, космополітичних і цікавих людей! І не на останньому місці те, що кожен індивід розуміє: в його інтересах розвиватися і зростати як у професійному, так і в особистому плані, тобто розвивати свої знання, вміння та якості!

В умовах відсутності меритократії нам усім доведеться жити в замкненому колі, в якому може бути й затишно, але багато несправедливості, кумівства і злодійства. Де важливіше не те, що ми знаємо і вміємо, а той, кого ми знаємо. Де важливіше не розум, а лояльність до сильних світу цього.

Але таке суспільство неминуче залишатимуть талановиті люди!

Ось тому мені здається, що побудова меритократичного суспільство є безумовним пріоритетом поряд зі створенням незалежної та професійної судової влади.

Автор:

Петер Зашев

д.е.н., партнер IBS Group Ltd (Фінляндія), доцент кафедри світової економіки Санкт-Петербурзького державного університету