Щойно відчув на собі "спрощення" візового режиму з ЄС у дії.

Так спростили, що хочеться сказати: агов, а давайте відступимо на крок назад, щоб було "важко", як колись? Щоб як до "спрощення".

Минулого вересня для "культурної" візи вистачало запрошення, в якому організатори поїздки зазначали, що беруть витрати на себе, а також заповненої анкети і ксерокопій паспортів.

Сьогодні у мене попросили ліцензійні угоди на видані книги. Приніс. Разом із ксерокопіями обкладинок. Мало. Незважаючи на те, що в запрошенні чорним по білому написано, що видавництво "Muza SA" платить за мій приїзд-від'їзд, нічліг та їдло, його величність пан Консул попросили виписку з рахунку за останні три місяці та лист-клопотання від української сторони про те, щоб мені дали візу

Щодо грошей – та звісно, будь ласка, я ж не гордий. Зганяв у банк, узяв, припер до візового центру. Грошей на рахунку в n разів більше, ніж потрібно, причому лежать давно, бо живу за статті, а роялті (авторські виплати) майже не чіпаю. Коротше, трохи назбиралося.

Втім, пан Консул подивилися на виписку і переказали телефоном через своїх співробітників, що візи мені все одно не дадуть. Чому? Бо немає клопотання.

Я чемно спитав: якого, до біса, клопотання? Його немає сенсу робити, бо це безглуздо.

Книга написана для Польщі на замовлення польського видавництва. Я письменник, я працюю сам на себе, тож роботодавця, який міг би видати довідку, просто не існує. Але я заробляю. Ось – договори, ось – рахунок у банку. Власне, це я пояснював у візовому центрі.

Мені запропонували написати заяву на ім'я консула, в якій я попрохав прийняти документи без клопотання. У візовому центрі забрали заяву, сказали, що її передадуть консулу (наскільки я розумію, факсом), після чого протягом години мені зателефонують уже із консульства.

Протягом години дійсно зателефонували...

... І повідомили те, що я написав вище – без папірця, якого не може бути в природі, візи не буде.

Я знову пояснив, що є письменником. Я що, маю писати клопотання сам собі? Дівчинка (ви ж розумієте, я розмовляв не з його величністю Консулом, а з кимось із наближених до "тіла" менеджерів) почала дратуватися.

До грубощів, певна річ, не дійшла, але всіляко намагалась довести мені, що я – олень, якщо в мене немає довідки про те, що я письменник.

–  У вас же має бути якась організація... не знаю... спілка чи щось таке! – пояснювала телефоном консульська працівниця.

–  Я не є членом Спілки письменників України і не маю наміру ним ставати. Вам не вистачає договорів із видавцем із мокрими печатками? Від кого ще я маю брати клопотання?

–  Не знаю. Наприклад, від облдержадміністрації.

Я тихо випав у осад.

– Ви уявляєте, як це виглядатиме? Я прийду під Рівненську ОДА і скажу: дайте мені довідку, що я письменник?!

– Нічого не знаю, це вимога консула.

– То що мені робити?

– Подавайтесь на візу на закупи...

Я розумію, що його величності Консулу і пані менеджерці консульства глибоко начхати, і невідомо, чи вони коли-небудь прочитають цей пост.

Але я не буду подавати документи для отримання візи "на закупи", щоб презентувати в Польщі написану на замовлення польського видавця і видану польською мовою книгу.

P.S.

До вечора проблему було вирішено – мені дали, по суті, липову "довідку" з Рівненської облорганізації Національної спілки письменників України (НСПУ), але лише винятково через те, що я особисто знаю її теперішню голову, і через її прихильне ставлення до мене. До Спілки я не входжу і вступати не планую.

Попри все я вважаю за потрібне опублікувати це, оскільки манера спілкування (підкреслю – не у візовому центрі, а саме у працівниці консульства) була вкрай принизливою, про що я й зазначив у липовому "клопотанні" від НСПУ.

І я не писав би цього, якби не отримував раніше візи до Словаччини, Австрії, Італії і тої самої Польщі без жодного документа про те, що я письменник. Завжди вистачало лише договору плюс грошей на рахунку.

А тепер – "спростили"...

P.P.S. 

Вже в п'ятницю, після низки публікацій, зателефонував консул Польщі, попросив вибачення та пообіцяв, що віза буде.

Автор:

Максим Кідрук,
письменник