Особисто для мене Нідерланди – це насамперед рукотворна родюча суша нижче рівня моря, численні канали і специфічне амбре Амстердама.

А ще квітучі каштани в Гаазі однієї прекрасної весни і незвично велика кількість чоловіків і жінок, чий зріст вище мого немаленького. Ван Гог, Рембрандт і багато іншого з історії та культури.

Для України Нідерланди – невелика за територією густонаселена європейська країна, де менше 17 млн жителів. Чудові туристичні маршрути, футбольна збірна, чий матч з Данією в Харкові відкрив українську частину Євро-2012 і мальовничі життєрадісні вболівальники якої прикрашали собою місто під час турніру.

А от чим є Україна для Нідерландів? Можливо – просто ще однією країною, звідки приїздять туристи і мігранти.

А з 17 липня 2014 року – ще й країна, де назавжди залишилися 192 підданих Королівства, чиї останки за іронією долі вирушили на батьківщину через той самий Харків. Тому що у нас йде неоголошена війна, про неї розповідають українські біженці, яким вдається дістатися до північно-західних європейських низинних земель.

Коли в Нідерландах почали просувати питання консультативного референдуму на предмет Угоди Україна-ЄС, в Україні затурбувалися. Ця подія запланована на 6 квітня, і її результат матиме значення, якщо на дільницю прийде 30% підданих короля Віллема-Александра.

Тому наше екзальтоване громадянське суспільство терміново взялося за боротьбу з вітряками. Забувши, що чим більше шуму, тим більше непотрібної уваги – в тому числі й недоброзичливої.

Суспільні настрої

Два чинники – війна і катастрофа малайзійського лайнера – визначають ставлення пересічних голландців до нашій країні. Спілкування протягом останніх років з багатьма натуралізованими в Нідерландах українцями та їхніми подружжями чи друзями це підтверджує.

Ми малоцікаві, а якщо про нас і згадують, то з тривогою – як годиться в розмові про "гарячі точки" планети.

Але при цьому наших біженців, на відміну від тих же сирійців, сприймають зовсім не як жертв бойових дій, які заслуговують на співчуття і підтримку. Адже у нас неоголошена війна, не названа війною (міждержавна, то чи внутрішня), і рятуватися від неї необов'язково. Принаймні, не за рахунок нідерландських платників податків.

А от якраз євроінтеграційні прагнення України тут мало кого цікавлять.

Тобто немає "українського питання", заради вирішення якого суспільство готове ламати списи на оголошеному референдумі. Навіть у колі нашої діаспори та її оточення це далеко не перший пункт порядку денного.

Але є давня історія відносин з ЄС. Нідерланди, з одного боку, – країна-засновниця Євросоюзу, а, з іншого – держава, яка фактично одночасно з Францією поставила хрест на планах посилення повноважень наднаціональних органів (згадаймо історію з Європейською конституцією).

І є дуже серйозне невдоволення результатами розширення ЄС на Схід: податкове навантаження зростає, урізаються пільги.

В цілому ж суспільні настрої досить об'єктивно характеризують проведене опитування населення. Для нас це поки не погано і не добре – інформація до роздумів, і тільки.

Що робити Україні?

У цій ситуації Україна в особі представників офіційної та народної дипломатії може вести себе по-різному.

Якби інформполітикою у нас займалися не декоративно-імпотентне Мінправди і не рій грантоїдів, що імітують бурхливу діяльність у коридорах влади, мало б сенс помовчати і поспостерігати за ситуацією.

Паралельно заздалегідь продумавши всі мислимі антикризові сценарії і стратагеми та привівши у бойову готовність комунікаційні канали.

Провівши превентивну роботу з корисними лідерами думок. Зробивши кроки, що відповідають очікуванням громадськості Нідерландів, в практичній площині, і глобально-резонансно їх освітивши.

Але оскільки із зовнішньою інформаційною політикою у нас біда і ефективно впливати на зарубіжну аудиторію нічим, для нас це не варіант.

Тим більше, що мовчати вже не вийде – кола по воді пішли на звичному пафосі (Україна занадто багато пожертвувала і жертвує в ім'я євроінтеграції, і нам за це наші західні партнери щось винні).

І це все подає світу сигнал про те, як сильно ми стурбовані загрозою несприятливого для нас результату референдуму.

Який дуже легко використовувати не в нашу користь, якщо задіяти більш потужну, ніж українська, пропагандистську машину і правильні спін-технології. Чи у когось є сумніви, що наші сусіди використають цю можливість у своїх цілях?

Більш тонкий варіант мав би припускати зовсім іншу гру – на примарності українських європерспектив і відсутності загрози подальшого розширення ЄС на Схід. Чи вистачить на це сміливості й ресурсів, покаже час.

А поки у нас період підвішеного стану, протягом якого доведеться балансувати між героїчною риторикою та єзуїтською хитрістю. Найголовніше – не кидатися на шию нідерландським братам і не розповідати про наше прагнення вже завтра аж надто міцно з ними євроінтегруватися.

Це саме той випадок, коли про нав'язливість треба забути. Потрібно використовувати ті можливості, які наразі відкриті, а не ломитися в зачинені двері будинку, де не чекають бідних і проблемних далеких родичів.

На практиці, якщо залишити за дужками сферу офіційної дипломатії, що живе за своїми законами, це означає (хоч я і не люблю давати непрохані поради, не маючи повного доступу до інсайдерської інформації щодо питання) таке:

1. Дуже шанобливе й обережне висвітлення проблеми референдуму в Нідерландах у внутрішньому інформаційному просторі України. Варто пам'ятати, що

будь-яку вирвану з контексту дурість, що вилетіла зі значущих вуст, недружня пропагандистська машина інтерпретує так, що осад залишиться на кілька метрів радіоактивного мулу.

2. Максимальний пієтет до теми катастрофи малайзійського лайнера – але стриманий, щоб не виникло враження, що в обмін на свою позицію Україна очікує якихось особливих преференцій від країни, чиї громадяни загинули в авіакатастрофі над нашою територією.

3. Стартовий глибинний контент-аналіз інформаційного простору Нідерландів – включно з соціальними мережами. Я не вважаю, що можна покладатися на поверхневі дослідження соціологічного характеру, треба дуже чітко зрозуміти базові положення, канали їх розповсюдження, пул лідерів думок, ступінь і характер їхнього впливу. По суті, країна, як я вже казала, невелика.

4. Актуалізацію теми України для Нідерландів у контексті, не пов'язаному з референдумом і нашими євроінтеграційними амбіціями. Методами чи то культурної дипломатії, чи то бізнес-дипломатії – не так важливо.

Але з можливістю переконати місцеву еліту в тому, що Україна в найближчому майбутньому не здатна жодним чином негативно вплинути на внутрішню політику країни.

5. Залучення неукраїнських політичних лідерів до того, щоб донести до нідерландської громадськості меседж про безпеку Угоди про асоціацію України для будь-яких країн ЄС. Навіть якщо нам самим цю риторику слухати буде вже несила.

6. Системну суб'єктну роботу в закордонному інформаційному просторі (раптом станеться диво і вона почне з'являтися).

Включно з тими ж превентивними мантрами, що спрощено звучать як "Україна не загрожує добробуту нідерландців та інших європейців", "Україна розуміє, що шлях до ЄС ще неблизький", "Говорити про нас погано і лякати вас можуть тільки наші вороги", – нехай знову ж сказаними крізь зуби.

7. Залучення української діаспори для трансляції меседж-бокси з п. 5.

8. Безперервний моніторинг і контент-аналіз глобального інформаційного простору з питання нідерландського референдуму.

Є ще багато кроків, які слід було б зробити, але вони точно не з того списку, про який можна розмірковувати не в колі фахівців.

Але якщо навіть частина з наведеного переліку, знову ж – хоча б частково, буде зроблена, ми можемо розраховувати благополучно пережити 6 квітня.

Автор: Олена Дерев'янко,

віце-президент Української ліги зв'язків з громадськістю,

кандидат економічних наук

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора