Нідерландський референдум і чорний піар: як перемогти в інформаційній війні

Вівторок, 26 січня 2016, 09:01 — Олена Дерев'янко, Українська PR-ліга

З наближенням дати неприємного для України референдуму в Нідерландах ситуація навколо волевиявлення прогнозовано продовжує загострюватися.

Грудневою "темою місяця" стала історія з картинами, які були вкрадені з голландського музею і нібито спливли в Україні – крапку в ній, до речі, не поставлено й досі.

Січневий же "вкид" у вигляді фейкового відеоролика від імені батальйону "Азов", який обіцяє теракти мирним нідерландцям, виявився менш масштабним, але набагато провокативнішим. У практиці інформаційних воєн такого роду прийоми застосовуються для нагнітання ситуації і перевірки реакції громадської думки.

Отримані дані дають змогу змоделювати стратегію дій для найважливішого періоду протистояння, який називається мобілізаційним і припадає на останні тижні перед референдумом.

Порівняно з "картинною" проблемою фейкове відео псевдо-"Азова" виглядає як укол шпилькою.

Власне, для української сторони цей кейс формату "мала загроза" дав можливість обкатати процедури взаємодії всередині робочої групи, з "ньюсмейкерами", а також з нашими та нідерландських ЗМІ. А ще – чудовий привід згадати непорушні закони відбиття інформаційної агресії.

1. Якщо ціна питання є високою (а в нідерландському випадку вона надзвичайно висока), ініціатор атаки завжди має досить чіткий план нападу. І в цьому плані точно буде магістральна стратегічна лінія, на яку нанизуються окремі заходи.

Тому важливо провести можливий сценарний аналіз та оновлювати його в міру накопичення інформації – а в тому, що її обсяг зараз почне зростати в геометричній прогресії, я сумнівів не маю.

2. Новини, які з’являються в інформаційному просторі, є лише верхівкою айсберга. Основні активності відбуваються підкилимно й закулісно.

Іноді найбільш одіозні провокації свідомо чинять досить явно, щоб відволікти ресурси та увагу тієї сторони, яка обороняється, від інших, важливіших питань. Тому необов'язково кидати всі сили на "пошуки гудзика", якщо наша ключова проблема – "есмінець" (термінологія однієї зі сцен "Дня радіо").

3. Сторона, яка обороняється, повинна мати свою стратегію. Якщо її немає, то найбільш ефективні та креативні тактичні ходи замість стрункої системи перетворюються на збірну солянку.

4. Ще сторона, яка обороняється, має бути винятково зібраною та дисциплінованою. Антикризовий штаб, який займається відбиттям агресії, має діяти:

- виключно оперативно – в режимі 24/7;

- в рамках чіткої та зрозумілої ієрархії (наше вічне, з радянських часів, "гуртом і батька легше бити" в інформаційній війні не працює – тут має бути римський легіон, а не варварська орда);

- за однозначними і процесно-оптимальними протоколами взаємодії, що мінімізують можливість витоку стратегічно важливої інформації про наші наміри.

5. Реактивна стратегія майже завжди означає поразку. Не можна грати за правилами, які нав’язує нападник.

Наша мета – не лише реагувати на подразники, а перехопити ініціативу. Це не нашу увагу і ресурси повинен відволікати супротивник, а ми маємо змусити його танцювати лезгинку на розпеченому вугіллі.

Для цього розумним було б:

- потішити противника грою на його половині поля – знайти й обіграти болючі проблеми, які є в будь-яких міжнародних відносинах;

- продемонструвати уяву – не кожне слово має бути правдою (на війні, як на війні);

- вести роботу не лише в піар-площині, а й в реальному житті (дипломатичні переговори, агентурна мережа тощо).

І на завершення нагадаю – хоча дуже сподіваюся, що нагадування буде зайвим, – що

йдеться не про банальну піар-кампанію, а про спробу ведення політичної агітації на території іншої країни. Причому за несприятливих стартових умов

(фоновий євроскептицизм, очікувана висока явка виборців, велика значимість результатів референдуму для чинного уряду Нідерландів, з точки зору збереження народної довіри напередодні парламентських виборів), високого опору інших зацікавлених сторін і обмеженого ресурсного потенціалу України.

А отже, немає часу розтікатися мислію по древу, обговорювати, філософствувати і голосно радіти проміжним успіхам.

Те, що більшість агітаційних заходів, за інформацією представників МЗС, матиме неурядовий характер, одночасно і добре, і погано.

Добре те, що буде акумульовано більше ресурсів, ніж може дозволити собі наша небагата держава. Погано, що чим більше кураторів, тим менше сфокусованості й можливостей для ефективної координації процесу.

Але сподіватимемось, що в результаті ми отримаємо багато батьків перемоги, а не безліч спроб знайти винного.

 

Автор: Олена Дерев'янко,

віце-президент Української ліги зв'язків з громадськістю,

кандидат економічних наук

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua