В НАТО визначилися з пріоритетами. Що залишилося поза увагою Альянсу

Понеділок, 11 липня 2016, 14:42 — Микола Бєлєсков, політолог
Фото NATO

Саміт НАТО у Варшаві має усі шанси стати головною подією року з питань безпеки у Євроатлантичному регіоні. Недарма генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг назвав його визначальною та переломною подією з часу завершення холодної війни.

Найочікуванішим із рішень саміту Альянсу у Варшаві було затвердження плану розгортання з 1 січня 2017 року 4 багатонаціональних батальйонів НАТО чисельністю в 3-4 тисячі у країнах Балтії і Польщі. Фактично йдеться про багатонаціональні формування, керівництво над яким здійснюватиме окрема країна Альянсу: в Естонії керівництво і значну частину контингенту надасть Велика Британія, у Латвії – Канада, у Литві – ФРН і у Польщі це будуть безпосередньо США.

Тим самим, за словами Столтенберга, вдасться створити відповідний ефект стримування і попередити тим самим гіпотетичну агресію РФ.

При цьому, як постійно наголошував генсекретар Альянсу, це лише частина ширшого набору механізмів, які мають гарантувати створення відповідного ефекту стримування. Разом із 4 багатонаціональним батальйонами цей ефект мають створити Сили швидкого реагування НАТО (40 тисяч осіб) і Оперативна група підвищеної готовності (5 тисяч осіб).

На папері такі рішення виглядають більш ніж вражаючими, однак на практиці можна зіткнутися із певними проблемами.

Перш за все в НАТО під час саміту у Варшаві, приймаючи рішення про розгортання 4 багатонаціональних батальйонів на східному фланзі, фактично винайшли нову форму стримування. У своїй класичній формі стримування ґрунтується на здатності фактично одразу з початком бойових дій завдати ворогові непоправний рівень втрат, тим самим віднадити його від можливої агресії.

У випадку ж із рішенням НАТО щодо 4 багатонаціональних батальйонів ефект стримування гіпотетичної атаки РФ виникне через те, що атака на країни Балтії і Польщу означатиме, що ці 4 багатонаціональних батальйони також на практиці стануть об’єктом агресії. Це у свою чергу фактично автоматично активує статтю 5 Вашингтонського договору – і тим самим зробить відповідь Альянсу на агресію невідворотною.

Власне, першими на можливу агресію і даватимуть відповідь Сили швидкого реагування і Оперативна група підвищеної готовності, що відповідно до рішень НАТО мають розгорнутися за 2 тижні і 2-3 дні відповідно.

Однак тут виникає одразу декілька проблем. Перш за все, у 5-тисячної Оперативної групи підвищеної готовності може фактично не вистачити часу для ефективного розгортання і протидії у відповідь на гіпотетичну агресію РФ.

Як відомо, у лютому 2016 року співробітники RAND Corporation змоделювали ситуацію можливої агресії РФ проти країн Балтії. Одним із висновків на основі цього моделювання стало те, що за 60 годин РФ може захопити Ригу і Таллінн за умов найбільш ефективного спротиву.

Іншими словами, Оперативна група підвищеної готовності може бути просто поставлена перед фактом окупації Естонії і Латвії.

Але це ще не все. Як відомо, РФ на сьогодні створює відповідні зони заборони і обмеження доступу від Балтійського до Чорного моря. Про це чітко говорив колишній командувач об’єднаних сил НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав під час слухань у профільних комітетах Сенату і Палати представників США у лютому і березні 2016 року.

Ці зони створюються шляхом розгортання систем ППО/ПРО, протикорабельних крилатих і балістичних ракет, ударних ракетних систем. Метою створення таких зон є унеможливлення ефективного проектування сили противником для виконання поставлених завдань.

У даному випадку йдеться про те, що РФ розгортанням дивізіону систем ППО/ПРО С-400 "Тріумф" у Калінінградській області (72 ракети перехоплювачі) чи 20 пускових установок С-300 "Фаворит" (80 ракет перехоплювачів) на заході Білорусії, протикорабельних ракет Х-35 на 5 кораблях Балтійського флоту і ОТРК "Іскандер-М" із 2019 року, ускладнить чи навіть унеможливить ефективне розгортання Альянсом Сил швидкого реагування у випадку агресії Кремля проти країн Балтії.

Іншими словами,

ефективність концепції Альянсу "гарантування безпеки через готовність" – готовність у випадку необхідності перекинути сили в ЦСЄ для гарантування безпеки держав-членів – фактично поставлена під сумнів.

Тим самим можна сказати, що ідея посилення ефекту стримування у країнах Балтії і Польщі через розгортання 4 багатонаціональних батальйонів, а також наявності Оперативної групи підвищеної готовності і Сил швидкого реагування, стикається відразу із декількома проблемами у випадку необхідності їх застосовувати на практиці.

Цікаво і те, що заключне комюніке Варшавського саміту у пункті 44 фактично не згадує про гіпотетичну неможливість вчасно прийти на допомогу країнам Естонії чи Латвії, а також про створення РФ зон заборони і обмеження доступу.

У цьому пункті йдеться про те, що Альянс зберігатиме можливості і потенціал проектувати силу у будь-яку місцевість у випадку необхідності. Тим більше, не згадується про розгортання систем для гарантування ефективного проектування сили у зони заборони і обмеження доступу, які створює РФ.

Правда, слід відзначити, що генерал Деніс Мерсьє (очільник Командування ОЗС НАТО з питань трансформацій) заявив, що Альянс має працювати над здатністю проникати у зони заборони і обмеження доступу, які створює РФ, і ефективно проектувати силу. Єдиною військовою платформою, про яку згадав у цьому контексті генерал Мерсьє, були винищувачі п’ятого покоління F-35, які використовують стелс-технології.

Меншою мірою саміт у Варшаві зосередився на стані справ у Чорноморському басейні. Він також є зоною безпосередньої відповідальності НАТО, особливо на тлі того, що модернізація Чорноморського флоту РФ і мілітаризація Росією чорноморського узбережжя створює для НАТО навіть більший виклик, ніж ситуація навколо Калінінградської області.

Альянс вирішив на основі румунської бригади розгорнути багатонаціональну бригаду. Однак набагато цікавішим у цьому плані було те, що питання розгортання додаткових військово-повітряних чи військово-морських сил Альянсу у акваторії Чорного моря перенесено на засідання Ради міністрів оборони НАТО, що відбудеться у жовтні 2016 року.

Тобто маємо ситуацію, що рішення Альянсу щодо північної частини Східного флангу дають відповідь на менш значущі виклики у формі гіпотетичної сухопутної агресії РФ, при цьому

питання підтримання балансу військово-морських сил у Чорному морі вирішено залишити на пізніше.

І це при тому, що саме питання протидії зростаючим можливостям Кремля у Чорному морі стало об’єктом уваги і занепокоєння низки провідних західних аналітичних центрів.

Під час роботи саміту країни-члени НАТО підписали також зобов’язання щодо оборони кіберпростору. Це зобов’язання супроводжувало рішення визнати кіберпростір такою ж сферою, де можливе ведення воєнних дій, як і суша, море і повітря.

Однак при тому, що такі рішення і документи були прийняті Альянсом щодо питань кіберпростору, питання його оборони, якщо ознайомитися із вищезгаданим зобов’язанням, належить до сфери компетенції національних урядів. Саме національні уряди мають гарантувати безпеку власного кіберпростору, що тим самим посилюватиме загальну безпеку Альянсу.

При цьому зобов’язання щодо оборони кіберпростору не дає відповіді на питання, що саме робитиме НАТО у випадку агресії у кіберсфері проти одного зі своїх членів. Іншими словами виходить парадоксальна ситуація, про яку напередодні саміту у Варшаві писало видання The New York Times, НАТО не має чіткої стратегії колективних дій у кіберпросторі. І кардинальним чином саміт цю ситуацію не змінив.

Також Варшавський саміт НАТО увійде в історію тим, що Альянс перейняв від США контроль над об’єктами ПРО в Євроатлантичному регіоні.

Йдеться про радар Х-діапазону в Туреччині, 4 есмінці ВМФ США типу "Арлі Бьорк" (приписані до порту Рота в Іспанії) з керованим ракетним озброєнням (перехоплювачі сімейства SM-3) і системою БІУС Aegis, а також об’єкт Aegis Ashore в Девеселу (Румунія). При цьому заключне комюніке саміту чітко підтвердило те, що Альянс має намір завершити в 2018 році спорудження об’єкту Aegis Ashore у Редзіково (Польща).

Тим самим у НАТО вирішили і далі йти попереднім курсом щодо ПРО, який на сьогодні позбавлений будь-якого військово-політичного сенсу.

Йдеться про те, що Іран як держава-ізгой, проти якої, як стверджують США і НАТО, і спрямовані об’єкти ПРО, не має фактично політичних мотивів здійснювати ракетний удар по Європі. Водночас об’єкти ПРО, які і справді технічно не можуть становити будь-якої загрози стратегічним ядерним силам РФ, створюють іще один подразник у відносинах між Альянсом і Кремлем.

Однак, можливо, з часом США і НАТО вдасться обміняти об’єкти ПРО у Європі на згоду РФ провести переговори щодо тактичної ядерної зброї і скоротити цей тип озброєнь, де Кремль має перевагу.

Власне, у питанні ядерної зброї заключне комюніке по результатам Варшавського саміту не фіксує якихось змін у політиці і підходах, про що свідчать пункти 52-54.

Перш за все, відповідно до цього документа, стримування в Альянсі ґрунтується на поєднанні конвенційного і ядерного потенціалу, а також об’єктів ПРО. При цьому стратегічні ядерні сили США залишаються основою гарантією безпеки союзників – в тому числі йдеться про ядерні озброєння США (бомби вільного падіння В-61), які складовані у Європі.

Однак сама можливість застосування ядерної зброї залишається віддаленою перспективою, як прописано у заключному комюніке. Тим самим можна сказати, що

НАТО відмовилося від пропозицій, які лунали до саміту щодо перегляду своєї політики у ядерній сфері шляхом, для прикладу, розміщення тактичної ядерної зброї в Польщі.

Слід також згадати, мабуть, про один із найбільших предметів гордості Єнса Столтенберга.

Йдеться про факт того, що країни Альянсу припинили скорочувати витрати на оборону, більше того, у 2016 році очікується зростання на 3%, або на $8 млрд. Іншими словами, як постійно наголошував генеральний секретар і про що згадує комюніке, НАТО спромоглося подолати негативну динаміку в питаннях витрат держав-членів на оборону.

Однак лише 5 країн НАТО виконують взяте зобов’язання щодо витрат 2% ВВП на оборону.

З іншого боку європейські країни Альянсу, як показують обрахунки, не витрачають більше 100 млрд доларів, необхідних на оборону, для того, щоб вийти на показник 2% витрат ВВП на оборону. Тим самим на фоні такої ситуації радість генерального секретаря виглядає більш ніж стриманою – з такими темпами збільшення військових витрат країни Альянсу іще не скоро вийдуть до необхідних мінімальних показників.

Зрештою, документи і заяви Варшавського саміту НАТО фіксують, на жаль, фактичну остаточну відмову Альянсу грати більш вагому роль у підтриманні миру і безпеки у світі, ніж це було наприкінці 1990-х і на початку 2000-х.

Тоді йшлося про те, що Альянс буде розширювати зону миру і стабільності на сході через інкорпорацію нових держав-членів і пряму участь у стабілізації ситуації на "глобальному півдні".

Тепер же НАТО скромніше визначає свої завдання.

Перш за все, головна увага приділяється посиленню безпеки-країн членів в умовах радикальної зміни безпекового середовища. Водночас підтримувати і розширювати зону миру і стабільності НАТО буде шляхом допомоги країнам-партнерам на сході і півдні у посиленні їхнього потенціалу для протидії викликам і загрозам у сфері безпеки.

Саме за такою логікою, серед усього іншого, будуть розвиватися і відносини Україна-НАТО у найближчому майбутньому.

 

Автор: Микола Бєлєсков,

політолог-міжнародник

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.